Salih SAVAŞ
Qafqaz Üniversitesi salihsavash@gmail.com
DİVAN EDEBİYATI ve DİL HUSUSİYETLERİ
ÖZET
Divan Edebiyatı, 13. yüzyıldan başlayarak 19. yüzyıla kadar altı asırlık bir dönemde varlığını sürdürmüş, Farsça ve Arapça kelimelerin çok fazla kullanıldığı bir edebiyat türüdür. Şairler eserlerini yazarken aruz veznini kullanmışlardır. Divan Edebiyatı İslâm kültürüne bağlı bir şekilde gelişmiştir. Bu edebiyata aynı zamanda Klasik Türk Edebiyatı da denilmektedir. Meşhur şairlerin yanında padişah ve şehzadelerden de şiir yazanlar olmuştur. Özellikle 16. ve 17. yüzyıllarda en parlak dönemini yaşayan edebiyat, 18. yüzyılda mahallileşmeye başlamış ve 19. yüzyılın ikinci yarısından itibaren ise Batı’ya yönelme sebebiyle zayıflayarak yerini Tanzimat Edebiyatına bırakmıştır.
Anahtar kelimeler: Divan, edebiyat, dil
ABSTRACT
DIVAN LITERATURE AND ITS LINGUISTIC CHARACTERISTICS
Divan Literature, starting with the 13th
century, continued its existence during six hundred years until 19th
century, is a kind of literature in
which Persian and Arabic words were used very often. Poets used Aruz Prosody
while they write their poems. Divan
Literature thrived as it was affiliated to the Islamic Culture. It is also
known as Classical Turkish Literature. Besides famous poets, some of the
sultans and princes produced poetries, too. This literature, which experienced
its brightest era especially in the 16th and 17th
centuries, became localized in the 18th century, and by the 19th
century it was weakened because of being oriented towards the west, and gave
place to Reforms Literature.
Key Words: Divan, Literature, linguistic
Divan Edebiyatının dil hususiyetlerine
geçmeden önce kısaca tarifine, tarihi gelişimine ve
ünlü şahsiyetlerine bakmak gerekir.
Divan Edebiyatının farklı kaynaklarda
değişik biçimlerde tarifi yapılmıştır.
Bir kaynakta,
kendine özgü sanat anlayışı, şiir
dünyası, sanatlı bir dili, İslam dini ve tasavvufa
dayalı bir düşünce örgüsü bulunan
şekilci, kuralcı ve idealist bir Türk edebiyatı (9, s.17-18)
şeklinde tanımlanırken diğer bir kaynakta ise, XIII.
yüzyıldan itibaren özellikle Anadolu’da gelişen, İslam
kültürüne bağlı Arap ve İran edebiyatları
tesiri altında oluşan İslami Türk Edebiyat (4, s.329)
olarak geçmektedir. Her iki izahta da görüldüğü
gibi İslâm kültürüne bağlı bir şekilde
gelişmiştir. Zaten Dîvan Edebiyatının estetiğine
baktığımız zaman İslâm
kültürünün ağırlığını görmekteyiz.
Farklı bir
kaynakta verilen tanım ise, yukarıdaki her iki tanımı da
içine alacak şekilde yapılmıştır.
Türk Edebiyatının gelişimi
içinde nazari ve estetik esaslarını İslâmi
kültürden alarak meydana gelen ve özellikle örnek
“Divan” sözü
Farsça bir kelime olup “yazı, insan topluluğu”
anlamlarına gelmektedir. İlk zamanlarda “Divan-ı Lugati’t
Türk”te olduğu gibi belli bir konuda yazılmış esere
verilmiş isimdir. Daha sonra ise şairler şiirlerini bir araya
topladıkları eserlere “Divan” demişlerdir (9, s.19).
Meselâ: Nâbî Divanı, Bâkî Divanı,
Fuzûlî Divanı vs. Tanzimattan sonra ise hem Divan
Edebiyatını kötülemek hem de Batı tesirinde Türk
Edebiyatı meydana getirmek maksadıyla “ Yüksek Zümre
Edebiyatı, Saray Edebiyatı, Ümmet Çağı
Türk Edebiyatı” şeklinde isimler de verilmiştir. Ancak
zamanla bu edebiyata “Klasik Türk Edebiyatı” denilmesi daha fazla
tercih edilir olmuştur (3, s.389).
Divan
Edebiyatında mesnevî, rubâî, tuyuğ, gazel,
müstezad, kaside, musammat, taştîr, tardiyye, şarkı,
terci-i bend ve terkîb-i bend gibi nazım çeşitlerinin
yanında; münşeat mecmuaları, tarihler, biyografik eserler,
hikayeler, tercüme ve şerler gibi nesir olarak
yazılmış eserler bulunmaktadır.
Anadolu’da Divan Edebiyatının XIII.
asırdan itibaren başladığı
Ben
yürürüm yana yana
Gâh eserim yeller gibi
Aşk boyadı beni kana Gâh tozarım yollar gibi
Ne akîlem ne divâne Gâh akarım seller gibi
Gel gör beni aşk neyledi Gel gör beni aşk neyledi
XIV. asırda Divan Edebiyatı
Anadolu’da yerleşmiş, dînî, tarihî ve
ahlâkî konuları içeren eserler yazılmaya
başlanmıştır. Yine bu döneme ait Âşık
Paşa’nın “Garibnâme”si, günümüze ulaşan
Türkçe ilk Osmanlı Tarihi olma özelliğini
taşıyan Ahmedî’nin “Tevârih-i Mülûk-i
Âl-i Osman”ı, Azerî Türkçesiyle eser veren
Kadı Bürhaneddin’in gazeller, rubâîler ve tuyuglardan
oluşan Türkçe Divanı vardır. Divanında
cinaslı kafiyelerin yer aldığı tuyuglar da vardır.
Meselâ Bağdat’ın savaşlar sonucu defalarca
yıkılıp tekrar imar edilişi ile ilgili
yazdığı bir manzûmede:
Şol ki kuş tutkan kuşın âzad
kılur
Sanma ki dünyada ol az ad kılur
Bağdatnı kim viran kıla bilür
Ol yine bu virani
Ayrıca çağın önemli
şairi, büyük sanatkâr ve mutasavvıfı
Nesimî’nin “Divan”ı önde gelen eserlerdendir. Nesimî’nin
Türkçesi yer yer halk diline yakın bir söyleyiş
tarzındadır. En güzel şiirleri “ilâhi aşk”
konulu gazelleridir.
Çün beni Bezm-i Ezel’de eyledi ol yâr
mest,
Ol cihetden görünür bu çeşmime
deyyar mest,
Aşk-ı subhânî meyinden vâlih
oldı şöyle bil,
Arş mest ü ferş mest ü kevkeb-i seyyâr
mest
“ Ezel toplantısında O sevgili beni kendimden
geçirdi. Onun için herkes gözlerime sarhoş
görünüyor. İlahi aşk şarabından içip
hayran oldukları için göklerin, yerlerin ve dönen
yıldızların sarhoş olduklarını bil.”
XV. asır hem Osmanlı Devleti hem de Divan
Edebiyatı için gelişme ve yükselme dönemi olmuştur.
Asrın ilk yarısında nesir alanında Türkçeyi
çok iyi kullanan ve Türkçe Divanı bulunan Ahmed-i
Daî;
Yürürken nâgehan bir gün
kazâdan
Göründü birkaç atlu bir yanadan
Meger birkaç kişi
çıkmış şikâre
Şeyhü’ş Şuara unvanı ile
anılan ve “Divan, Hüsrev ü Şirin, Harnâme” gibi
eserleri bulunan Şeyhî, Hârnâme’sinde, yeşil bir
tarlada semiz ve boynuzlu öküzlerin serbest bir şekilde
otladıklarını gören aç ve zayıf bir
eşeğin dilinden:
Bunların başlarına tâc neden
Bize bu fakr u ihtiyâc neden
Şeklinde devam
XVI. yüzyılda Divan Edebiyatı
büyük bir gelişme göstermiş ve devrin iki önemli
şairinden biri sayılan Fuzûlî, Divan
Edebiyatının en lirik şairidir. En önemli eserleri: “ Divan, Leylâ vü Mecnun,
Hadîkatü’s- Süedâ”dır. Bir diğer şair ise
devrinde “Sultânu’ş-şuarâ” lakabıyla anılan
Bâkî, şiirlerinde İstanbul Türkçesinin en
güzel örneklerini vermiştir. En önemli eseri
Divan’ıdır. Yine bu dönemin önemli şairleri arasında
geniş hayalleriyle Zâtî, aşk ve
sûfîliğin usta sözcüsü Hayâlî, sade
ve akıcı diliyle
XVII. yüzyılda da Divan Edebiyatı
yükselişini devam ettirmektedir. Büyük kaside ve hiciv
ustası Nef’i bu asrın başında
yaşamıştır. Yine gazel tarzının üstadı
olarak
Bu dönemde yazılan eserlere
bakıldığında bir yandan Bâkî, Nâbî,
Şeyhülislam Yahya Efendi, Evliya Çelebi gibi sade ve
akıcı bir dil kullanan şairlerin yanında; eserlerinde
süslü, secili, uzun terkiplerle kurulmuş cümleler kullanan
Nergisî ve Veysî de bulunmaktadır.
XVII.
yüzyıldaki Divan Edebiyatında sade ve akıcı dili
kullanarak eserler yazan şairlerin yanında süslü ve secili
ifadeleri kullanan meşhur şairleri de görmekteyiz. Yani her iki
tarz da en iyi şekilde işlenmiştir.
XVIII. asırda
Divan Edebiyatı önceki yüzyıllara göre biraz
farklılık gösterir. Divan şiiri İran
Edebiyatından uzaklaşıp mahallileşme yoluna gider. Bu
dönemde dilde sadeleşmeye doğru gidilmiş ve daha çok
bu tarzda eserler yazılmıştır. Bu dönemin en
önemli şairlerinden birisi olan Nedim, tabiat ve aşk şairi
olarak bilinir. Kaside, gazel ve şarkılarıyla meşhurdur.
İstanbul Türkçesinin şiir dili olması yolunda
büyük gayretleri olmuştur. Dönemin diğer önemli
şairi ve Divan Edebiyatın son büyük üstadı olarak
sayılan Şeyh Gâlip’tir. En meşhur eseri “Hüsn ü
Aşk”tır ve Nâilî ile edebiyatımıza giren
“Sebk-i Hindî” tarzının en önemli temsilcisi sayılmaktadır.
Asrın diğer şairleri: Nazîm, Sünbülzâde
Vehbî, Koca Ragıp Paşa,
Fıtnat Hanım ve Haşmet’tir.
XIX.
yüzyıl Divan edebiyatının Tanzimat edebiyatı
karşısında zayıfladığı bir dönemdir. Bu
dönemdeki şairler XVIII. yüzyılda Nedim ile başlayan
mahallileşme akımını sürdürmüşler ve bu
tarzda eserler yazmışlardır. Bunun yanında eski şiir
geleneğini sürdürmek maksadıyla önceki
yüzyıllarda yetişmiş meşhur şairler örnek
alınıyor ve onların tarzına uygun şiirler
yazılmaya çalışılıyordu. Bu maksatla
oluşturulan “Encümen-i Şu'arâ” adındaki şairler
topluluğu her hafta toplanarak yazdıkları şiirleri
değerlendiriyorlardı. Bu dönemin önemli Divan
şâirlerinin dîvanlarına bakıldığında
kasidede Nef’î’nin, gazelde ise Nâili’nin izinden gittikleri
görülür. Yine bu yüzyılda Divan Edebiyatı
nazım türleri çeşitlerinde azalma görülür.
Özellikle mesnevî, kaside ve gazel türlerine ait olan
şiirlerin hem çapı küçülmüş hem de
o eski sanat zenginliğini yitirmiştir. Bu yüzyılın
ikinci yarısından itibaren Batı’ya yönelme sebebiyle
Batı medeniyetinin tesiriyle yeni bir edebiyat türü olan
Tanzimat Edebiyatı, başka bir ifadeyle Batı Tesirinde Türk
Edebiyatı ortaya çıkmıştır. XX.
yüzyılın başlarından itibaren dilde sadeleşme
hareketleri neticesinde Divan Edebiyatından
uzaklaşılmıştır. Bu dönemde Divan Edebiyatı
birçok şair ve yazar tarafından eleştirilmiştir.
Meselâ; Namık Kemal Tasvîr-i Efkâr’da
yazdığı bir makalesinde Divan Edebiyatını
“gerçekle ilgisi olmayan suni ve boş” olduğunu, Ziya Paşa
da “Şiir ve İnşâ” adlı makalesinde “milli bir
edebiyat hüviyeti taşımadığını”
belirtmiştir. Fakat Ziya Paşa 1868’de bu şekilde Divan
Edebiyatını eleştirdikten sonra 1874’te
çıkardığı “Harâbat” adlı şiir
antolojisinin önsözünde ise halk edebiyatını
küçümseyerek Divan edebiyatını
övmüştür.
Divan
Edebiyatının dili XI. asırdan XV. asra kadar geçen zaman
içinde Arap ve
Türk edebiyatının ilk
ürünlerinde yabancı kelime sayılarının
oldukça mahdut olmasına karşılık zaman
ilerledikçe durum Türkçe kelimelerin aleyhine işlemeye
başlamıştır. Atabetü’l Hakâyık’ta bu
İslâmiyet öncesinde Arap
Yarımadasında şiir çok gelişmiş bir edebiyat
türü idi. VII. Yüzyılda İranlıların
İslâmiyeti
Divan Edebiyatının teşekkül
ettiği döneme baktığımızda Arapçanın
bilim dili, Farsçanın da bir kültür ve sanat dili
olduğunu görmekteyiz. Osmanlıca ise içinde Arapça
ve Farsça kelime ve tamlamaların bulunduğu bir
çeşit Türkçe idi. O dönemin ilim yuvaları
olan medreselerde Arapça ve Farsça öğretiliyordu. Okumuş
olan aydın kesim bu ilim yuvalarında yetişiyordu.
Gelişmiş İran edebiyatından ve sanatından etkilenen
şairler eserlerinde de bunu yansıtmışlardır.
Divan
Edebiyatında dili kullanırken edebî sanat ön planda idi.
Kullanılan ifadeler süslü ve orijinal olmalıydı. Daha
önce başka şairler tarafından kullanılmamış
olması ona ayrı bir incelik katıyordu. Ayrıca
mânâya da önem veriliyordu. Mânâ bir dilber ise
onun ziynet eşyaları da edebi sanatlar oluyordu. Bunun için
onu en iyi şekilde süslemek gerekiyordu.
XV. asırdan itibaren yazılan eserlerde
Arapçanın ve Farsçanın etkisi çok
açık bir şekilde görülmektedir. Yazılan
şiirler Arap Edebiyatından gelen ve daha sonra
Dile yerleşen
Arapça ve Farsça kelime ve tamlamalar neticesinde hem dilde hem
de üslûpta değişmeler olmuştur. Süslü ve
sanatlı yazılar oluşturmak maksadıyla cinas,
tenâsüp, mecaz-ı mürsel, mübalağa, iltifat,
tekrîr, teşbih, istiare, v s. nesirde ve nazımda birçok
sanat kullanılmıştır. Şairler, tabiattaki
varlıkları bu sanatları kullanılarak mükemmel bir
şekilde ifade etmeye çalışmışlardır.
Divan Edebiyatında şairlerin üzerinde en
fazla durduğu konu aşk konusudur. Aşk temi klâsik
edebiyatın neredeyse biricik konusudur. Klâsik şiirimiz esas
itibariyle aşk-âşık ve sevgili ekseninde döner. Bu
şiirde aşk esastır (9, s.21). Mecaz yahut istiare yoluyla
sevgili kelimesini karşılayan 100’den fazla kelime, ifade ve terkip
vardır. Bunlara aşk, âşık ve ağyâra(rakip)
ilişkin kelimeler de eklenince sayı daha da artar. Mahlası
Aşkî olan on beş civarında şair bulunması da
manidardır (8, s.81). Konu aşk olunca âşık ve
mâşuk(sevgili) ön plandadır. Divan Edebiyatı
şairleri sevgilinin fizikî özellikleri ile ilgili
değişik benzetmelerde bulunmuşlardır. Sevgilinin boyu,
yüksekliği ve inceliği ile Tuba ve şimşada(şimşir
ağacı) benzer. Yürüdüğünde salınan bir
servi manzarası arz eder. Vücudun en belirgin kısmı
yüzdür.
Divan edebiyatında kelimelerin de ayrı bir
özelliği vardır. Şairler mânâyı kelimelere
yükler. Kelime oyunlarıyla edebî sanat yapılır. Bazen
tüm anlatılacaklar bir beyitte ifade edilir. Hatta Koca Ragıp
Paşa bir mısraın bir esere denk olabileceğini ifade eder:
“Eğer
maksûd eserse, mısra-ı berceste kâfidir.” (“mısra-ı berceste” bir
şiirde en güzel mısraa denilir.)
Divan edebiyatı, nesir(düzyazı) ve
nazım(şiir) türlerinin bulunduğu bir edebiyat
türüdür. Genel olarak eserlere baktığımızda
şiire ağırlık verildiği görülmektedir. Nesir
alanında yazılan yazılarda bazen süslü bazen de
yalın dil kullanılmıştır. İlmî, edebî
ve felsefî eserlerde süslü yazılar, din, terbiye, ahlak,
tabiat ve kültür yazlarında ise daha sade ve duru bir dil
kullanılmıştır. Noktalama işaretlerinin kullanılmadığı
bazı nesirler süslü olsa da avam halkın okuyup
anlayabileceği kısa cümlelerle eserler kaleme alınmıştır.
Meselâ; XV. yüzyıl şairlerinden Sinan Paşa’nın
meşhur eseri olan “Tazarrunâme” süslü bir nesir olarak
tanınır. Bunu yanında XVII. yüzyıl şairi Evliya
Çelebi meşhur “Seyahatnâme”sini sade bir dille
yazmıştır. Bazı şairlerin Arapça ve
Farsça olarak kaleme aldıkları eserleri de mevcuttur.
Meselâ; XIII. yüzyıl şairi Mevlâna, birkaç
Türkçe beyit dışında hemen hemen tüm eserlerini
Farsça olarak yazmıştır. Türk asıllı
olmasına rağmen Nizamî Gencevî dönemin
şartlarından ve kendisinden Farsça yazması
istendiğinden dolayı eserlerini Farsça yazmıştır.
Yine Fuzulî’nin Türkçe, Farsça ve Arapça olmak
üzere üç dilde yazılmış “Dîvan”ı
vardır.
Divan edebiyatında dildeki değişimi
etkileyen sebeplerden birisi nazım türleri yazılırken kullanılan
vezindir.(ölçü) Divan edebiyatında genel olarak aruz
vezni kullanılmıştır. Aruz vezni, Arap Edebiyatından
İran Edebiyatına oradan da Divan edebiyatına
geçmiştir. Divan edebiyatında aruz vezni XI.
yüzyılın başlarından itibaren görülmektedir
(3, s.400). Aruz, hecelerin sayısına göre değil de şekline(uzunluk
ve kısalık) göre belli kalıplar çerçevesinde
yapılır. Türkçe harflerde uzatma işareti (^) kullanılan
ünlü yoktur. Fakat Arapça ve Farsçadan alınan
kelimelerde vardır. Meselâ;
ârif, îma, âb, pîr, vâiz, kâmil,
vîrâne vb. Şiiri aruz veznine uydurmak için daha
çok Arapça ve Farsça kelimeleri kullanmak gerekmektedir.
Hatta bu konuda birçok şairden sıkıntılarını
dile getirdikleri şikâyetler gelmiştir. Meselâ
Melânâ’nın büyük oğlu Sultan Veled
yazdığı manzum eserinde Türkçe
kısmının aruza uydurmadaki zorluğundan bahseder. Yine XIV.
asır mesnevî yazarı Hoca Mesud b. Ahmed 1350’de tamamladığı
“Süheyl ü Nevbahâr’ın sonuna
yaklaştığında Arapça ve Farsça ile şiir
söylemenin kolay olmasına karşılık
Türkçeyi nazma sokmanın çok çetin bir iş
olduğunu, Türkçeyi kusursuz olarak aruza
sığdırmada çok çetinlik çektiğini ve
eserinde Arapça ve Farsça kelimeleri çokça
kullanmadaki sebebinin aruz sebebiyle olduğunu dile getirmektedir (5,
s.573-574), (7, s.165). Bunun yanında XVI. yüzyıl Dîvan
şairi Fuzûlî, Türkçeyi dikenli bir gül
ağacına benzeterek, nasıl ki bu dikenli dallardan gül
yaprağı bitiyorsa, dilkenli güller gibi
güçlükleri olan Türk dili ile de gül
yaprağı gibi güzel şiirler söylemenin mümkün
olabileceğini aşağıdaki sözlerinde belirtmektedir:
Ol sebebden Fârisî lâfz ile
çohdur nazm kim
Nazm-ı nâzük Türk lafzıyle
iğen düşvâr olur
Mende tevfik olsa bu düşvârı
âsân eylerem
Nev-bahâr olgaç dikenden berk-i gül
ızbâr olur.
Yine XV. yüzyıl şairi Ali Şîr
Nevâî de meşhur eseri Muhâkemetü’l Lügateyn’inde
Türk dilini bir gül bahçesine, zorlukları da dikene
benzetmiştir. Birçok şairin güller üzerindeki
dikenlerden dolayı Türkçeyi bıraktıklarını
ifade etmiştir.
“ Anadilim
üzerinde düşünmeğe koyuldum. Türkçenin
derinliklerine dalınca gözlerime on sekiz bin alemden daha
yüksek bir âlem göründü…
Bu âleme girdim. Gülleri feleğin
güneşinden daha parlaktı. Her yanında göz
görmedik, el değmedik daha neler ve neler vardı.
Ama bu mahzenin yılanı
Bu yol yüksek himmet istiyordu. Ben bu yoldan
vazgeçmedim. Onun seyrine doyamadım. Bu yolda yürümekten
korkmadım ve yılmadım.”
diyerek zorlukları aştığını ve
Türkçenin lezzetine vardığını ifade etmiştir.
Divan
edebiyatının dilini etkileyen diğer bir unsur da edebî
sanatlardır. Edebî sanatları oluşturmada ise mazmûn
çok önemlidir. Divan edebiyatı bir mazmûnlar edebiyatıdır
(9, s.35). “mazmûn” mânâ, anlam, kavram demektir. Bir objeyi
direk olarak söylemek yerine onu çağrıştıracak
özellikleri ifade ederek ipuçları verilir. “Bir
sözün altında gizli olan mânâdır” (7, s.102).
Divan şiirini anlamak için mazmûnları iyi bilmek
gerekmektedir. Bunlar klişeleşmiş kelimelerdir. Meselâ;
sevgilinin ağzı için “âb-ı
hayât, gül, gonca”, sevgilinin dudağı için “la’l, gonca”, kaş için “keman, yay”, kirpik için “ok, neşter, hançer” vs. Kullanılmıştır
(11 s.359).
XII. asırda
Anadolu Selçukluları döneminde edebî dil olan
Farsçanın Arapça ve Türkçeye göre ön
plana çıkması ve meşhur İran ediplerinin yanı
sıra çeşitli ülkelerden gelen ilim adamlarının
sarayda ve medreselerde toplanarak Farsça eserler meydana
getiriyorlardı. Birçok Türk asıllı şair ilk
edebî çalışmalarına Farsça eserler yazarak başlıyorlardı.
XIII. asrın ortalarından itibaren Anadolu’ya
yerleşen Türklerin çoğalması ve Beylikler döneminin
başlaması ve özellikle Karamanoğlu Mehmet Beyin
fermanıyla Türkçenin Farsça karşısındaki
itibarı güçlenmiştir.
Divan edebiyatında kullanılan dil
dönemlere ve eserlere göre değişiklik göstermektedir.
Divan edebiyatı, Anadolu’da XIII. asırda Ahmet Fâkih ve Hoca
Dehhânî ile başlayarak Şeyyâd Hamza, Mevlânâ
ve Sultan Veled ile devam eder.
Eserlerde Farsçanın yanında Türkçenin de
kullanıldığı görülmektedir. Bazı
araştırmacılar Hoca Dehhânî ve Şeyyâd
Hamza’nın XIV. asır şairi olduğunu
Sonuç
Divan edebiyatı yaklaşık altı
asır gibi uzun bir dönem içinde yüzlerce şair
yetiştirmiş, dinî, ilmî, edebî, tarihî,
tasavvufi, kültürel, sanatsal binlerce eser yazılmış,
adını tarihe altın harfler yazdırmış
köklü bir edebiyattır. Her ne kadar sonraki birçok
şair ve yazar tarafından çok çeşitli
eleştirilere maruz bırakılmışsa da devrin en
önemli üç dilinin bir ahenk içinde bir araya gelerek
oluşturduğu bir edebiyat türüdür. Prof. Dr. Ali Nihat
Tarlan bu konuda şu ifadeyi kullanmaktadır: “ Divan
edebiyatımız medeniyet âlemine büyük bir iftiharla sunabileceğimiz
bir sanat mahsulüdür. Onun içinde insan zekâsı
kendi yolunda varabileceği son merhaleye varmıştır.” (10,
s.82).
KAYNAKÇA
1.
Akar, Metin,(1986) “Şeyyad
Hamza Hakkında Yeni Bilgiler” MÜTAD, II
2.
Aksan, Doğan,(1995) “Şiir
Dili ve Türk Şiir Dili”,
3.
Akün, Ömer Faruk,(1994) “Divan
Edebiyatı”, Türkiye Diyanet Vakfı İslam Ansiklopedisi
4.
Ayan, Hüseyin,(1977) “Türk
Dili ve Edebiyatı Ansiklopedisi”, Dergâh Yayınları,
İstanbul
5.
Dilçin, Cem,(1991) “Süheyl
ü Nevbahâr”,
6.
Kabaklı, Ahmet,(2002) “Türk
Edebiyatı” Türk Edebiyatı Vakfı Yayınları,
Cilt II, İstanbul
7.
Okuyucu, Cihan,(2004) “Divan
Edebiyatı Estetiği” LM Kitaplığı yayını,
İstanbul
8.
Pala, İskender,(1995) “Ah
Mine’l-Aşk”, Cogito”Aşk” – Özel Sayı- Sayı 4,
Bahar
9.
Pala, İskender,(2002) “Divan
Edebiyatı”, LM Yayınları, 4. baskı, İstanbul
10.
Tarlan, Ali Nihat,(1981) “
Edebiyat Meseleleri” Ötüken Yayınları, İstanbul
11.
Türk Ansiklopedisi,(1996), Milli Eğitim
Basımevi, Cilt XIII,
Араз Гурбан оьлу Ясядов
ГАЗИ БЦРЩАНЯДДИН ГЯЗЯЛЛЯРИНИН МЕТОДОЛОЖИ
ХЦСУСИЙЙЯТЛЯРИ
Gази Бцрщаняддинин йаратдыьы шеир диванынын юзцнямяхсус
хцсусиййятляри вар. Бязи арашдырыъылар бу мязиййятляри арашдырмыш вя орада олан
принсипляри мцяййянляшдирмишляр. Бизим фикримизъя онун бязи натамам
гязялляриндя мисра йарымчыг, фикир ися айдын дейил. Бу гязяллярдя шаирин
охуъуйа чатдырмаг истядийи фикир нагислийи юзцнц эюстярир. Бу гязяллярин
дцзцлцшц дя, диван шеир дцзцмцня вя бичиминя уйьун эялмир. Бу да биздя о фикри
йарадыр ки, бу гязялляр дивана мяхсус форма иля йох, йазылма тарихи ардыъыллыьы
иля дцзцлцб. Амма дивандакы шеирлярин сонунда щеч бир тарих эюстярилмяйиб.
Мцяййян диван шеири принсипляри вар ки, биз бунлара Гази Бцрщаняддин диванында
раст эялмирик. Орта яср шаирляринин щяр бири мягтя бейтдя юз сойадыны,
кимлийини тясдиглядийини эюстярмяк яняняси артыг шеиримизя фарс вя яряб дилли
ядябиййатдан мялум иди. Амма Г.Бцрщаняддинин бир нечя гязялини нязяря алмасаг,
демяк олар ки, о, юз адыны гязялляриндя эюстярмяйиб. Одур ки, гязял жанрынын
кечдийи тякамцл просесиня нязяр йетирмяк йериня дцшяр. XII ясрдян етибарян гязял жанры инкишаф просеси кечмяйя
башлайыб. Вя бязи хцсусиййятляри иля башга жанрлардан сечилибдир. Профессор
Х.Йусифов йазыр: «Гязялдя тяхяллцс ишлятмяк мейли XII яср илк фарс
шаири Санидян башлайыр вя XII ясрин II рцбцндя Азярбайъан ядяби мцщитиндя сабит яняня шяклини
алмышдыр» [10, 123]. Бу проблемля баьлы, йяни гязяллярдя тяхяллцс ишлятмяйин
яняняйя зидд олдуьуну илк дяфя Эибб «Османлы поезийасы тарихи» ясяриндя
эюстярмишдир. Я.Сяфярли дя гейд едирди ки, Гази Бцрщаняддин 1500-я гядяр гязялинин
щеч бириндя тяхяллцс ишлятмямишдир. Алим буну янянядян эялян бир щал олмасы
иля баьлайыр [7, 13]. Шаирин гязялляри щаггында йазан тцрк мцяллифи Ъям Дилчин
билдирир ки, «Гази Бцрщаняддин диванында олмайан, лакин Щаъы Кямалинин «Ъямицн
Нязаирин»дя йер алан бир гязялиндя мящяллясинин Кади Бцрщан олдуьу кулланылмышдыр»
[2, 162]:
Яэяр бу хублара матям эялцрся,
Йашамдан юмрцмя катам эялцрся,
Кади Бцрщан нядян йоллар эюзлядцр
Ъаным йар йолуна сатан эялцрся.
Тцрк шеир
янянясиндян доьан бир хцсусиййят дя будур ки, шаирляр бязян юз адларыны
шеирлярин яввялиндя верир.
Ящмядям ким ки, бана сана йаман
Защира ол хилафи-миллятдцр.
Щяп йолунда тявяллцдц ихлас
Хилгятцмдя бянцм ъибиллятдцр
Ням олур ням сюзцмдя лейк щяля
Бу йцряэцм адына биллятдцр вя с. [8, 506].
Бу тярз шеир
нцмуняляри Азярбайъан дилиндя гязялин инкишаф тарихини, онун естетик мейарыны,
идейа-мювзу, фолклор ялагяляри, яняня варислик, еляъя дя Азярбайъан ядяби
дилинин инкишаф ганунауйьунлугларыны ишыгландырмаг цчцн дольун фактик
материал верир. Г.Бцрщаняддинин диванында олан гязялляриндяки бейтлярин сайы
3 иля 16 арасында дяйишир. Дюврцнцн шаирляри кими, онун да дилиндя яряб-фарс
тяркибляри, бейтлярдя зцщаф вя ималяляр (узаныб-гысалмалар) юзцнц эюстярир.
Шаирин гязялляриндян бящс едян Т.Вялийев эюстярир ки, Гази Бцрщаняддин авазлы
(сцжетли) гязялляр йаратмышдыр [9, 85]. Диванда шаир ярузун ясас бящрляриндя
йазылмыш шеирляриня тясадцф етдик. Проф.
А.Рцстямованын тябиринъя десяк «Гази Бцрщаняддин XIV ясрдя – Азярбайъан дилиндя бир шеир эцлцстаны уъалтды.
Онун гязялляри дилинин ойнаглыьы, тяравяти вя сямимилийи иля сечилир. Шаир бир
тяряфдян классик поезийа нцмуняляри иля бящрялянирся, диэяр тяряфдян даща чох
халг ядябиййатынын рянэарянэ чаларлары иля шеириня сцс верир» [6, 44-50].
Г.Бцрщаняддин
диванында щансы шеир жанрларындан истифадя етмясини юзц йазыб эюстярмишдир:
Вясфцни эащ, гясидя, эащ гязял
Эащ рцбаивц, эащ туйух дейялцм [8, 193].
Эюзялин вясфини эащ
туйугла садя вя айдын бир дилля изащ етдийини дейян шаир, бязян дя она севэисини
изащ етмяк цчцн мяъаз вя епитетлярля долу гязялдян истифадя етдийини сюйляйир.
Щяр ики мягамда шаир-сяняткар мцхтялиф шеир шякилляриндян истифадя едяряк эюзял
поетик лювщяляр йарада билмишдир. Шаирин диваныны арашдыраркян гязял, туйуг,
рцбаи жанрларына тясадцф етсяк дя, гясидя жанрында йазылан шеир юрнякляриня
раст эялмирик. Амма бу да бир щягигятдир ки, шаир юзц гясидя йаздыьыны да сюйляйир.
Демяли, тцркъя диванда биз буна раст эялмирикся, о демяк дейил ки, о, гясидя
йазмайыб. Арашдырма заманы бизя мялум олду ки, шаирин яряб вя фарсъа шеирляри
дя вар. Олсун ки, шаир гясидясини мящз еля бу диллярдя йарадыб. Тяяссцф ки,
щямин шеирляр индийя гядяр ялдя олунмамышдыр.
Дилин бцнюврясиня,
дил материалына, дилин гурулушуна ясасланмайан шеир вязни йохдур. Дил иля
вязн арасында гырылмаз ялагядян бящс едян Щ.Османов гейд едир ки, ярузун татар
шеириндя йалнызъа татар тцркъяси иля ялагядар олараг йарандыьы фикриндяйик.
Алимя эюря, тцркъя фонетик вя грамматик бахымындан ярябъядян бариз шякилдя
фяргли олдуьу цчцн яруз сырф татар тцркъяси иля ялагядар йаранмышдыр [5,
с.136].
Цмумиййятля, ярузун
ойнаг бящрляри шеирдя дярин щеъалар йарадыр. Бу да ярузла щеъанын цст-цстя
дцшмясиня эятириб чыхарыр. Биз бунун бариз нцмунясини Г.Бцрщаняддин шеирляриндя
эюрцрцк. Мисал цчцн:
Сярвцн сала юзэя кишийя сайя ряваны,
Эцн ки, кечя сянсцз юмря сайа рявамы.
Алнунла йцзцн тяня ура эцнцмя, айа
Эцннцкля эюзцн ясридявц айа рявамы,
Гямзяси бянцм йцрэими йаралады вай,
Вайум иля дилбяр ки, була бюйя рявамы,
Сцд йериня ешгини ширди бана дайя,
Ол вяслини юзляляря адайа аявамы [8, 322].
Бу шеири асанлыгла
щеъа бюлэцсцня айырмаг мцмкцндцр вя шеирин ахыъылыьына щеч бир хялял эялмир.
Гази Бцрщаняддин
шеирляриндян бящс едяркян ону да гейд етмяк лазымдыр ки, диванда халг шеири
цслубунда йазылан шеир юрнякляри даща чохдур. Бу вахта кими биз ядябиййатымызда
халг шеири цслубунун варлыьыны Хятайи иля баьлайырдыг. Амма Гази Бцрщаняддин
даща яввял щяр ики ядябиййатын – классик йазылы ядябиййатын вя шифащи
ядябиййатын нцмуняляриндян сямяряли
шякилдя истифадя етмишдир. Бу ъящят эюркямли дилчи алим Я.Дямирчизадянин
диггятини дя ъялб етмишдир. О йазыб: «Г.Бцрщаняддинин хцсусян туйуглары шифащи
ядябиййатын йазылы дил ясасында гурулмасы бахымындан илк аддымдыр вя бунунла да
йазылы ядяби дил цслублары силсилясиндя йени бир цслубун, йяни (туйуг гошма
цслубунун) фолклор цслубунун, рцшейм мащиййятли олса да, илк нцмуняляри
йаранмышдыр [3, 144].
Дейилянин тясдигиня
ашаьыдакы нцмуняляр дя шащидлик етмякдядир:
Бу дцнйа бир
няфясчцн олмуш йамах
Диби йахундыр анын,
ей эцл ирах,
Зцлфини даьытма,
ъан ейля бяэцм
Йохса олур бу ъащан
алах-булах.
Вя йахуд:
Сянъиляйин дцнйадя
хуб аз имиш,
Няьмяни раст
анладын шящназ имиш,
Кюнцлляр кюклцэцня
бу дцнйада
Щащи, шащин
эюзлярин шящбаз имиш.
Гази Бцрщаняддинин
туйугларындакы гафийяляр Азярбайъан мяншяли сюзлярдян йараныб ки, щямин
гафийяляри асанлыгла ики гисмя бюлмяк мцмкцндцр. Мясялян: Азярбайъан
сюзляриндян йаранан: эюз-сюз-йцз; буьур-уьур; йашун-ашун-башун;
айасыдыр-йайасыдыр; яр тяк эяряк-яркяк эяряк вя с. [4, 145-197].
Азярбайъан-тцрк
шеиринин инкишафында Гази Бцрщаняддин йарадыъылыьы йени мярщяля ачды.
Йарадыъылыьы иля ядябиййатымыза йени шеир овгаты эятирян шаирин ясярляри бу
мянада мцхтялиф йюнлярдян юйрянилмя
имканлары да йарадыр.
Ядябиййатда ейни
сяс тяркибиня малик мянаъа мцхтялиф олан сюзляр омонимлик йаратмаьа хидмят
едир. Г.Бцрщаняддинин ъинас йаратмаг баъарыьы онун хцсуси истедадындан хябяр
верирди. Я.Дямирчизадя бу вя йа диэяр дилдя
омоним сюзлярин чох вя аз олмасы щадисясини «бир дилин даща ибтидаи,
диэяринин даща чох инкишаф етмиш олмасы иля, дилдя щяр мяфщум, ифадя шяклинин
йараныб-йаранмамасы иля, чохмяналылыг (полисемантизм) иля вя даща бир сыра
далларла да» изащ едир.
XIII-XIV вя ХV йцзиллик
шаирляриндя ъинас йаратмаг ъящдинин баризлийи йеня дя Гази Бцрщаняддин
йарадыъылыьында юзцня мцфяссял тясдиг тапыр. О дювр шаирляри гязялляринин
бир-ики бейтиндя ъинас гафийя йаратмагла кифайятлянирди. Сяняткарлар ися бцтцн
гафийяляри ъинас сюзляр цзяриндя гурурдулар. Гази Бцрщаняддинин дя бу гябил
сяняткарлардандыр. Онун йедди бейтлик ашаьыдакы гязялиндя гафийяли сюзлярин
щамасы ъинаслыдыр. Беля шеирляр, адятян, там ъинаслы шеирляр адланыр:
Цзцн гцбарыны шаща эюзцмя кыл
сцрмя
Вяли бу дювляти бизя вцсал цчцн сцрмя
Ишыьын итляринин разийцз саадятиня
Ъинас йаратмаг Г.Бцрщаняддин сянятинин ясас
мязиййятляриндян бири олмушдур. Шаир тяряфиндян шеирдя йарадылан ъинаслы
гафийяляр шеир сянятиня сяс-сюз эюзяллийи верир. Шякилъя ейни, мянаъа фяргли
кялмялярин шаир тяряфиндян шеирдя усталыгла ишлятмяси тцрк халгларынын гядим
там ъинаслы шеир яняняляри иля бярабяр сяслянир.
Гази Бцрщанядин йарадыъылыьынын Азярбайъан
поезийасынын инкишафында хцсуси йери вар. Шаирин йарадыъылыьы Щясяноьлу иля
Нясими йарадыъылыьы арасында кюрпц ролуну ойнайыр. Шаирин йарадыъылыьынын мювзу даиряляри, шцбщясиз ки, чох эенишдир.
Дцшцнцрцк ки, бу йенишлик Азярбайъан поезийасынла хцсуси
йери олан шаирин йарадыъылыьы щаггында йени-йени ясярлярин йазылмасына, фундаментал
тядгигатларын апарылмасына сябяб олаъагдыр. Биз ися, имканымыз дахилиндя,
Г.Бцрщаняддин йарадыъылыьынын йалныз бир сащясини – онун шеирляринин фолклор
гайнагларыны мцяййянляшдирмяйи тядгигатын башлыъа вязифяси щесаб етдик.
ЯДЯБИЙЙАТ:
1.
Дямирчизадя Я. Азярбайъан ядяби дили
тарихи. I щисся, Б., 1979,
сящ.144.
2.
Дилчин Ъям. Диван шеириндя гязял. Тцрк дили. 1986, сящ.162.
3.
Ялибяйзадя Е. Ядяби шяхсиййят вя дил. Б.,
1983, сящ.125.
4.
Худийев Н. Азярбайъан ядяби дили тарихи. Анкара, 1997, сящ.145, 197.
5.
Османов Щ. Яруз вязни вя тцркъямиз. Тцрк дцнйасы арашдырмалары. 1982,
6.
Рцстямова А. Классик Азярбайъан поезийасында
гязял. Б., 1990, 49, 50, 45, 4
7.
Сяфярли Я. Гязял жанрынын Азярбайъан
ядябиййатында тяшяккцлц. Б., 1979,
8.
Сяфярли Я. Гази Бцрщаняддин. Диван. Юн сюз. Б., 1988, сящ.15,
9.
Вялийев М. Гази Бцрщаняддинин лирикссы
(нам.дис.) Б., 1980, сящ.15-20, 85.
10.
Йусифов Х. Низаминин лирикасы. Б., 1968, сящ.123.
РЕЗЮМЕ
В этой статье показаны
систематическая структура газелей и выявлен псевдоним поэта употребленный в его
стихах. Соответственно принципам размера
газелей (написанных формой арузи) указываются их увеличение и сокращения.
Вносится ясность цели, преследуемой в своей поэзии, используя формы (джинас)
каламбура и повтора (текрир).
SUMMARY
This
paper dedicated to the analysis of the systematic structure, the number of
ghazals by Gazi Burhanaddin where the pen-name of the poet was used. According to the principles of the aruz
poetic meter was described the usage of
shortenings and prolongings in the poetry by Burhanaddin. The author paid
attention to the jinases (kind of metaphores) and repeatitions as well.
Н. А. Султанлы
ВОЗНИКНОВЕНИЕ И РАЗВИТИЕ ТУНИССКОЙ НОВЕЛЛЫ
Произведения современных тунисских
прозаиков складывались не один год. Может быть столько, сколько существует в
современной тунисской литературе новый для нее жанр – жанр повести и новеллы (в
этом году исполнилось 104 года со времени рождения этих жанров в Тунисе). В
Тунисе, как и во всей современной арабской литературе, не принято различать эти
прозаические жанры.
Современная литература в Тунисе
явление еще совсем молодое в мировой литературе. Однако, значение ее для
литературы, как арабской так и мировой, несомненно, заслуживает всяческого
внимания. Тунисские прозаики не только
вглядываются в жизнь своего народа – они слушают пульс всего арабского народа.
Первые новеллы и повести тунисских писателей «являются дорогим воспоминанием
для наших сердец и ценным вкладом в историю тунисской литературы нового
периода, так как они отразили важный этап в современной тунисской литературе» -
пишет литературный критик Изз ад-дин аль-Мадани (5, 10).
Очень важно отметить некоторые
особенности первых тунисских новелл, их содержания и стиль, их отношение к
социальным и судьбоносным проблемам Туниса начала ХХ века. Возникновению этого
жанра предшествовало появление новой, современной поэзии во главе со знаменитым
современным тунисским поэтом Абу–л–Касимом аш–Шаби. А также появление первых
драматургических произведений, в частности пьесы «Султан Абд
аль-Хамид бин Джудран Йылдыз» Мухаммеда аль–Джуайби. Это было свидетельством
того, что в начале ХХ века тунисская литература отказалась от старых,
традиционных форм и художественных приемов.
Исследователи тунисской литературы
утверждают, что первая тунисская новелла возникла в 1906 году в творчестве
шейха Салиха ибн Омара Свиси, автора прсветительской новеллы «Аль–Хайфа и
Сирадж аль–Лейл» (3, 149), которая была опубликована на страницах журнала
«Хейраддин», редактором которого был журналист и драматург Мухаммед
аль–Джуайби. Далее появляются новеллы Хасана Хусни аль–Вахаба «Последний вечер
в Гренаде» («Ас–Сахирату–Ахира фи Гарната»), Садига ар–Ризги «Волшебница Туниса»
(«Ас–Сахира ат–тунисиййа»), повесть Мухаммеда аль–Хабиба Сахиба «Турецкая
отвага» («Басалату-т-туркийа»), новеллы Сулейман Джадуви «Дукарнияр», Мухаммеда
Фахми ибн Шабана «Жестокости азартной игры» и другие.
Возникновение первых образцов
тунисских повестей и новелл состоялось на фоне религиозных, социальных и
культурных реформ Туниса. «Авторы первых тунисских новелл проповедовали светлые
идеи. Они были ревностными патриотами своей родины и проповедниками
реформаторского движения» (6, 12). Рассматривая первые произведения тунисских
новеллистов, можно отметить два основных направления их развития. Первое
направление – «сентиментальное» направление «страстных желаний и надежд». Это
было время отрыва тунисского общества и культуры от всего исламского мира под
давлением французской колониальной политики. Французы всеми силами старались
уничтожить арабский язык, занять место исламской культуры и изменить образ
мыслей местного населения. Они старались овладеть умами и сердцами тунисцев,
уничтожить их историческую память. «Писатели - реформаторы же изучали
французскую культуру и литературу, а также русскую литературу с французского
языка, таких авторов, как Л. Толстой, Ф.Достоевский, А. Чехова и др., чтобы
встретить врага его же оружием» (6, 13). Тунисские писатели начала ХХ века
восприняли французскую новеллу с ее эстетическими формами и стилем,
познакомились с историческими романами Бернардена де Сен – Пьера, Шатобриана,
А. Дюма – отца, В. Скотта и др. Кроме того, эти писатели были знакомы с
творчеством писателей сиро – американской школы Дж. Х. Джебрана, М. Нуайме, египетских
писателей М.Теймура, Т.Хусейна, Т.
аль–Хакима, авторов исторического романа С.Бустани, Ф. Антуна и Дж. Зейдана,
которые своими романами возраждали историю арабов, обращаясь к героическому победоносному
периоду арабской истории.
Своими произведениями пионеры
тунисской новеллы пытались доказать французским колонизаторам, что они народ с
богатой историей и культурой.
Именно в этот период была создана
новелла Хасана Хусни абд аль–Вахаба «Последний вечер в Гренаде», которая
повествует о конце мусульманской Гренады, о прощании с Гренадой последнего из
династии Насиридов, последнего мусульманского правителя в Испании – Абу
Абдаллаха (Boabdil).
Простое, но очень трогательно
произведение Хасана абд аль–Вахаба начинается с живописного описания города
Гренада. «Гренада расположена в Андалусии, выделяется своей красотой. Она
подобна ожерелью, нанизанному жемчугом. Удивительные башни обернуты в багряный
плащ. Что касается «Красного замка» («аль–Гамбра», Н.С.), то он занимает особое
место на вершине зеленой долины и окружен со всех сторон изумрудами» (5, 110).
Город – рай, так называли Гренаду,
светится от радости в ожидании принцессы, единственной дочери эмира Абу
Абдаллаха. В замке готовятся к празднику. Девушки готовят праздничный концерт,
везде веселье и радость. Наконец появляется принцесса. «Девушка – красавица,
достигшая восемнадцпти лет. Одета в платье из дамасского шелка, вытканного
разными цветами и ниспадающим тяжелыми волнами. Из – под кашемирового корсажа
чуть видны ее округлые груди» (5, 110).
Принцессу окружает свита, среди
которой военачальник по имени Мансур – влюбленный в принцессу. Таким образом,
как и во всех исторических романах Дж. Зейдана, в новеллу вплетается любовный
сюжет. Описывая эту сцену Абд аль–Вахаб смог ярко описать красоту Андалусии,
обычаи и яркую одежду, которую носили жители Андалусии. Это означало слияние
двух культур – мусульманской и христианской, что было присуще Андалусии.
Красота принцессы «блистала среди ее подруг как блеск луны среди ее звезд» (5,
117). Принцесса отличалась не только своей красотой, но и умом и
образованностью. Она прекрасно читает стихи и играет на различных инструментах,
что говорит о ее высоком происхождении и благородстве крови. Здесь автор верен
исторической правде: достаточно вспомнить историю любви представителя
андалусской любовной лирики XI века поэта Ибн Зейдуна к поэтессе
аль-Валладе дочери омейядского халифа аль–Мустакфи. Так описывали
аль-Валладу ее современники: «Она была первой среди женщин своего времени. Ее
дом был местом, куда стекались благородные мужи города, а ее собрание –
ристалище, где состязались поэты и прозаики» (2, 70).
Тем временем на город неожиданно
нападают испанцы. На фоне праздника во дворце, на улицах Гренады идут ожесточенные
бои. Арабы яро защищают свой город. Здесь автор отходит от исторической
действительности. «Последняя кампания против Гренады была начата в 1491 году, и
защитники города осознали безнадежность своего положения и согласились на сдачу
города без боя. Им были предоставлены почетные условия, и город был сдан...
Сцены прощания с Гренадой последнего из насиридов – последнего правителя в
Испании–Абу Абдаллаха (Boabdil) породила одну из испанских народных баллад» (4, 144).
Придавая своей новелле особый трагизм
автор описывает сцены боя: «Город полыхал в огне, и пламя покрывало мраморные
покрытия и мозаику дворца, а воздух пропах гарью. Все это возвещало о падении
Андалусии» (5, 121). На этом трагедия не заканчивается. В бою погибает
возлюбленный принцессы военачальник Мансур: «Его меч, обагренный кровью,
сломался и упал рядом с ним... Умирая он думал только лишь о своей любимой
принцессе. Последними словами его были: Беги, принцесса! Спасайся!» (5, 122).
Мы видим, как с сентиментальными сценами соседствуют сцены героические,
патетические. Изображения героев не выходят за рамки традиции арабских
сочинений средневековья. Так, описывая андалусскую принцессу, автор сравнивает
ее красоту с «блеском луны среди звезд». Как не вспомнить здесь панегирик
доисламского поэта ан – Набиги, посвященный Ну’ману: «Ты солнце, а другие цари
звезды, когда солнце всходит на небосклоне, из звезд не видно ни одной».
Новелла заканчивается следующими строками: «Проснувшись, Гренада после семи
веков мусульманства стала христианской» (5,122). Историческим фактом является
то, что после падения Андалусии там осталось много мусульман – ремесленников,
отдельных ученых. Мусульмане, оставшиеся на старых местах при изменившемся
правлении, были известны как мудехары, то есть образованное от арабского слова
мудаджжан – «получившие разрешение остаться» (4, 145).
Второе направление творчества
пионеров тунисской новеллы можно назвать направление «прозрения», которое
тематически подразделяется на «общественное» и «политическое». Девизом этих
писателей было следующее обращение: «О люди! Не прельщайтесь уходящим счастьем
этого мира, ибо тот, кто прельщается минутным наслаждением испробует к концу
своей жизни вкус горечи!» (5, 32). Тунисское общество в начале ХХ века было
угнетенным, слабо сопротивлялось насилию. Поэтому пионеры тунисской новеллы
поставили перед собой следующие задачи: 1. Обличие таких социальных бедств как
волшебство, шарлатанство, азартные игры, алкоголизм и употребление наркотиков.
2. Отпор французским колонизаторам,
которые ввергали тунисский народ в невежество. В этом отношении примечательна
новелла Мухаммеда Садига Ризги «Волшебница Туниса», в которой повествуется о
таких загнивших обычаях, как вера в волшебство, зависимость народа от
шарлатанов с одной стороны и о жестокости султана, угнетающего свой народ с
другой.
События в новелле происходят в 936
году по хиджре в Тунисе. Новелла начинается с описания дома знаменитой
волшебницы, перед которым толпится народ в надежде исцеления. Описывая
волшебницу автор отмечает, что «она долгое время вела развратный и непристойный
образ жизни, но в 64 года поняла, что не может уже таким путем зарабатывать
деньги и нашла себе другой источник заработка, обеспечивая свою старость» (5,
125). Обманным путем она добивается уважения общества. Она даже совершает
паломничество в святые места, после чего «люди поверив в ее святость подарили
ей этот дом и двух слуг: служанку Джавахират и слугу Занку. Спустя месяц она
объявляет, что видела во сне старца, который дал ей дар исцеления людей» (5,
126).
В доме волшебницы была одна комната,
которая была на замке и кроме волшебницы никто не смел зайти в нее. Но однажды
слуги случайно попали в эту комнату и перед ними открылась ужасная картина.
«Это был склад, где хранились чаши с ядом, различные зелья, трупы разных животных
и даже детей» (5, 128). Эта картина повергла в ужас служанку Джавахират и слугу
Занку, который сразу же теряет сознание от страха. Что касается Джавахират, то
она поплатилась за то, что нарушила запрет. Волшебница ее отравила одним из
ядов.
В это самое время в стране, где
живет эта волшебница, происходят ужасные, трагические события: умирает султан,
и на его престол восходит его сын Хасан ибн Мухаммед. Наступают страшные
времена, поднимаются восстания против несправедливостей, которые творил новый правитель,
уничтожая всех и все, что попадалось у него на пути. Он уничтожает даже своих
близких друзей. Его «забавы» легли тяжелым бременем на плечи народа Туниса.
Один за другим выходят из повиновения города Туниса: Сус, Гирван и другие.
Одним из приближенных и советчиков
султана Хасана был «старец по имени Далуш, семидесяти лет: бледный, маленького
роста, голубоглазый с удлиненным лицом и длинной бородой по пояс. Он носил
зеленую чалму, а свое толстое брюхо обвязывал красным кушаком...» (5, 129).
Этой устрашающей внешности соответствуют и перечисляемые автором внутренние
качества старца. «Он был самым жадным человеком своего времени, любил
рассказывать неприличные истории и громко смеялся при этом. Это был самый
трусливый, хитрый и мерзкий человек» (5,130), который помогал султану
издеваться над своим народом. Описанные события очень напоминали Тунис начала
ХХ века. Под образом султана, по всей видимости, автор подразумевал французских
колонизаторов, а образ Далуша напоминал приспешников французов из самих тунисцев.
В этой новелле автор осуждает
деспотизм во всех его направлениях, а также невежество народа. «Деспотическое
правление не только приносит неисчислимые беды угнетенному народу, но и
подрывает силы государства и правителя. Тирания убивает и страну и подданных,
развращает их души так, что в них умирает любовь к родине. Все это приводит к
гибели и страны и народа» (1, 67).
Повесть Мухаммуда аль–Хабиба
«Турецкая отвага» является как бы продолжением темы борьбы против деспотизма. В
ней говорится о любви к родине, о самоотверженной борьбе турок: брата и сестры
– Асамата и Гюльбахар, которые ценой своих жизней помогли армии Мустафы Кямаля
Паши победить греков. «Люди, которые не думают о своей жизни, своем счастье,
ревностно преданы своему делу и бескорыстно любят свой край и свой народ, могут
смело называться героями.» (5, 71) – пишет автор повести. Смелости маленькой
турчанки поражается даже греческий генерал. Увидев окрававленную пленницу он с
горечью говорит: «Эта девушка стоит пятерых моих солдат!» (4, 142). Асамат был казнен, а Гюльбахар погибает
взорвав греческий склад с боеприпасами. Последними словами Асамата перед казнью
были следующие: «Родина принимает тебя к своей нежной груди, о дорогая сестра.
За то, что ты принесла себя в жертву, надеюсь, мы встретимся с тобой в судный
день» (5, 147).
О таких героях мечтал для своей
угнетенной французами родине Мухаммед аль–Хабиб. Принцип свободы как
естественное право человека лежит в основе этой повести.
К сожалению творчество пионеров
тунисской новеллы, несмотря на газеты и журналы, которые распространяли их, не
всегда доходили до арабского читателя. В художественном смысле их новеллы также
были несовершенны. Не всегда чувствовался художественный навык, в новеллах
преобладали наставления, дидактика. Стиль их произведений не отличался ярко
выраженными индивидуальными особенностями, это был «средний» литературный стиль
арабского «возрождения».
Большой заслугой новеллистов первого
поколения тунисской литературы была их исследовательская деятельность. Они
стремились приобщить свой народ к западной и, в частности, французской
литературе, и доказать французским колонизаторам, которые утверждали об отсталости
тунисской культуры, что они ничем не хуже их и, что им удастся не только
догнать, но и опередить европейскую культуру. Пионеры тунисской новеллы были
патриотами своей страны. Они выступали против духовной экспансии Запада,
которая разрушала национальную культуру и язык арабов. Ярким примером этому
была французская политика в Тунисе. Как правильно считал египетский
просветитель Фарах Антун: «На западе надо черпать полезное – дух энергии,
свободы, независимости – и решительно отвергать все то, что противоречит интересам
стран Востока и чуждо восточным нравам» (1, 171).
Литература на русском языке:
1.Долинина А. А. «Очерки истории
арабской литературы нового времени» М. 1973;
2.Куделин А. Б. «Классическая арабо –
испанская поэзия» М.;
3.Султанлы Н. А. «Просветительская
новелла в Тунисе». Вестник бакинского университета. 2007, №1;
4.Уотт У. Н., Какиа П. «Мусульманская
Испания» М. 1976;
Литература на арабском языке:
5.Мухаммед Салих аль – Джабири «аль –
Кисса ат – тунисиййа» Тунис, 1975;
6.Журнал «аль – Кисса» Тунис, 1977.
ХЦЛАСЯ
Тунисдя новелла жанрынын йаранма тарихи 1906-ъы илдя Салещ Свисинин «Хайфа вя Сираъ ял-Зейл» маарифчи новелласынын «Хейряддин» мяъмуясиндя чапындан башлайыр. Бундан сонра новелла жанры ики
истигамятдя инкишаф етмишдир ки, бу да Щясян Абдул Ващабын «Гарнатада сон эеъя»
тарихи новелласыдыр. Новелланын ясас истигамяти «сентиментализм» вя «щязин
севэи»дир. Новеллада Яндялусун сон гярарэащы олан Граната шящяринин сцгутундан
бящс олунур. Новелланын инкишафынын икинъи истигамяти сийаси-иътимаи истигамят
иди ки, ядибляр ясярляриндя франсыз истибдадинин тунис халгыны ъящалятя
сцрцкляйян ъадуэарлыьа олан инама гаршы мцбаризяйя чаьырырлар. Яр-Ризэинин
«Тунис ъадуэары» вя Мящяммяд ял-Щябибин «Тцрк гящряманлыьы» ясярляри дя халгы
франсыз истедадына гаршы мцбаризяйя чаьырыр.
SUMMARY
The time of origination of
Мяммядова Лейла Камран г.
М.Ф.АХУНДЗАДЯ ЙАРАДЫЪЫЛЫЬЫНДА ЯДЯБИ
ЩЯГИГЯТЛЯРИН ЭЕРЧЯКЛИЙИ
Aзярбайъан халгынын мядяни, иътимаи-сийаси тарихиндя ХЫХ ясрин яввялляри йени дювр кими характеризя олунур. Бу дюврдя бядии ахтарышларла мяшьул олан М.Ф.Ахундзадя (1812-1878) юзцнцн нязяри-естетик эюрцшлярини ачыг-айдын ифадя етмяйя башлайырды. О, классик ирся, тарихян газанылан тяърцбяляря мцасир мювгедян йанашмаьа чалышырды. Бу хцсусиййят онун ядяби-тянгиди, публисистик йарадыъылыьында юзцнц даща чох бцрузя верирди. Азярбайъан о дюврдя чаризмин иътимаи-сийаси режими алтында йашайырды, юлкядя мятбуат, театр вя ядябиййатын имканлары мящдуд иди.
М.Ф.Ахундзадя Загафгазийанын мядяни вя инзибати мяркязи олан Тифлисдя, Гафгазын баш щакими Барон Розенин дяфтярханасында Шярг дилляри цзря (Азярбайъан, тцрк, яряб вя фарс) тяръцмячи (1834-ъц ил 1 нойабрдан) ишляйирди. Дювлят идарясиндя тяръцмячилик вязифясиндя ишлямяси М.Фятялинин дцнйаэюрцшцнцн мцасирляшмясиндя, эенишлянмясиндя бюйцк рол ойнамышды. Бу ишля ялагядар о, эюркямли дювлят адамлары вя мцасир фикирли зийалыларла йахындан цнсиййят сахлайыр, эюрцшцр, хариъи юлкялярдя сяфярлярдя, елми ъямиййят вя мцяссисялярдя, йыьынъагларда олурду. Рясми эюрцшляр, мяълислярдя цнсиййятдя олдуьу эюркямли зийалылар онун иш тяърцбясинин артмасына, дцнйаэюрцшцнцн эенишлянмясиня, щяйата мцасир эюзля бахмасына мцсбят тясир эюстярирди. Тифлис мцщити М.Фятялинин фикри инкишафында мцстясна рол ойнамышдыр.
ХЫХ ясрин 20-ъи илляриндян башлайараг Тифлис Загафгазийанын мядяниййят мяркязиня чеврилмяйя башламышды. Бурайа дцнйанын мцхтялиф йерляриндян, – Лондон, Парис, Берлин, Истамбул, Гащиря, Кялкцття, Бухара, Сямяргянд, Москва, Петербург вя с. шящярляриндян сяййащлар, алимляр, йазычылар вя дювлят хадимляри эялирди. Шящяр Русийа иля, онун пайтахты Петербургла хцсуси олараг, мцнтязям ялагя сахлайырды. М.Фятялинин досту вя мцасири, маарифчи, шаир, иътимаи-сийаси хадим, Русийа ядяби мцщити иля йахындан цнсиййятдя олан Аббасгулу аьа Бакыханов
(1794-1847) А.С.Грибойедовла, А.С.Пушкинля достлуг вя ямякдашлыг етмишди. А.Бакыхановун эюркямли рус шаири Александр Серэейевич Пушкинля достлуьу даща сямяряли олмуш, Петербургда оларкян, шаирин евиня эедиб-эялмишдир. Бундан башга А.Бакыханов эюркямли рус тянгидчиси, ядябиййатшцнас алим В.Г.Белинскини дя танымыш, онун ядяби-нязяри ясярлярини дяриндян мянимсямишди. Русийанын мцтярягги, эюркямли шяхсиййятляри иля достлуг вя ямякдашлыг едян, онлары йахындан таныйан А.Бакыхановла М.Фятялинин достлуьу Тифлис ядяби мцщитиндя йаранмышдыр. Достунун рус мядяни мцщитини вя иътимаи-сийаси мясялялярини дяриндян дуймасынын М.Ф.Ахундзадяйя олдугъа бюйцк тясири олмушдур.
Ядяби-тарихи, иътимаи-сийаси эюрцшляринин инкишафында М.Фятялийя Азярбайъан (Яфзяляддин Хагани Ширвани, Низами Эянъяви, Мящяммяд Фцзули, Шащ Исмайыл Хятаи, Мола Пянащ Вагиф), Йахын Шярг (Ябу Ибн-Сина, Юмяр Хяййам, Шейх Мащмуд Шябцстяри, Ъямаляддин Руми, Сяди Ширази), Авропа (Щомер, Щераклит, Платон, Аристотел, Спиноза, Волтер, Мотескийе, Щолбах, В.Шекспир, Й.Б.Молйер), Рус (Н.В.Гогол, А.С.Пушкин, В.Г.Белински, Н.А.Добролйубов, А.Ж.Эертсен, Н.Г.Чернышевски) классикляринин эцълц тясири олмуш, юз билик хязинясини онлардан кясб етдийи мялуматларла зянэинляшдирмишдир. М.Фятяли бу классиклярин ирсиня йцксяк гиймят вермиш, юзцнц ися онларын лайигли давамчысы щесаб етмишдир.
1825-ъи илдя Русийада баш вермиш декабрист цсйаны нятиъясиндя, бу цсйанда иштирак едян, чарын сийасятиня итаят етмяйян зийалылар юлкянин уъгар йерляриня сцрэцн олунмушдулар. Бу щадисядян сонра башга бюйцк сянайе шящярляри кими Тифлис дя декабристляр оъаьына чеврилмишди. Беля бир мцщитдя йашайан М.Фятяли Русийанын ачыгэюзлц, габагъыл зийалыларындан олан А.Одойевски, А.А.Бестужей-Марлински, полйак Лода-Заблоски иля йахындан таныш олмушдир. Бу дюврдя А.Бакыханов, Акаки Серетели, М.Ш.Вазещ дя Тифлисдя фяалиййят эюстярирдиляр. Бюйцк рус шаирляри А.С.Пушкин, М.Й.Лермонтов вя С.Грибойедов да мянян бу мцщитля баьлы идиляр.
А.А.Бестужев-Марлинскийя декабр цсйаны заманы чар яввял юлцм ъязасы вермиш, сонра ися бу едам, сцрэцн ъязасы иля явяз олунмушдур. Бестужев-Марлински Русийанын эюркямли йазычыларындан бири иди. О, ядяби йарадыъылыьа романтик цслубла башласа да, сонралар рус ядябиййатыны щям романтик, щям дя реалист цслубда йазылмыш йени сянят ясярляри иля зянэинляшдирмишдир. Рус ядяби-тянгидинин илк нцмайяндяляриндян олан В.Г.Белински Бестужев-Марлинскинин йарадыъылыьына, онун рус ядябиййатында тутдуьу мювгейиня йцксяк гиймят вемишди (4, с.52-55).
А.А.Бестужев-Марлинскинин йарадыъылыьы, хцсусян дя онун «Молла Нур», «Аммалатбяй» повестляри Азярбайъан щяйаты иля ялагядардыр. Гафгазда оларкян о, А.Бакыханов вя М.Ф.Ахундзадя иля достлашмыш, Азярбайъан дили вя ядябиййаты иля йахындан таныш олмушдур. «Молла Нур» повестиндя Азярбайъан фолклоруну, йерли адят-яняняляри, рявайятляри ятрафлы юйрянян йазычынын мящаряти чох айдын эюрцнцр (17, с.573).
Мирзя Фятяли вязифяси иля ялагядар орду сыраларында олдуьу цчцн декабристлярля тез-тез растлашыр, онларла сющбят едир вя эет-эедя Русийа ядяби-иътимаи мцщити иля даща йахындан таныш олурду. А.А.Бестужев-Марлински полковник Пототскинин евиндя йашайырды. М.Фятяли дя тез-тез ора эедир, онунла сющбят едир, онун тясири иля рус классикляринин ясярлярини охуйуб, юйрянирди. А.Бестужев-Марлински А.С.Пушкинин (1799-1837) хцсуси пярястишкары иди. М.Фятяли дя онун васитясиля бюйцк рус шаиринин ясярлярини охуйуб, мянимсяйир вя севирди.
Тифлисдя йашайыб, ишлямяси М.Фятялинин мяфкурясиня юз мцсбят тясирини эюстярирди. О, бир сяняткар кими йашадыьы щяйатдан эери галмамыш, ону габагламаьа чалышмышдыр. Белински вя Писаревин китаблары ядибин шяхси китабханасында ян чох севдийи вя мцталиля етдийи ясярляр олмушдур. Онун А.С.Пушкини йахындан таныйыб, дуймасы, дярин мящяббятля севмяси, Тифлисдя цнсиййятдя олдуьу рус зийалыларынын она олан тясириндян вя В.Г.Белинскинин ясярляри иля танышлыьындан иряли эялирди. Бундан башга М.Фятяли Русийада дцнйяви елмлярин баниси М.В.Ломоносовун, шаир Г.Р.Державинин, Н.М.Карамзинин вя б. ясярлярини охуйуб, онларын ядяби фяалиййяти иля йахындан таныш олурду. Беля бир вахтда А.С.Пушкинин чар щюкумятинин яли иля дя юлдцрцлмяси
(1837-ъи ил 29 йанвар) кими бядбяхт вя эюзлянилмяз бир щадися цз верди. А.С.Пушкин 1837-ъи ил йанварын 29-да, эцндцз саат 3-дя Дантес тяряфиндян дуелдя, мцтлягиййятин ганлы яли иля юлдцрцлмяси хябяри бцтцн Русийайа йайылды вя бцтцн юлкяни сарсытды. Юлкянин щяр йериндя бу хябяр милли матям кими гейд едилди, башга йердя йашайан тяряггипярвяр инсанлар да бу щадисядян сарсылды. М.Й.Лермонтов вя б. рус шаирляринин, габагъыл зийалыларынын бюйцк шаирин гятлини тяшкил едян Петербург сарайына, рус чарына, онун фитнякар сийасятиня нифряти вя гязяби даща да артды. Онлар «гатили тутун!» – дейя рус чары Николайы лянятляйирдиляр. М.Й.Лермантов бу фаъиядян тясирляняряк «Шаирин юлцмцня» адлы шеирини йазды.
М.Ф.Ахундзадя цчцн Пушкин шеирин бцтц иди. Шаирин юлцмц ону хцсусиля сарсытмышды. Пушкини йцксяк мящяббятля севян вя онун йарадыъылыьына црякдян сяъдя едян М.Фятяли 1837-ъи илдя хяйанятин гурбаны олан бу бюйцк шаирин фаъиясиня чох тяяссцфлянмиш вя бу мцнасибятля о, юзцнцн ян йахшы шеирини, «А.С.Пушкинин юлцмцня Шярг поемасы»ны («На смерть Пушкина») йазмышдыр. Ядяби йарадыъылыьа «Сябущи» тяхяллцсц иля башлайан М.Фятяли йаздыьы 40-дан чох мянзум парчаларынын ичярисиндя «А.С.Пушкинин юлцмцня Шярг поемасы» хцсуси йер тутур. Онун лирикасы классик Азярбайъан вя Шярг шеиринин ян эюзял хцсусиййятлярини юзцнямяхсус шякилдя давам вя инкишаф етдирирди. Щяйат эюзялликляриндян зювг алмаьы, она сяъдя етмяйи шаир зящмятля, мцбаризя иля баьлайырды. Онун шеирляриндя щяйатдан мяналы, сямяряли истифадя етмяйя чаьырыш ясас мотивдир. «А.С.Пушкинин юлцмцня Шярг поемасы» М.Фятялинин икинъи поетик ясяри иди.
Поеманын ясас мязмунуну А.С.Пушкиня олан дярин мящяббят тяшкил едир. Пушкинин рус ядябиййатында тутдуьу мювге, шеиря эятирдийи йениликляр, шаирин сяляфляри щаггында юзял фикирляри поемада айдын вя дольун мисраларла охуъуйа чатдырылырды. Шаирин гатилляриня «гулдур», «хаин» дейя лянятляр йаьдыран М.Фятяли милли азадлыг щярякатына щяр васитя иля мане олмаьа чалышан сийасятя гаршы етираз сясини уъалтмышды. Ясяр тябият тясвири иля башланыр. Бащар фяслиндя тябиятин ойанмасы, гушларын охумасы, чичяклярин ятрафа ятир сачмасы инъя зювгля тясвир едился дя, бу эюзялликляр ичярисиндя онун шаир гялби ялямлидир. Бу кядярин вя ялямин сябяби, аьырлыьы дащи рус шаири А.С.Пушкинин фаъияли юлцм хябяридир. Шеирдя бу аьыр, эюзлянилмяз хябяр дярин щцзнля билдирилир вя шаир тяк юзцнцн дейил, бцтцн Гафгазын А.С.Пушкинин фаъияли юлцмцня йас сахламасыны цряк аьрысы иля тясвир едир. М.Фятяли бу ясяриндя тяяссцф щиссини чох тябии, цряк аьрысы иля билдирир:
Достумуз эетди о дцнйайа кюмяк ет, аллащ!
Эет язиз шаирим, ей дярдя салан дцнйаны,
Сяня эцл эюндяряъяк «Баьчасарай фантаны».
Ей
Сябущи, гоъа Гафгазда битян эцлляри дяр,
Йаралы
шеириня гат, Пушкиня эюндяр, эюндяр! (2,
с.192)
«А.С.Пушкинин юлцмцня Шярг поемасы»ны М.Фятяли
яввялъя фарс дилиндя йазмыш, сонра ися ону няср шяклиндя рус дилиня тяръцмя
едиб, йахын досту, рус йазычысы Ж.Ж.Клементйевя тягдим етмишди. Ж.Ж.Клементйев
ъцзи дяйишиклик едиб ясяри чап олунмаг цчцн Москвайа «Московский наблюдатель»
журналына эюндярмишди. Шеир Ж.Ж.Клементйевин кичик бир ряйи иля 1837-ъи илдя
щямин журналда чап олунмушду.
Журналын редаксийасы Ж.Ж.Клементйевин ясяр
щаггындакы ряйини бяйяниб, она бу сюзляри дя ялавя етмишди: «Ж.Ж.Клементйевин
фикриля тамамиля шярик олараг, М.Ф.Ахундзадя тяряфиндян Пушкинин мязарына
гойулмуш бу эюзял чялянэи бизя тягдим етдийиня эюря она юз миннятдарлыьымызы билдирмякля
бярабяр рус мядяниййятиня ряьбят бясляйян эюзял истедада црякдян мцвяффягиййятляр
арзу едирик» (ЫЫ, с.297-304).
М.Ф.Ахундзадянин рус шаири А.С.Пушкиня щяср етдийи
бу поеманы Загафгазийанын баш щакими Барон Розен дя охумуш, чох бяйянмиш вя
ясяри ряьбятля гаршыламышды. Ясяри охуйуб, тясирлянян Барон Розен
А.А.Бестужев-Марлинскидян бу поеманы рус дилиндя нязм иля тяръцмя етмясини
хащиш етмишди. Бестужев-Марлински дя бу мцнасибятля М.Ф.Ахундзадянин поемасыны
рус дилиня нязм иля тяръцмя етмиш вя ону «Русская старина» (10, с.76)
журналында няшр едилмишди. Бу ясяр А.А.Бестужев-Марлинскинин сон тяръцмяси
олмушду. О, рус ордусуна гаршы иьтишаш галдыран даьлылары ъязаландырмаг цчцн
дюйцшя эедян дястя иля эямийя миниб Адлер бурнуна йола дцшцр. Еля биринъи дюйцш
заманы о, эцлля иля юлдцрцлцр (17, с.137).
Рус поезийасынын эцняши сайылан вя А.С.Пушкиня
юзцнцн щядсиз мящяббятини билдирян, М.Ф.Ахундзадянин илк мятбу
ясяри олан бу поема ХЫХ ясрин 30-ъу илляриндя мцяллифиня шющрят газандырмышды.
Ясяр йалныз азярбайъанлыларын дейил, башга халгларын да диггятини чякмишдир. Яввялъя
фарс дилиндя йазылмыш, сонра рус дилиня
нясрля тяръцмя едилмиш бу поеманы шаир Микайыл Мцшфиг 1937-ъи илдя А.С.Пушкинин
юлцмцнцн 100 иллийи мцнасибятиля Азярбайъан дилиня нязмля тяръцмя етмишдир.
Ядябиййат
1.
Ахундов М.Ф. Ясярляри 3
ъилддя, Азярб.ЕА няшриййаты, Бакы, 1958. 1961.
2.
Ахундзадя М.Ф. Бядии вя
ядяби-тянгиди ясярляри. Чашыоьлу, 2004.
3.
Бакыханов А.Б.Бядии ясярляри. Азярняшр, Бакы, 1973.
4.
Белински В.Г. Сечилмиш ясярляри. Ушагэянъняшр, Бакы, 1948.
5.
Ъяфяров М.Ъ. Классикляримиз
щаггында. Ушагэянъняшр, Бакы, 1948.
6.
Ъяфяров М.Ъ. Мцтяфяккирин
шяхсиййяти. Азярняшр, Бакы, 1966.
7.
Щцсейнов Ч.Г.Фятяли фятщи.
Йазычы, Бакы, 1986.
8.
Мяммядзадя Щ.Р. М.Ф.Ахундов
вя Шярг. Елм, Бакы, 1971.
9.
Мяммядов Н.Ъ. М.Ф.Ахундовун
реализми. Елм, Бакы, 1978.
10.
Мамедов Ш.Ф.Мировоззрение
М.Ф.Ахундова. Издательство Московского Университета. 1962.
11.
«Московский наблюдатель» журн. Книга
XI. c.297-304.
12.
Гасымзадя Ф.С. М.Ф.Ахундовун щяйат
вя йарадыъылыьы. Азярняшр, Бакы, 1962.
13.
«Кавказ» гяз., 1899, №137.
14.
Ряфили М. М.Ф.Ахундов. Азярняшр,
Бакы, 1957.
15.
Рафили М.Г. М.Ф.Ахундов (жизнь
замечательных людей). Издательство «Молодая
гвардия», Москва, 1959.
16.
«Русская старина» журн., 1874,
сентябрь, с.76.
17.
Рус ядябиййаты тарихи. ВЫ ъ.,
М.,-Л., 1953,
РЕЗЮМЕ
Начало XIX века в культурной и общественной истории Азербайджана
характеризуется как новая эпоха. В эту эпоху М.Ф.Ахундзаде открыто начал
выражать свои теоретико-эстетические взгляды.
С 20-х годов XIX Тифлис становится культурным
центром Закавказья. Из разных стран сюда приезжали путешественники, учёные,
писатели и государственные деятели. Дружба М.Ф.Ахундзаде с передовыми деятелями
культуры России зародилась в Тифлиских литературных кругах. Ахундзаде высоко
оценивал литературное наследие азербайджанских, европейских и русских классиков
и считал себя их продолжателем.
SUMMARY
Cultural and social history of
Since
20th years XIX Tiflis becomes the cultural center of the
Самиря
Мещдийева
ТЯДГИГАТЛАРДА
М.Ф.АХУНДЗАДЯНИН «ЩАЪЫ ГАРА» КОМЕДИЙАСЫ
Ахундзадя драматурэийасынын зирвяси щесаб олунан
"Щаъы Гара" комедийасынын диэярляри иля мцгайисядя даща мцкяммял
олмасынын сябябляри даим тядгигатчыларын диггят мяркязиндя олмушдур. "Щаъы
Гара" комедийасынын мювзусу, онун дярин вя мцряккяб идейа мащиййяти Щаъы
Гара образынын бяшяри вя милли психоложи мязмуну вя с. мясяляляр 1970-ъи илляря
гядяр дя мцхтялиф сявиййядя арашдырылмышдыр. Н.Мяммядов да «Щаъы Гара»ны драматургун
диэяр комедийаларындан фяргляндиряряк йазыр: "Халг щяйатынын эениш,
мцкяммял ящатя олунмасы, заманын иътимаи зиддиййятляриня дяриндян нцфуз
едилмяси, типик образларын типик шяраитдя дцзэцн верилмяси, персонажларын
дилинин сялислийи, хялгилийи йцксяк бир сяняткарлыг гялями иля
фярдиляшдирилмяси вя типикляшдирилмяси бахымындан М.Ф.Ахундовун бцтцн
комедийаларындан цстцн дурур" (1, 127).
Ясярин мяркязиндя баш гящряман Щаъы Гаранын башына
эятирилян щадисяляр дурдуьундан, апарылан арашдырмаларын да мяркязиндя бу
образын характеризя олунмасы дайаныр. Н.Мяммядов комедийанын мязмун вя идейасыны
- Щаъы Гаранын реал шяхсиййят олмасы, йазычынын 1852-ъи илдя Ирандан Загафгазийайа
гачаг мал эятирян контрабадчылара гаршы
мцбаризя апармаг цчцн сярщяд районларына эюндярилмиш подполковник Меййерин
мцтяръими вязифясини йериня йетиряркян гаршылашдыьы щадисялярля ялагяляндирир.
О, гачаглар вя Щаъы Гара иля чар мямурлары арасындакы мцнагишяни ясярин защири
мювзусу, сцжет хятти кими эютцряряк, беля нятиъяйя эялир ки, бу комик
конфликтин ясасында "феодал ъямиййятинин бир сыра мцщцм» йараларынын
тянгиди дайаныр (1, 139). Ясас дахили конфликти ися мювъуд ъямиййятин чиркин
щадисяляриля щяйатын ясил мянасы, онун бюйцк идеалы арасында олан
зиддиййятлярдян ибарятдир. Мцяллиф Ъ.Ъяфяровун Щаъы Гара образы щаггында
сюйлядийи "О, бцтювлцкдя феодал ъямиййятиня хас олан ади бир
баггалдыр" фикрини ясаслы щесаб етмир. Щаъы Гараны "буржуалашмаьа
доьру эедян таъирлийин илкин нцмайяндяси" кими сяъиййяляндирир. Бу суряти дцнйа ядябиййатындакы
диэяр хясис образлары иля мцгайися едяряк юзцнямяхсус ъящятляри эюстярир; Щаъы
Гараны "даща дярин иътимаи мязмунлу
бир образ" кими сяъиййяляндирир (1, 138).
Монографийада Щаъы Гара сурятинин орижиналлыьыны шяртляндирян мязиййятлярин шярщиня эениш йер
верилир. Хцсусиля, "типин юз сюзляри иля онун защири формасы, эюрцнцшц,
иддиасы иля дахили мязмуну арасында олан зиддиййятляри ачмаг, щям дя башга
образларын дли иля ифша етмяк цсулларындан, истифадя етмясини" ясас
сяняткарлыг кейфиййяти кими йцксяк гиймятляндирир, Щаъы Гаранын "мцряккяб
характер" кими сатирик сяъиййясини айдынлашдырыр.
"Щаъы Гара"нын
проблематикасы иля баьлы Б.Мяммядов "М.Ф.Ахундов вя мцасирлик"
мягалясиндя беля бир доьру мцлащизя йцрцдцр ки, "Мярди-хясис"
комедийасында Щаъы Гаранын яввялдян ахырадяк щадисялярин мяркязиндя, баш верян
дяйишикликлярля вящдятдя верилмяси онун хясислийинин тянгидиндян даща чох, бу
хясислийи тюрядян иътимаи бялаларын ифшасы дурур" (11, 6).
Комедийанын ясас сурятляриндян олан Щейдяр бяй
ахундовшцнаслыгда мцхтялиф мювгелярдян тящлил едилмишдир. Ясасян совет
идеолоэийасындан бу образа йанашан тядгигатчылар Щейдяр бяйи мянфи характеризя
етмишляр. Н.Мяммядов да бу яняняни
давам етдирмиш, Щейдяр бяйи ясярдя икинъи сатирик образ кими тящлил етмишдир.
Яслиндя ися Щейдяр бяй суряти Щаъы Гарадан фяргли олараг, сатирик ъизэилярля
верилмир; драматик бир образдыр, щеч бир комик ситуасийаларла гаршы-гаршыйа
гойулмур.
Бундан башга Н.Мяммядов бу мясяля иля баьлы Ъ.Ъяфяровун
Щейдяр бяйи "Вязири-хани-Лянкяран" комедийасынын гящряманы Теймур аьа
иля мцгайися апарараг охшарлыг эюрмямясини йанлыш щесаб едир вя беля бир фикир
йцрцдцр ки, Щейдяр бяйин Теймур аьа иля йох, "Щекайяти-Молла Ибращимхялил
кимйаэяр" комедийасынын персонажы Сяфяр бяйля йахынлыьы вар (1, 145).
Бу мцлащизя мцбащисяли эюрцнцр. Чцнки ясярдя Мирзя
Фятялинин мягсяди бяйлийи тянгид етмяк дейил. Ядиби бяйлийин тянгиди йох,
варлыны да, касыбы да чятин вязиййятдя сахлайан, эянъляри тянгид щядяфиня
чевирян, онлары бекарчылыьа сювг едян мцщитин – чаризмин мцстямлякя сийасятинин
тянгиди марагландырмышдыр.
Щейдяр бяй сурятиндя бяйликдян иряли эялян мцштябещлик,
ямяйя хор бахмаг кими сифятляр олса
да, о,
мянфи тип тясири баьышламыр. Хцсусян онун зяманядян шикайятиндя бяйин
"дахили пучлуьу», «тцфейлилийинин" ифшасындан чох сийаси гурулушун
мащиййяти ачылыр. Бу щиссядя гочаглыгдан данышан Щейдяр бяй щягигятян дя гочаг
олдуьуну гулдурлуг заманы эюстярир.
Х.Ялимирзяйевин «Щаъы Гара иля Щейдяр бяй арасында о
гядяр дя бюйцк фярг йохдур. Онлардан бири хясислик цзцндян, диэяри ися тцфейли
щяйат кечирдийиня эюря ъямиййят цчцн артыг вя эяряксиздир» (2, 44) гянаяти дя
бцсбцтцн йалнышдыр. Щейдяр бяй суряти Щаъы Гарадан фяргли олараг милли-мяняви
кейфиййятляри юзцндя ъямляшдирян бир шяхсиййят кими гат-гат йцксякдя дайаныр.
Ядиб ясярдя ики тип эянъ суряти йаратмышдыр. Бунлардан
бири азярбайъанлы, диэяри ермяни
эянъляридир. Бринъиляр гочаг, иэид олдуьу щалда, "бекарчылыгдан"
гулдурлуьа гуршаныб, икинъиляр ися горхаг вя икицзлц олдуглары щалда дювлят
гуллуьунда ишляйирляр. Пйесдя Ощан, Сяркиз, Гящряман вя Карапетин диалогу, Ощанла началникин диалогу, Щаъы
Гаранын ермяни кяндлиси иля сющбяти
сящняляри Ахундзадяни «халглар достлуьунун тяряннцмчцсц»ндян даща чох,
бир миллятсевяр йазычы кими танытдырыр. Горхаг, йарарсыз ермянилярин
сярщядлярин горунмасында, ордуда щярби
хидмятя эютцрцлдцйц щалда, Азярбайъан тцркляринин дювлят ишляриндян
узаг тутулмасынын сябябляри тарихдян мялумдур. Сяняткар Ощан, началник вя
Щейдяр бяйин гаршылашма сящнясиндя ермянилярин ич цзцнц мящарятля ачмышдыр.
Щейдяр бяйин дилиндян "затындан шцбщя оланлар юз мянсябляри цчцн
шящадятнамя гайырдарлар", "Ощан: башына дюнцм, гулдур щямишя татардан
олур. Биздян щеч вахт гулдур олмаз.
Началник: Кяс сясини, бу сизин доьрулуьунуздан дейил. Ондан ютрц ки,... ъцрят едя билмирсиниз, баъармырсыныз"...
Щаъы Гара да щям таъир, щям дя азярбайъанлы кими
ермяниляр щаггында доьру фикирдядир: "онларын сюзцня щеч инанмаг
олар?... бунларын йцз щийляси олур» (3,
152-153).
Комедийанын тядгигиндя зиддиййятли фикирлярин йаранмасына
сябяб олан диэяр бир мясяля "Щаъы Гара"дакы кяндли вя нюкяр Кярямяли
сурятинин тящлили иля баьлыдыр. 1970-ъи
илляря гядяр апарылан арашдырмалара нязяр салдыгда "Щаъы Гара"
комедийасында йарадылмыш кяндли сурятлярини вя онларын мцсбят планда верилмясини
ядибин ингилаби–демократик идейалары иля ялагяляндирилмишдир (4). Сонракы
тядгигатчылар, о ъцмлядян Н.Мяммядов "Щаъы Гара"дакы кяндли сурятлярини драматург тяряфиндян бюйцк
мящяббятля там мцсбят планда ишлянмиш, тцфейли бяйляря вя хясис таъир Щаъы
Гарайа гаршы гойулмуш персонажлар кими сяъиййяляндирдиляр. Ермяни
кяндлиляринин Щаъы Гарайа сюйлядийи "Бу гыш бащалыгда тамам гоншу мцсялман
кяндляриня тахыл боръ вердик ки, аълыгдан гырылмасынлар" сюзлярини
"Ики гардаш халгын зящмяткеш кцтляляри арасында достлуг мцнасибятляринин,
халглар достлуьу идейасынын тяблиьи кими гиймятляндирдиляр (1, 151). Бу
фикирлярин 1970-ъи иллярдя сюйляндийи нязяря алынса, онлары гянаятбяхш щесаб
етмяк олар.
Йазычынын тясвир етдийи чар мямурлары, онларын ясярдяки
фяалиййяти, йерли халга мцнасибяти
мясяляси ахундовшцнаслыгда мцхтялиф ъцр изащ олунмушдур. Хцсусиля, "Щаъы
Гара" комедийасында йарадылмыш чар мямурлары, Началник суряти бир-бириня
зидд мювгелярдян тящлил олунмушдур. Тядгигатчыларын бир гисми Началник сурятини мцсбят планда йарадылмыш образ, икинъи гисми
защирян мцсбят, дахилян зиддиййятли мянфи образ кими тядгиг едирляр. Н.Мяммядов
да бу мясяляйя юз мцнасибятини билдирир вя бу образын тящлилиндя биринъи
тяряфля разылашыр: "Онун тядбир вя щярякятляриндя гануна, ядалятя, щагга
зидд щеч бир кейфиййят йохдур» (1, 151). Тядгигатчы Началник образынын мцсбят
планда верилмясини ясярин сцни финалла гуртармасынын сябябини аьыр тягиб вя
сензура шяраитиндя йазылмасы иля ялагяляндирир. О, Ахундзадянин тясвир етдийи чар
мямурларыны ясярдя тутдуглары мювгеляриня эюря ики гисмя бюлцр. Биринъиляря
кичик мямурлары, икинъи гисмя мащалын али щакимини тямсил едян Началник
образыны аид едир. Мцяллифя эюря
биринъиляр ялияйри, сойьунчу, икицзлц олдугларына эюря тянгид едилир. Икинъи
гцтбц тямсил едянляри тянгид етмир, сябябини ися, "Юз мцасирляри Г.Закир, Б.Шакир кими
М.Ф.Ахундовун да али щакимляря бяслядийи инамла" ялагяляндирир. Биз
йухарыда Ахундзадянин чаризм сийасятини неъя ифша етдийиндян бящс етмишдик.
Буна ясаслананда Н.Мяммядовун "Ахундовун чаризмин тянгидчиси кими ролуну бюйцтмяк, шиширтмяк дейил, яксиня,
мящдудлуьуну, зиддиййятини ачыб эюстярмяк лазымдыр" фикриля разылашмаг
олмур. Неъя ола биляр ки, кичик чар мямурларыны тянгид едя билдийи щалда
чаризмин сийасятинин ясас идаряедиъиси – началник, али щакимляри «мцгяддяс»
щесаб етсин?!
Тядгигатчыйа эюря М.Ф.Ахундзадянин тясвириндя началник
мцсбят бир образдыр: "О, ъидди планда алынмыш, щеч бир комик кейфиййят вя
зиддиййятля сяъиййяляндирилмямишдир. Хцсусян комедийанын сонунда чох адил
вя мярщямятли бир мямур, бир нюв йерли
халгын мцдафиячиси, щамиси кими тягдим олунур» (1, 151). Бизъя, Ъ.Ъяфяров, Я.Султанлы вя
Ф.Гасымзадянин "Началник защирян мцсбят, дахилян зиддиййятли мянфи
образдыр" (7, 178) мцлащизяляри даща
обйективдир. Чцнки ясярдя началник комик бир сурят кими тясвир едилир. Бу
комиклик онун характериндян дейил, чар сийасятинин уъгарларда тюрятдийи
гулдурлуьу, рцшвятхорлуьу, икицзлцлцйц, сойьунчулуг фактлары иля началникин
бош, йерсиз, щеч бир тясир вя ящямиййят дашымайан гялибляшмиш сюзляринин
зиддиййятиндян доьур. Финалда Началникин чыхышынын сцни характер дашыдыьы
дярщал эюрсянир. Началникин "падшаща" гул олмаьа чаьырышында дярин
кинайя, ифша вар. Бу сюзлярля ядиб о
заманкы падшащ гуллугчуларынын ишлятдийи "чейнянмиш", "гялибляшмиш"
сюзляри лаьа гойур. Сатирик мцнасибятин ашкарлыьы падшащла аллащын фязилятинин
ейниляшдирилмясиндян дя айдын олур. Ядиб Аллаща, бещиштя неъя инаныб, щансы
мювгедян йанашмышдырса, падишащын
"мярщямятиня" дя бир о гядяр "ряьбятля", «ъидди»
йанашмышдыр.
"Щаъы Гара" комедийасынын мювзусу вя
проблематикасы, дцнйа ядябиййатында мювъуд олан яняняви мювзунун йенидян ишлянмясиндя ортайа чыхан
охшар вя фяргли яламятлярин
айдынлашдырылмасы бахымындан Горхмаз Гулийевин "Молйерин
"Хясис" вя М.Ф.Ахундовун
"Щаъы Гара" ясяринин тиположи тящлили" (8) мягаляси ъидди елми
ящямиййят кясб едир. Тядгигатчы М.Ф.Ахундзадянин йарадыъылыьыны Молйер
йарадыъылыьы иля мцгайися етмякля "маарифчи реализм" йарадыъылыг
методунун ондан ики яср яввял йаранмыш классизимля узлашан вя узлашмайан
мягамларыны да айдынлашдырыр. "Щаъы Гара" вя "Хясис"
ясярляринин мцгайисяли тящлили заманы ики мцхтялиф йарадыъылыг методунун –
классисизм вя реализм нцмайяндяляринин охшар вя фяргли ъящятлярини дя цзя
чыхардыр вя бу йолла классисизм вя реализм методлары арасында эенетик ялагянин олмасыны сцбут едир.
Мягалядя Гарпагонла Щаъы Гаранын тиположи мцгайисясини апаран мцяллиф Молйер
гящряманларынын юзцнямяхсус, психоложи сабитликля, характерлярин даимилилийи
иля мцшащидя олунан хцсусиййятини классисизмя хас яламят кими сяъиййяляндирир.
Бу яламяти Ахундзадянин гящряманлары цчцн дя характерик сайыр вя беля нятиъяйя
эялир ки, "Мцхтялиф тясирляря мяруз галсалар да, щяр ъцр мцмкцн олан
шяраитляря дцшсяляр дя, онлар дяйишмир, дяйишмяз галырлар. Хариъи гыъыглара
актив реаксийа верир, анъаг юзляри дяйишмир" (8, 48).
Г.Гулийев, Щаъы Гаранын хясисилийи иля Гарпагонун
хясислийинин мянбяйини, йаранма
шяртлярини доьру изащын едяряк онларын фяргини классисизм вя реализмдян
иряли эялян бир ъящят кими мцяййянляшдирир. О,
Гарпагону "юз дахилиндян хясис", "обстракт характерли" бир
образ, щесаб едир. Мцяллифя эюря "Франсыз комедиографынын гящряманы хясис
олса да, онун хясислийи сосиал вязиййятин идейа вя мейлляриня" баьлы олмадыьы
бир щалда, «Щаъы Гаранын хясислийи ися эенетик йох, заманын, дюврцн инсаналара
баьышладыьы бир яламятдир». Тядгигатчы бу яламяти реализмин ясас сяъиййяви
ъящяти кими эютцряряк йазыр: "Реализмдя хясис нормал эюрцнцр, ятраф алямя,
йашама уйьун эялир" (8, 50).
Ахундзадя хясисинин Молйер хясисиндян цстцнлцйц,
мцкяммяллийи тядгигатчыларымыз тяряфиндян мцяййянляшдирилмишдир. Г.Гулийев
реализмин яламятлярини, излярини ахтараркян цчлцк вящдятинин Молйер
йарадыъылыьында позулмасыны, ясярдя бязи нюгсанларын йаранмасы иля
нятиъяляндийини, мякан вя заманын мящдудлуьуна эятириб чыхартдыьыны, ясярин
зяиф ъящяти кими мящз "реал яламят вя замандан мящрум олмасы" иля
ялагяляндиряряк тящлил едир.
Щаъы Гаранын бир хясис кими характеринин тясвириндя, щяр бир сюзцн
бядии мянтиги ясаса сюйкяндийини елми
ясасларла шярщ едян Б.Мяммядзадя буну драматургун «психоложи шцуралты сябяблянмядян»
сянят ясяриндя мящарятля истифадя етмяси иля ялагяляндирир (9, 10). Хцсусиля, Араз чайына дцшмя сящняси иля баьлы
Щаъы Гаранын «Ипи щалга един, атын белимя
дцшсцн» демясиля, ики ялли сюйцд аьаъынын будаьындан йапышыб салланан
вязиййятинин мцмкцнсцзлцк йаратмасыны «практики аьыл, шцуралты реаксийанын тяляби» щесаб едиб
йазыр: «Щаъы Гаранын суда юзцнц апармасы,
давранышы эцълц детерминизм иля эцълц бядии лювщядир» (9, 10).
Беляликля, мцяллиф мювзуйа йени бир
елми призмадан йанашараг о вахта гядяр
тядгигатчыларын диггятиндян йайынан бир факта айдынлыг эятирир. Бу ися бизя
ясас верир ки, беля нятиъяйя эяляк ки, 1970-80-ъи иллярин ахундзадяшцнаслыьы
«Щаъы Гара» комедийасыны чох мцкяммял, щяртяряфли вя ян ясасы ися проблем вя
мясяляляр йени нязяри аспектдян мцасир елми тялябляря уйьун сявиййядя
арашдырылыб юйрянилмишдир.
ЯДЯБИЙЙАТ
1.
Надир Мяммядов. М.Ф.Ахундовун реализми.
Бакы, 1978.
2.
Ялимирзяйев Х. Бюйцк драматург //
Тяшвигатчы журналы, 1982 №21.
3.
М.Ф.Ахундзадя. Сечилмиш ясярляри. 3 ъилддя, Ы ъилд, Бакы, 2004.
4.
Я.Мирящмядов. Мирзя Фятяли Ахундов. Бакы, 1953.
5.
Ъяфяров Ъ. М.Ф.Ахундовун
драматурэийасы. Б., 1953.
6.
Я.Султанлы. М.Ф.Ахундовун
драматурэийасы, бах: Азярбайъан ядябиййаты тарихи, ЫЫ ъилд, Бакы, 1961.
7.
Гасымзадя Ф. М.Ф.Ахундовун
щяйат вя йарадыъылыьы. Бакы, 1962.
8.
Гулийев Г. Типологический анализ «Скупого» Мольера
и «Хаджи Кара» М.Ф.Ахундова // Азярб.ССР ЕА-нын
Хябярляри. Ядябиййат, Дил вя Инъясянят серийасы, 1987, №3
9.
Мяммядзадя Б. М.Ф.Ахундов
драмларында конфликт вя характер / Классик Азярбайъан ядябиййатында
реализм (елми ясярлярин тематик топлусу)
АДУ-нун няшри. Бакы, 1986
10. Йусифли Ъ.
М.Ф.Ахундовун маарифчи естетикасы // Гобустан журналы. 1991, №3.
РЕЗЮМЕ
В ахундововедении особое значение имеет изучение его
комедии «Хаджи Гара», (1970-80 годы) тематическая проблематика которой
раскрывает характер образов и конфликтов.
Cəlili Köhnə Şəhri Xosrov
İslamic
ŞEKSPIRIN
“ROMEO VƏ CÜLYETTA” PYESI İRAN ƏDƏBIYYAT
TARIXINDƏ
VƏ TEATRINDA
“Romeo və Cülyetta” Şekspirin birinci tragediyalardan
sayılan pyeslərindəndir. Bu pyesdə Romeo Mintag oğlu,
Kaplot ailəsinin qızı Cülyettaya aşıq olur. Bu
iki ailənin bir birləri ilə qan iddiası olduğuna gorə
onlar gizlincə evlənirlər. Cülyettayanın ata -
anası qızlarının evləndiyindən xəbərsiz,
“Romeo və Cülyetta” pyesi Şekspirin
digər yazılarında ən çox İranda tərcümə
olunub, buna səbəb pyesin İran xalqının ruhuna və
ədəbiyyat dastan ənənəsi ilə yaxın
olduğundandır.[2. S,195]!
İran xalqının Şekspirin, “Romeo
və Cülyetta” pyesiynən tanışlığı
birinci dəfə 80 il əvvəl Sultan Həmid Əmir
Süleymanın Şekspirin Şah əsərləri tərcümə
adlanan kitabdan oldu. [3. S,68] 10- il sonra 1938 –ci ildə Əli
Əsğər Hikmət bir yeni tərcümə ilə yayınlandı.
Ən mükəmməl tərcümə
Əlaəddin Pazargadi tərəfindən 1965-ci ildə ədəbiyyat
sevənlərə təqdim olundu.[4]
Tərcümələr:
İranda
Romeo və Cülyetta pyesi tərcümələri tarix
tərtibi ilə bunlardır:[5]
1. Şekspiyerin Şah əsərləri
(“Hemlet”, “Romeo və Cülyetta”, “Maqbet”) Sultan Əmir
Süleymani,
2. “Romeo və Cülyetta”, tərcümə
Əli Əsğər Hikmət,
3. “Romeo və Cülyetta”, tərcümə
Əlaəddin Pazargadi, Neşr və tərcümə kitab
bungahı,
4. “Romeo və Cülyetta”, tərcümə
Fulad Nəzəri, Rəvayət nəşriyyatı, Salis nəşriyyatı,
5. “Romeo və Cülyetta”, tərcümə
Huşəng Azadvər, Mordad nəşriyyatı, Tehran 2000
6.
“Romeo
və Cülyetta”, tərcümə Fulad Nəzəri,
salış nəşriyyatı, 2001
7.
“Romeo
və Cülyetta”, tərcümə Mahmud Muzəyənan,
Amuzeş və Pərvəriş baxan ilığı, Bunyad
Tərbiyət fərhəng muəsisəsi, Tehran 2004
8.
“Romeo
və Cülyetta”, tərcümə Məhəmməd sadiq
Şəriyəti, Güyeşno, 2007
9. “Romeo və Cülyetta”, ğulaməli Fikri, Nəşr
tarixi nəşri bəlli deyil.
Bu tərcümələrin hər biri dönə -
dönə İranda dəfələrlə çap olub, misal
üçün Əlaeddin Pazargadın
tərcüməsi 11 dəfə yenidən nəşr olunub.
Səhnəşdirilib:
Bundan belə
ki “Romeo və Cülyetta” pyesi İranda 80 ilə
yaxındır ki tərcümə olunub amma təkcə
yaxın illər içərisində səhnəyə
çıxıb:[6]
1 - Romeo və
Cülyetta, redaktor: Hüseyn Fərruxi , 2005
2 - Romeo və Cülyetta, redaktor: Kiyumərs
Muradi , 2007
Tənqidlər və təhlillər
İranda “Romeo və
Cülyetta” pyesinə bir çox tənqid
yazılmışdı. Bu tənqidlərin bir çoxu pyesi
Nizaminin Xosrov və Şirin ilə Müqayisə etmislərdi.
O cümlədən Həmid İbrahimi "Şekspiyer və
1- aşıqların xəbərsizliyi:
Fərhadın xəbərsizliyi “Xosrov və Şirin” dastanında
ölümünə səbəb olur, “Romeo və Cülyetta”
dastanında da yenə Cülyettanın yalandan
ölümü, Romeonun, ölümünə səbəb
olur.
2- üçlü tərəfli məhəbbət:
hər iki dastanda üçlü tərəfli məhəbbət görünür, yəni iki
aşıq ərkək bir qadına aşıqdır.
3- intihar: Nizaminin dastanında, Xosrov,
şirinin yalan ölüm xəbərin verməklə Fərhadın
intihar eləməsinə səbəb olur. Amma İngilis pyesdə
Cülyettanın yalançı
ölümü Romeonun intiharına səbəb olur.
4 - Şekspirin dastanı əsasında,
Cülyetta məşuqunun ölümün görərək,
həyatına xəncərlə son qoyur. Nizami dastanında,
Şirin, Xosrovun ölümündən sonra, xəncərlə intihar edir .
Dr. Bəhram
Tusi, Məşhəd universitetin məllimi, " uluslar
arası Nizamının 900 illik doğum ağırlama
festivalında" bir məqalədə Xosrov və Şirin
ilə Romeo və Cülyetta
oxşamaların belə bəyan edir:[8]
1-hər iki şair və hekayə yazan
yeni deyimlər və yeni mənalar və təzə məzmunlar
və yerli seçmiş kəlmə və dəqiq və
yerində surətlər və metaforalarla bədi və ürəyə
yatan sözlər Ingilis və fars dilinə
qazandırdılar.
2- hər ikisi, qəhrəmanların
varlı ailələrdən seçmişlər.
3- heç bir şair yazar, öz şah
əsərlərin özləri yaratmamışlar, xalq
arasında olan dastanlarla faydalanaraq yazmışlar.
4- hər iki dastan məhəbbət və
aşıqlıq üzərində quruludur.
5- hər iki hekayə də kişi qəhrəmanlar, bu təsəvvürlə ki məşuqələri
ölmüş (bir halda ki canlıdırlar) özlərini
öldürür.
6- hər iki hekayə də qadın qəhrəmanlar,
ərlərinin cansız cəsədlərini görüb, məşuqələrinin
dodaqların öpdükdən
sonra xəncərlə özlərini öldürülər.
7- Cülyetta və Şirin hər
ikisinində intihar səhnəsi ərlərinin cəsədlərinin
yanında bir mağarada gözətçilər və əyanlarla
əhatə olan bir halda olur.
Dr.Mehdi
Əlayi Hüseyni, "Xosrov və Şirin ilə Romeo və
Cülyetta"[9] adlı bir məqalədə bu iki əsərin
tətbiqi və təhlilin etmiş. O dastanların
qaynağı və mövzuları barəsində şərh
verdikdən sonra iki dastanı tətbiqi olaraq yazır:
- Xosrov və Şirin hekayəsi Romeo və Cülyetta kimi tam həqiqi anlamda məhəbbət
əfsanələri sırasında.
- bu dastanın sonu Şekspiyer
dastanına tay ölüm və əziyyət də.
- Cülyetta Şekspirin tragediyasında həman yeri
vardır ki Şirin, Xosrov və Şirin mənzuməsində
əldə etmiş.
- Xosrov Pərviz həvəs baz və
qürurlu bir padşahdır amma eşq kuzəsində
yanıb tutuşduqdan sonra şirinin eşqi onun şəxsiyyətin
dəyişir.
Şekspiyer, Romeo pyesində Rozalina
adlı bir qız ilə həvəskarlıq fikrində olsa
da amma Cülyettaya aşıq olduğu halda yaddan çıxardır,
və şəxsiyyətin dəyişir.
- Xosrov ilə Şirin sarayın
qapısında Romeo da Cülyettanın ev platformanda
qarşılaşır.
- Şirinin yalan ölümü Fərhada
və Cülyettanın yalançı ölümün Romeoya
Burada
ki tənqidlər hər bir oxuyucunu özünə belə cəlb edir ki İranda
heç bir müqayisə Romeo və Cülyetta və
"Leyli ilə Məcnun" arasında olmayıb. Bir halda ki
iki gəncin eşqi bir birinə və ailələrin
müxalifəti oraya qədər dir ki iki aşıq və məşuqun ölümünə
səbəb olur.
Bunlardan başqa İranda Romeo və Cülyetta hekayəsinə tənqidlər
var dir o cümlədən:
1 -Gəncəli Nizaminin Xosrov və
Şirin ilə Şekspiyerin Romeo və Cülyetta tətbiqi, Nona Yusefiyan yazmış
olduğu dissertasiya, professor Firdos haciyan, Tehran 1381
Bu
dissertasiya Xosrov ilə Şirin və
Romeo və Cülyetta dastanı tətbiqi olaraq bənzərlikləri
və fərqləri və nümayiş olaraq Gəncəli Nizaminin Xosrov və
Şirin araşdırıb. Kitabxana metodikası olaraq işlənən
dissertasiya dır. Külü Nəticə olaraq Gəncəli
Nizaminin və Viliyam Şekspirin əsasi allaha iman və
birlik və vahidlik və eşq şəklində dir.
2 - necə Romeus, Romeo oldu: Juliyet Artur
Brekin yazdığı Romeos ilə Şekspiyerin Romeosunun
muqayisəsi, Rayan Mək Kitik, Hüseyn Şakeri tərcüməsi, sayı 107-108, s 65-67
3 -Romeo və Cülyetta, yenidən yazma
və nümayiş Marsiya Viliyams, Mahmud Məzyniyni tərcüməsi,
redaktor Qasim Kərimi Tehran, Amuzeş və Pervəriş
baxanlığı, 1383
Konspekt:
Iranda birinci dəfə “Romeo və Cülyetta” pyesi Sultan
Əmir Süleymani tərəfindən 1928ci ildə farscaya tərcümə
olundu ondan sonra başqa tərcümələr İranın
böyük tərcüməçilər tərəfindən
olundu ki hər biri dəfələrlə basılıb. Bu
pyes İran ənənəvi dastanlar və ruhi ilə bağlı
olduğu halda təkcə iki dəfə (84,86) səhnəyə
çıxarılıb.
Çoxlu tənqidlər və təhlillər
İranda bu pyesə olunub ki ümumiyyətlə muqayisə və
təhlil halında Xosrov ilə
Şirin dastan ilədir.
Açar kəlmələr:
Romeo və Cülyetta, Xosrov ilə
Şirin, Şekspiyer, pyes
Ədəbiyyat:
1- Şekspiyer qəmli Romeo və
Cülyetta pyesi, Viliyam Şekspiyer, Tərcümə
Əlaeddin Pazargadi, ali təhsil və maarif nazirliyi,
2- İslami Nədişən, Məhəmməd
əli, Neveştehaye bi serneveşt, Cavidan nəşriyyatı,
3- Şekspiyerin şah əsərləri(
Hamlet, Romeo və Cülyetta, Məkbəs), tərcümə
Sultan Həmid Əmir süleyman,
4- Gəncəli Nizaminin Xosrov və
Şirin ilə Şekspiyerin Romeo və Cülyetta tətbiqi, Əlayi Hüseyni, Mehdi,
Gəncəli Nizami 900cu doğum ili
Uluslar arası konfrans məqalə toplusu, hazırlayan Mənsur
Sərvət, Təbriz universiteti çapı, ikinci cild,
birinci çap, 1993(1372), s 555-571
5-İran milli kitabxanası,
6- Sənədlər və fərhəng mədarik mərkəz
kitabxanası –
7-
8- Xosrov və Şirin ilə Romeo və
Cülyetta müqayisəsi, Bəhram Tusi ,uluslar arası
Nizamının 900 illik doğum ağırlama festivalında məqalə
toplusu, hazırlayan Mənsur Sərvət, Təbriz universiteti
çapı, ikinci cild, birinci çap, 1993(1372),s 423-435
9- Xosrov və Şirin ilə Romeo və
Cülyetta müqayisəsi, Əlayi Hüseyn, Mehdi ,uluslar
arası Nizamının 900 illik doğum ağırlama
festivalında məqalə toplusu, hazırlayan Mənsur Sərvət,
Təbriz universiteti çapı, ikinci cild, birinci çap,
1993(1372),s 555-571
РЕЗЮМЕ
«РОМЕО И ДЖУЛЬЕТТА» В
ИРАНСКОЙ ЛИТЕРАТУРЕ И
СЦЕНИЧЕСКОЙ ИСТОРИИ
Трагедия «Ромео
и Джульетта» была переведена на персидский язык в 1928 году Султаном Амиром
Сулеймани. После этого последовали другие многочисленные издания видных
иранских переводчиков. Эта пьеса,
близкая по духу иранским традиционным эпосам, всего дважды была поставлена на
сцене.
В Иране
появилось множество исследований и критических работ на эту пьесу, что может
быть сравнимо со сказанием о Хосрове и Ширин.
SUMMARY
«ROMEO AND JULIET» IN THE IRANIAN LITERATURE AND
SCENIC
HISTORY
The tragedy
«Romeo and Juliet» has been translated into the Persian language in 1928 by Sultan Amir
Suleimani. Then have followed other numerous editions of famous Iranian
translators. This play is congenial to the Iranian traditional eposes and at
all has been twice staged.
In
Mahmizər. Mehdibəyova
NAZIR MƏNZURININ “QARAÇUXA” ROMANI
Uзун
ясрляр бойу Йахын вя Орта Шярг ядябиййатларынын айрылмаз тяркиб щиссяси олмуш
Азярбайъан ядябиййаты ясас етибариля бу ядябиййатларда мювъуд олан жанрлардан
истифадя йолу иля зянэин ядяби-мядяни ирс йаратмышдыр. «Доьрудур, ясрляр бойунъа
Азярбайъанда вя цмумиййятля Шярг юлкяляриндя бир яняня олараг анъаг шеир йазмаг
вя диван баьламаг щцняр сайылмыш, анъаг шеиря вя шаиря йцксяк гиймят верилмиш,
нясря ися ясл ядябиййат кими бахылмамышдыр. Еляъя дя гядим вя орта ясрляр
ядябиййатымызда юз йарадыъылыг талейини бцтцнлцкля бу жанр иля баьлайан, ону
юзцня ясл йарадыъылыг йолу сечян, онунла ардыъыл вя систематик мяшьул олан
йазычымыз олмамышдыр» (Яфяндийев Щ. Азярбайъан бядии нясринин тарихиндян.
Бакы: Азярняшр, 1963, с. 4, 236 с.)
Ейни
сюзляр Азярбайъанын истяр Шималында, истярся дя Ъянубунда эедян ядяби просеся бярабяр дяряъядя аид едиля биляр.
Буна эюря дя чаьдаш Ъянуби Азярбайъан нясринин жанр типолоэийасындан данышаркян юрняк вя аналоэийа олараг илк нювбядя чаьдаш Гярб ядябиййатларында ишляк олан жанрлар вя онларын
форма вя мязмун яламятляри эюз юнцндя тутулмалыдыр.
Айдындыр
ки, 1828-ъи илдян сонра Азярбайъанда ващид ядяби просес мцяййян мянада
бюлцняряк ики мяърада инкишаф етмяйя башлады. Шималда йашайыб йарадан
сяняткарларымыз цзлярини ясасян рус вя Гярби Авропа ядябиййатына тутдуларса,
Ъянубда щяля дя диван шеири яняняляри апарыъы мювгейини сахламагда иди. Лакин
цмумиликдя Иран ядябиййатына да габагъыл Авропа ядябийатынын епик жанрлары
тясир эюстярмяйя билмирди. Тядгигатчылар буну чох заман бирбаша тясир кими
дейил, Шимали Азярбайъан ядябиййатынын габагъыл нцмайяндяляринин тясири кими
гиймятляндирирляр.
Йени
Иран нясринин жанрларынын бирбаша Авропа ядябиййатынын тясири вя ялагяляри
нятиъясиндя дейил, бу ики гайнаг васитясиля эерчякляшдийини эюстярян алим сонда
бу гянаятя эялир ки, Гярб ядябиййаты Иран охуъусуна истяр мясафя, истярся дя
рущ етибариля о гядяр дя йахын олмадыьындан, онлар долайысы гайнаглардан
истифадя етмишляр.
ХХ йцзиллийин сон сяксян или бцтцн дцнйада олдуьу кими, Эцней Азярбайъанда
да бир сыра талейцклц щадисялярин баш вермясиля характеризя олунур. ХЫХ ясрин
илк чяряйиндя Иран феодал-шащлыг режиминин вя Русийа империалистляринин ганлы
чякишмя мейданына чеврилмиш Азярбайъанын 1828-ъи илдя ики йеря парчаланмасы
иля юлкядя узун ясрляр бойунъа эедян бцтюв ядяби просес хейли дяряъядя
бир-бириндян тяърид олунараг щяр бири юз мяърасы вя тясир механизмляри иля
давам етмяйя башлады. ХЫХ ясрин сону – ХХ ясря гядяр бцтювлцкдя о гядяр дя зянэин
няср яняняляриня малик олмайан Азярбайъан ядябиййатында бу жанрын инкишафы
Гузейдя рус вя Авропа нясри иля баьлы олдуса, Эцнейдя даща чох фарсдилли Иран
нясринин яняняляриня мейл етди.
Фарс дилиндя гялямя алынмыш вя тякъя Азярбайъанын дейил, бцтювлцкдя о
заманкы Иран ъямиййятинин проблемляринин ясасян дидактик йюндя бядии
иникасына вя аьрылы мясялялярин щялли йолларынын эюстярилмясиня йюнялмиш
Мараьалы Зейнялабидин вя Мирзя Ябдцррящим Талыбов кими бюйцк йазычыларын
нясри юзцндян сонракы Азярбайъан
нясрини вя прогрессив йюнцмлц ядябиййатыны мязмун вя мяна сигляти бахымындан
зянэинляшдирся дя, бу, щяля сырф Азярбайъан нясри щесаб едиля билмязди. Щягиги
мянада Эцней Азярбайъан нясринин мейдана чыхмасы вя формалашараг юз характерик
хцсусиййятляриня йийялянмяси йалныз ХХ йцзиллийин орталарына, даща дягиг
десяк, Икинъи дцнйа мцщарибяси илляриня тясадцф едир.
Иранын орта ясрляр схоластикасындан хилас едилмяси просесинин башланьыъы
ХХ йцзиллийин яввялляриндя мящз Эцней Азярбайъанда шималлы гардашларынын
мяняви-мядяни тясири алтында йетишян прогрессив гцввяляр тяряфиндян
гойулмушдур. 1908-1909-ъу иллярдя Сяттарханын башчылыьы алтында бцтцн Ираны
лярзяйя эятирмиш милли азадлыг вя мяшрутя щярякаты, 1920-ъи илдя Шейх Мящяммяд
Хийабанинин башчылыг етдийи вя гыса мцддятли уьур газанмыш милли азадлыг вя
мцстягиллик щярякаты вя бир чох башга халг щярякатлары бунун яйани сцбутудур.
Хяйанят вя щийляэярлик йолу иля ган ичиндя боьулан бу щярякат вя цсйанлар узун
мцддят горху вя психоз тохумлары сяпся дя, халгын азадлыг вя мцстягиллик
уьрунда мцбаризя ирадясини гыра билмямиш, йаддашларда йашамыш, сонракы иллярдя
бир чох бядии ясярлярин, о сырадан епик вцсятли няср ясярляринин севимли
мювзусуна, халг йаддашынын айрылмаз парчасына чеврилмишдир.
Йаранма мяканына эюря ХХ яср Эцней Азярбайъан нясрини ики бюйцк група
айырмаг олар: Эцней Азярбайъанын юз яразисиндя вя йа Иранын башга шящярляриндя
азярбайъанлы йазычыларын йарадыъылыьында мейдана чыхан няср вя мцщаъирят нясри.
Дил бахымындан ися нязярдян кечирилян щяр ики груп икидилли олуб, щям
Азярбайъан, щям дя фарс дилляриндян истифадя етмякля ярсяйя эялмишдир. Бунунла
йанашы, кюмякчи груп кими бир дя Шимали Азярбайъанда йерли мцяллифляр
тяряфиндян Эцней мювзусунда йарадылмыш няср юрняклярини фяргляндирмяк олар.
Ъянуби Азярбайъан яразисиндя ясасян ана дилиндя формалашан нясрин илк
юрнякляри 1941-ъи илдян Тябриздя няшря башлайан «Вятян йолунда» вя «Азярбайъан»
гязетляриндя чап олунмаьа башламышдыр. Узун ясрляр бойу боьулан, ядябиййат
сящнясиндян вя зийалы мцщитиндян сыхышдырылан, йалныз ел-оба, доьма оъаг,
кянд-кясяк, аиля мцщитиндя, шифащи халг ядябиййаты юрнякляриндя севиля-севиля
горунуб сахланан ана дилиня мараьын бу дюврдя кяскин шякилдя артмасы чох
тябии вя ганунауйьундур. Бу иллярдя йазылан вя няшр олунан няср юрнякляриндя
халг дилинин тякраредилмяз ширинлийи иля йанашы, Шималда артыг хейли инкишаф
едяряк формалашмыш вя юз милли симасыны газанмыш няср дилиндян вя ядяби-бядии
цслубундан да бюйцк дяряъядя бящрялянмя нязяря чарпыр. Бу тясирлянмяни,
шцбщясиз ки, тематик бахымдан да ашкара чыхармаг мцмкцндцр. Хцсусян
1941-1946-ъы иллярдя Совет ордусу щиссяляри Тябриздя оларкян билваситя совет
идеолоэийасынын тясири алтында няшр олунан «Азярбайъан», «Азад миллят», «Вятян
йолунда» вя башга гязет вя журналларда хиласкар совет яскяри образы, бцтцн
дцнйайа нур сачан совет болшевик идеолоэийасы, бцтцн дцнйанын синфи вя
милли зцлм алтында язилян халгларына азадлыг вя мцстягиллик бяхш етмяк
миссийасыны юз цзяриня эютцрмцш «Гызыл Москва» образы бу няшрлярдя ишыг цзц
эюрян няср юрнякляриндя апарыъы йер тутурду. Анъаг айдындыр ки, бу, чох вахт
защири габыг, пярдя ролуну ойнайыр, дярин гатларда ися милли азадлыг, милли
гцрур, гящряман кечмишля фяхр етмяк идейалары юзцнц бцрузя верирди.
Талейи Азярбайъан Демократик Ъцмщуриййятинин талейиня чох бянзяйян,
анъаг ондан даща гысамцддятли вя фаъияли сонлуьу иля фярглянян Ъянуби
Азярбайъан Милли Щюкумятинин сцгуту Азярбайъан халгынын йашадыьы ян бюйцк
мцсибятлярдян бири кими тарихимизин ябяди гара вя ганлы сящифяляри сырасында
галаъагдыр. Сталин режиминин ермяни ялалтыларынын фитвасы вя иштиракы иля
хаинъясиня фарс шовинизминин ганлы пянъяляриня щяваля едилян Ъянуби Азярбайъан
Милли Щюкумятинин талейи ермяни хяйаняткарлыьы вя рус шовинизминин бирляшмяси
нятиъясиндя ишьал едилмиш ийирми фаиз Азярбайъан торпагларынын талейиндян, бу
торпаглардан гачгын дцшмцш бир милйондан артыг вятяндашларымызын талейиндян о
гядяр дя фярглянмир.
1946-ъы илин нойабр-декабр айларында Иранын о вахткы баш назири Гявамцссялтянянин
мякрли фитня-фясадлары вя Сталинин тцркляря гаршы хяйаняткарлыьы, еляъя дя
бейнялхалг христиан империализминин ъинайяткаръасына разылыьы ясасында Ъянуби
Азярбайъанда Милли Щюкумят ган ичиндя боьулду, халгын тязя-тязя чичяк ачмаьа
башлайан арзулары, сцрятли инкишаф йолуна гядям гоймуш ядябиййат вя мядяниййят
кобуд сярбаз чякмяляри алтында тапдаланды, йерля йексан едилди. Тцрклярин
ганыны ичмяйя щазыр олан вя буну хцсуси амансызлыгла щяйата кечирян атасы Рза
шащдан щеч дя эери галмайан Мящяммяд Рза Пящляви Ъянуби Азярбайъан халгына
гаршы милли-мядяни сойгырымы сийасятини давам етдирмяйя башлады. «Щябс
едилянляр, сцрэцня эюндярилянляр, юлцмя мящкум едилянляр, вятяндян дидярэин
салынанлар сырасында насирляр дя вар иди. Бцтцн бунлар ися жанрын инкишафына
аьыр зярбя вурмайа билмязди.» (Ямиров С. с. 104)
Бу дюврдя Эцнейдя йандырылмыш эур няср мяшяляиндян бир нечя ишыглы шам
зящярли кцляклярдян горунараг Бакыйа эяля билди вя Азярбайъанын икинъи пайтахтында
мцщаъир нясри Эцней нясринин янянялярини йашадыб инкишаф етдирмяйя башлады.
Беляликля, Ъянуби Азярбайъан ядябиййатында узун мцддят давам едян иртиъа
дурьунлуьу дюврц башланды. Бу иллярдя шащ режиминин бцтцн дящшятли тягиб вя
репрессийаларына ряьмян ядяби просес чятинликля дя олса давам едир, О.
Набдил, С. Бещрянэи, Э. Сябащи, М. Савалан, А. Бариз, М. Гафланты, Я. Кямали,
В. Дястпиш, Щ. Дцзэцн (Сядиг), Тцркоьлу, Й. Шейда, М. Дястпиш, Чайоьлу вя
башга патриот сяняткарлар минилляр юнъя йандырылмыш ядябиййат мяшялини сярт
кцляклярдян горумаг вя онун кюзцнц-горуну сахламаг цчцн гейри-ади зящмятляр
чякмяли олурдулар.
Ялбяття, ону да нязярдян гачырмаг олмаз ки, Ъянуби Азярбайъанда милли
щюкумятин гурулмасы бир чох мясялялярдя болшевик идеолоэийасынын тяляблялри
иля сясляширди вя патриот сойдашларымыз арасында бу идеолоэийанын торуна
дцшянляр дя аз дейилди. Лакин о да обйектив щягигятдир ки, Ъянуби Азярбайъан
Милли Щюкумятинин мювъудлуьу бир чох ъящятдян халгын бирляшмяси вя
бцтювлцйц йолунда мейдана чыхан янэяллярин ашырылмасына, милли-мядяни
йцксялишин щяр ики тяряфдя сцрятлянмясиня сябяб ола билярди. Ялбяття, мясялянин
бу тяряфи даща чох чаьдаш Азярбайъан тарихшцнаслыьынын арашдырма обйекти
олдуьундан, йалныз бу гейдлярля кифайятлянмяли олуруг.
Иртиъа илляриндя йазыб йарадан Эцней Азярбайъан насирляриндян бир групу
ясярлярини, Иранда даща эениш халг кцтляляринин малына чевримяк, онларын
практик тясир гцввясини даща да артырмаг цчцн фарс дилиндя гялямя алмышлар.
Бунларын арасында щяр икиси фарс дилиндя йазыб йарадан Гуламщцсейн Саеди вя
Сямяд Бещрянэи кими дцнйа шющрятли йазычыларымызын адларыны хцсуси гейд етмяк
лазымдыр.
Кечян йцзиллийин алтмышынъы илляриндя цмумиликдя дцнйа ядябиййатларында
эедян глобал дяйишмя вя йениляшмя просесиндян Эцней Азярбайъан нясри дя кянарда
галмады. Нясрдя Эцней Азярбайъан «алтмышынъыларынын» ян бюйцк нцмайяндяляриндян
бири – Сямяд Бещрянэидир.
İлк дюврлярдя ингилаби просеслярин кяскин демократик вя
антишовинист характер дашымасы нятиъясиндя Иранда миниллярдян бяри йашайан,
шащлыг режими тяряфиндян мядяни-мяняви, милли щцгуглары тапдаланан бир чох
халгларын габагъыл прогрессив рущлу зийалыларынын юз мядяниййятляриня вя
ядябиййатларына хидмят етмяляри цчцн бюйцк имканлар йаратды. Тябии ки, Ъянуби
Азярбайъан зийалылары вя илк нювбядя ядябиййат вя сянят хадимляри бу тарихи
имкандан истифадя етмяйя тялясдиляр. Там бир гяриня гадаьан едилмиш ана дилиндя
чыхан гязет вя журналларын сийащысы чох бюйцк олдуьундан, онлардан йалныз
бязиляринин адларыны чякмякля кифайятлянирик: «Улдуз», «Йолдаш», «Короьлу»,
«Ишыг», «Чянлибел», «Гардашлыг», «Молла Нясряддин», «Азадлыг», «Одлар йурду»,
«Бирлик», «Азярбайъан», «Муштулуг», «Азярбайъан сяси», «Дядя Горгуд», «Варлыг»
вя с. Бу няшрлярин бязисинин юмрц чох гыса олса да, бязиляри артыг ийирми илдян
артыгдыр ки, фяалиййят эюстярир.
Эцней Азярбайъанда яняняви олараг шеир нясри цстялямиш, ел сяняткарлары
онлары дцшцндцрян аьрылы-аъылы проблемляри, фярдин вя ъямиййятин талейини,
севинъ вя кядярини мянзум сюзцн кюмяйи иля охуъуйа вя динляйиъийя чатдырмаьа
цстцнлцк вермишляр. Кечян йцзиллийин 70-90-ъы илляриндя дя бу янянянин давам
етдийини эюрцрцк. Анъаг буна бахмайараг, Шималдакы ядябиййат юрняйи ясасында
йаранан няср нцмуняляри дя кифайят гядяр мейдана эялмишдир. Хцсусян Шимали
Азярбайъан ядябиййатында 60-ъы илляр мярщялясинин тясири алтында сосиализм
реализми адланан сцни вя щяйатдан узаг йарадыъылыг методунун поезийадан вя
нясрдян эетдикъя даща инадла сыхышдырылдыьы, ХХ йцзиллийин яввялляриндя
йцксяк зирвяйя чатмыш классик няср яняняляриндян даща эениш вя йарадыъы шякилдя
истифадя едилдийи мярщялядян сонра Ъянуб нясринин гаршысында халг щяйаты,
инсан психолоэийасы, инсанларын дярд-сяри иля даща йахындан сясляшян няср
юрнякляри йаратмаг цчцн лайигли нцмуня пейда олду.
Бу дювр нясринин мцасир идейа-естетик тялябляря ъаваб вермяк, ъямиййят
щяйатында, эянъ няслин йени рущда тярбийясиндя юз габагъыл ролуну ойнамаг
бахымындан щяля чох чалышмалы олдуьуну Ъянуби Азярбайъан ядябиййатынын
арашдырыъылары да етираф етмишляр:
«Няср мцасир тялябляря ъаваб веря билмяк цчцн чохшахяли щадисяляр
аляминя баш вурмалы, иътимаи тяряггийя хидмят едя биляъяк кейфиййятляри цзя
чыхармалы, сяняткарлыьын чохчаларлы… сирляриня йийялянмялидир.» (Ямиров, с.
146)
Кечян йцзиллийин сяксянинъи илляринин сону вя дохсанынъы илляри доьру
олараг Ъянуби Азярбайъан ядябиййатында йени йцксяк мярщяля кими мцяййянляшдирилмишдир.
Бу да сябябсиз дейил. Бцтцн дцнйада эедян глобал иътимаи-сийаси просеслярин
тясири алтында дцнйа сосиализм системинин чюкмяси нятиъясиндя Шимали Азярбайъанда
халгын юз милли мцстягиллийини вя суверен дювлятини ялдя етмяси обйектив
реаллыьа чеврилди. Мялум олдуьу кими, бцтцн бунлар аьрысыз-аъысыз баш вермяди.
Минлярля Азярбайъан иэиди торпагларымызын азадлыьы вя дювлятимизин
суверенлийи, халгымызын мцстямлякя бойундуруьундан хилас олмасы йолунда юз
ъанындан кечся дя, язяли Азярбайъан торпагларыны хаин гоншуларын ганлы ъайнагларындан
гуртармаг щяля дя мцмкцн олмамышдыр. Гарабаь йарасы инди дя Азярбайъанын
синясиндя ган вермякдядир.
Анъаг буна бахмайараг Азярбайъан Республикасы мцстягиллик ялдя етдикдян
сонра Шималла Ъянуб арасында истяр сийаси вя игтисади, истярся дя ядяби-мядяни
ялагялярин хейли эенишлянмяси бцтювлцкдя Ъянуби Азярбайъан ядябиййатынын
инкишафына да эцълц тякан вермиш олду. Лакин яввялки мярщялялярдя олдуьу кими,
бурада да биз даща чох мянзум жанрын, поетик юрняклярин инкишафындан вя сайъа
зянэинляшмясиндян даныша билярик. Нясря эялдикя ися онун санбалъа инкишафында
вя сайъа зянэинляшмясиндя мцяййян проблемлярин олдуьуну эюрцрцк ки, бу да
мцяййян обйектив вя субйектив сябяблярля баьлыдыр. Бунларын арасында ян башлыъасы
кими, хцсусян сяксянинъи иллярин икинъи йарысындан башлайараг тоталитар
режимин эцълянмяси, мцяййян мювзуларын бядии ядябиййата эятирилмясиня, онларын
проблем сявиййясиня галдырылмасына гадаьалар гойулмасы, сензуранын эцълянмяси,
бязян рясми даиряляр тяряфиндян актуал щяйат щягигятляринин олдуьу кими бядии
иникас етдирилмяси йолунда манеяляр йарадылмасыны вя с. эюстярмяк олар.
Анъаг Ъянуб нясри бу чятинликляри арадан галдырмаг вя щягиги сянят
инъиляри йаратмаг йолунда бцтцн сяй вя баъарыьыны сяфярбяр етмякдядир. Бунун
нятиъяси кими бу иллярдя Ящмяд Азярлунун «Онлар кимлярдир?», Исмайыл Щадинин
«Думанлы эцнляр», Елчинин «Щаны о дялиляр?», Мир Щидайят Щясаринин «Яли вя
Мяръан», Я. Аьчайлынын «Айдынын юлцмц», Б. Ифтихаринин «Бир эеъянин гямли
хатиряси», Йорьанялинин «Юлдц вар, дюндц йох», М. Оъагвердинин «Ясщаби-кящф
йухусу», Саваланын «Гызылэцл иля шещ» щекайяляри гялямя алынмыш вя бцтювлцкдя
эютцрцлдцкдя бир сыра уьурлу нятиъяляр ялдя едилмишдир.
Мцхтялиф мювзулара щяср едилмиш бу щекайялярдя бязян нисэилли лирик
дуйьуларын тяряннцмц, бязян сатирик цслубун тиканлары, фаъияли инсан
талеляринин агибяти йазычылары дцшцндцрмцш, онлары гялямя сарылмаьа вя
наращатчылыьыны чякдикляри проблемлярин щялли йолларыны охуъуларла бюлцшмяйя
вадар етмишдир.
Бу дюврцн нясриндя щекайя иля йанашы, ирищяъмли епик юрнякляр йаратмаг
яняняляринин давам етдирилмяси иля дя гаршылашырыг. Бу бахымдан Исмайыл Щадинин
«Лачын» вя Назир Мянзуринин «Гара чуха» романлары тядгигат цчцн кифайят гядяр
материал верир.
Исмайыл Щадинин «Лачын» романы 1370 (1991)-ъи илдя Тещранда чап олунмушдур.
Бу, юз мювзусуна эюря мцасир щяйатдан бящс едян бир ясярдир. Романын гящряманы,
бялкя дя идеал инсан адлана биляъяк эянъ бир азярбайъанлыдыр. Бу бахымдан
романы мцяййян гядяр милли ифтихар мотивлярини юзцндя ещтива едян вя бу
дуйьулары эянъ нясля ашыламаг мягсяди эцдян бир ясяр кими дя гиймятляндирмяк
олар.
Назир Мянзуринин «Гарачуха» романы «Лачын» романындан цч ил сонра –
1994-ъц илдя Тещранда няшр олунмушдур. Азярбайъан халгы арасында «Гарачуха»
киминся ойаг бяхти мянасында ишлянир. Бу символик мяна чаларындан уьурла
истифадя едян йазычы, айыг-сайыг, биликли, эюрцб-эютцрмцш, мцдрик бир
азярбайъанлы аьсаггал иля бир эянъи йол йолдашы едир вя онлар йол бойу мцхтялиф
мювзуларда мараглы сющбятляр апарырлар.
Романда Гарачуха миссийасыны сяксян йашы чохдан ютмцш, анъаг аьлы-щушу,
дярракяси, фярасяти йерли-йериндя олан Илгар ями йериня йетирир. Онун йашы
дохсаны щагласа да, иътимаи вя сийаси щадисялярдян йахшы баш чыхаран, хейири
шярдян, йахшыны писдян айырмагда эюзц тярязи олан, юз йурдунун, вятянинин,
торпаьынын, ел-улусунун тарихини йахшы билян, кечмишиндян, бу эцнцндян хябярдар
олан бир ел аьсаггалыдыр.
Ясярдя диггяти чякян проблемлярдян бири дя Шимали Азярбайъанда халгын бу
эцн цзляшдийи гачгынлыг, дидярэинлик, сцрэцн щяйаты, доьма торпагларын
итирилмяси фаъиясидир. Назир Мянзури санки бцтюв Азярбайъан халгынын
шималлы-ъянублу мцхтялиф дюврлярдя йашадыьы бу фаъияни гялямя алмагла, халгы
айыг-сайыг олмаьа, Гарачухасыны – бяхтини йатмаьа гоймамаьа, щийляэяр вя
амансыз дцшмянляр гаршысында тядбирли, узагэюрян, ещтийатлы вя диггятли
олмаьа, баш верян фаъиялярдян ибрят эютцрмяйя чаьырыр.
Романын дили дя юзцнямяхсус вя орижиналдыр; мянсур шеирля сяъли няср
арасында кечид мювгейи тутмасы иля классик Азярбайъан нясринин, хцсуси щалда
бюйцк Фцзули нясринин бядии дил янянялярини бир нюв давам етдирир. Бу бахымдан
мцдрик аьсаггал Илгар яминин ширин-шякяр ел дилиндя сцрэцн проблеми щаггында
далдыьы дцшцнъялярин поетик дили мараг доьурур:
«Сцрэцн бу торпагдады. Сцрэцн адамын ъанындады. Сцрэцн сцрэцнц йарадандады.
Сцрэцн сцрэцнц буйурандады. Сцрэцн сянин ъанындады. Сцрэцн мяним ъанымдады.
Бир заман тяк-тяк олар. Бир заман вар, билинмяз. Бир заман
вар, адамын ъанына даьлар басар. Бюйцк бир йара олар сцрэцн. Бюйцк бир тапмаъа
олар сцрэцн. Баша чатмаз сцрэцн. Щязин бир цряк горхусу олар сцрэцн. Заманларда
ахар сцрэцн.» (Мянзури Н. Гарачуха. Тещран: 1994, с. 72.)
Ади эюзля дя бу парчада «Китаби-Дядя Горгуд» дилинин
ширинлийини, ряванлыьыны, ахарлыьыны, айдынлыьыны, дурулуьуну, сялислийини
сезмямяк олмур. Сцрэцн анлайышы щаггында халг дцшцнъясинин йазычы фялсяфяси
иля гайнайыб говушмасы да бу анламын тутумуну эенишляндирир, ону иътимаи вя сийаси
бир аксийадан даща чох инсанларын вя инсан групларынын психолоэийаларыны
формалашдыран бир дахили йашанты, ичимсял щярякатла мцгайися етмяйя имкан
верир.
Ясярин сонунда халг талейинин символу олан Илгар ями –
Гарачуха, халгын символу олан йолчу иля видалашыб эетдикдян сонра йаранан
мяйуслуг – цмидсизлик тясири баьышламыр; йатмыш бяхтин ня заманса ойанаъаьы,
Гарачуханын ня вахтса гайыдаъаьы вя халга йол эюстяряъяйи барядя никбин
дцшцнъяляр доьурур.
Ədəbiyyat.
1.
Əfəndiyev H. Azərbaycan bədii nəsrinin tarixindən. Bakı: Azərnəşr, 1963, s.4. 236s.
2.
Əmirov S. Cənubi
Azərbaycan milli –demokratik ədəbiyyatı (1941-1990 cı illər) Bakı: 2000. s.104
3.
Əmirov S. s. 146
4.
Mənzuri N. Qaraçuxa.
Резюме
В статье говорится о становлении и
развитии прозаического жанра литературы на азербайджанском языке в Южном
Азербайджане, об особой роли азербайджанской интеллигенции в Тебризе. Автор
проводит параллели между развитием жанра романа в советском и Южном
Азербайджане на широком социально-историческом фоне.
Summary
In the article is spoken about formation and development of a prosaic
genre of the literature in the
Лейла Мирзоева
АНТИКЛЕРИКАЛЬНЫЕ МОТИВЫ В ЕВРОПЕЙСКИХ ЛИТЕРАТУРАХ ЭПОХИ
ВОЗРОЖДЕНИЯ
Когда мрачное Средневековье с его трансцендентальной схоластикой, непреложной патристикой,
агрессивным обскурантизмом озарила эпоха
Возрождения, свет этот поначалу был тусклым.
Тусклым потому, что мрак изживающего себя прошлого, с мощными силами, которые
временно дарит агония, подавлял каждый появляющийся лучик восходящего
солнца. Лучей становилось все больше, а
сил в предсмертной агонии все меньше. Но страшно отчаяние зверя,
предчувствующего свою скорую кончину.
Неверно будет сказать, что еще пылали костры инквизиции – нет, они
запылали с новой силой. Неверно будет сказать, что обскурантизм отступил – отнюдь. Отвечая на
прогрессивные идеи гуманистов, он обернулся еще большим террором.
Прогрессивные изменения в
мировосприятии общества, то есть трансформация этого мировосприятия,
несмотря на ожесточение обскурантизма и репрессий, рождает совершенно иной
взгляд на главенствующие религиозные постулаты. Гуманистические идеи и призывы
к духовной свободе, которые находили себе путь в умы людей благодаря Свету
Возрождения, проецировались в литературу смелой сатирой против еще
существующего диктата «священного» клира. Антиклерикализм, антропоцентризм,
антиаскетизм, которые уже не могли остановить ни инквизиторские застенки, ни
языки пламени – провозглашали начало
нового времени. Однако впереди
предстояла многовековая кровавая битва за победу гуманизма.
Заявивший о себе
антропоцентризм представлял собой извечную подсознательную мечту индивида о
духовной силе и независимости от судьбы. Можно сказать, что, как и все, вновь
противопоставляющее себя многовековым неоспоримым догмам, в антропоцентризме
имелась определенная крайность, которая вошла в историю Возрождения как «ренессанское обожествление
человека»(8,170). Эта концепция очень
ярко представлена в трактате Пико Мирандолы
«Речь о достоинстве человека», в которой первый человек Адам представлен
самостоятельной и независимой Личностью. Вот, каким образом, в свете новых
ренессанских представлений, обращается Всевышний к своему первому творению: «Не
даем мы тебе, о Адам, ни определенного
места, ни собственного образа, ни особой обязанности, чтобы и место, и лицо, и
обязанность ты имел по собстве6нному желанию, согласно твоей воле и твоему
решению. Образ прочих творений определен в пределах установленных нами законов.
Ты же, не стесненный никакими пределами, определишь свой образ по своему
решению, во власть которого я тебя представляю. Я ставлю тебя в центре мира,
чтобы оттуда тебе было удобнее обозревать все, что есть в мире»(8,170-171).
То есть человек –
теперь независимая и значащая Личность. Эта концепция утверждается быстро и
решительно, по мере того, как Возрождение все больше освещает рассеивающийся,
словно туман, мрак прошлого. Социальная, а также религиозная трансформация дала
жизнь иному общественному идеалу человека, породила его с неприятием изживших
себя догм, стремлением к протесту, с мечтой о новой жизни. Куртуазному
мировосприятию, церковному аскетизму и схоластике противопоставляется
свободная, интеллектуально и духовно богатая личность, которая явилась таким желанным «дитем» эпохи Возрождения.
Проанализируем некоторые
произведения авторов эпохи Ренессанса, сатира которых обнажала изъяны и пороки того
святейшего клира, сомнения в богоугодности и благочестивости которого в не
такие уж далекие времена Средневековья
карались страшной смертью. «Для того,
чтобы заставить средневекового бога отступить перед новым человеком,
потребовались титанические силы»(11,6). Этими титанами и явились гуманисты,
первыми из которых по праву считаются Франческо Петрарка и Джованни Боккаччо.
«Человечество
чтит великого итальянца прежде всего за то, что он, пожалуй, как никто другой,
способствовал наступлению новой эпохи открытия мира и человека, прозванной Возрождением»(10,5
).
Творчество Петрарки не перегружено
антиклерикальными мотивами. Он был человеком
достаточно набожным, «предписаниями религии не манкировал»(10,8), но вместе с
тем был и чужд известному религиозному фанатизму. Тем не менее, «издержки» религиозного мировосприятия
уходящего прошлого еще проявлялись, Петрарке пришлось испытать всю горечь разлуки с любимыми друзьями, а
также родным братом Герардо, которые, посвятив свои жизни Богу, навеки скрылись в монастырях.
Об отношении
Петрарки к религии
говорят следующие строки:
Кто мирозданье
создал, показав,
Что замысел
творца не знал изъяна,
Кто воплотил в
планетах мудрость плана,
Добро одних над
злом других подняв…(9,24)
Для Петрарки
было сильным потрясением тот факт, что папская резиденция в 1309 году была
перенесена Клементом V из Рима в Авиньон. Авиньон Петрарка называет «безбожным
Вавилоном».
Безбожный
Вавилон, откуда скрылось
Все: совесть,
стыд, дел добрых благодать, -
Столицу горя,
прегрешений мать…(9,84).
Петрарка,
мечтающий о возвращении папской курии снова в Рим, пишет:
Когда б скала,
замкнувшая долину, (…)
По прихоти
природы обратила
На Рим лицо,
а к Вавилону спину…(9,86)
Сонет CXXXVIII
- полон негодования творящимися в Риме религиозными столпами бесчинств:
Исток
страданий, ярости притон,
Храм ересей,
начетник кривосудам,
Плач, вопль и стон вздымаешь гулом, гудом,
Весь – ложь и
зло; был Рим, стал Вавилон.
Или:
В мех скряга
Вавилон так вбил громаду
Зол, мерзких
преступлений и порока,
Что лопнул он;
богов стал чтить высоко:
Венеру с
Вакхом, Зевса и Палладу (9,93)
Боккаччо был
современником и другом великого Петрарки, творчество которого можно назвать
менее лирическим и более сатирическим.
В первой же
новелле «Первого дня» «Декамерона»
мы видим, как автор подвергает сатирическому осмеянию так приевшийся за долгие
века обскурантизма, культ святых. В центре новеллы – грешник Чеппарелло, на
совести которого было бесчисленное
количество совершенных им самых разнообразных преступлений. Однако все дело
было в том, что у Чеппарелло не было этой самой совести, поэтому он нисколько
не чувствовал какого-либо дискомфорта от того, что на своем смертном одре,
исповедуясь благочестивому священнику, выдал себя за самого, что ни на есть порядочного
человека. Таким образом, богохульник, смутьян, убийца, клятвопреступник и т.
д., оказывается вдруг в глазах священника человеком, самый тяжкий грех
которого, якобы, состоял лишь в том, что он один раз осмелился… плюнуть в
церкви. Священник же заверяет кающегося:
«Мы, монахи, и то каждодневно плюем в церкви»(2,57). Финал этой уморительной сцены кающегося
грешника таков: после смерти он причисляется к лику святых. По окончании торжественной панихиды, тело его
с почестью препроводили, (в сопровождении всех жителей города), в святая святых
- в церковь. «Когда же гроб поставили в церкви, духовник с амвона начал
рассказывать чудеса о покойном и об его житии, об его постничестве,
девственности, простоте, чистосердечии, святости…»(2,60). Священник говорил так
убежденно и проникновенно, что в конце концов «внушил» прихожанам бескрайнее благоговение к усопшему, и «после
окончания службы началась неописуемая давка: все бросились лобызать нози и руце
усопшего, разорвали на нем одежду, и кому достался клочок ее, почитал себя за
счастливца». Теперь из просто Шапелето он стал святым Шапелето, «и утверждают,
что Господь через него явил уже много чудес и продолжает ежедневно являть из
всем, кто с верою прибегает к нему»(60).
Во второй
новелле первого дня некий купец Джаннотто был настолько верующим и праведным
христианином, что задумал во что бы то ни стало избавить от «заблуждений веры иудейской»(2,61)
своего друга еврея. В начале это казалось
безнадежным, потому что еврей оставался преданным вере отцов. Однако
убеждения Джаннотто наконец возымели определенные результаты, и еврей поставил
другу такое условие: сам, мол, съезжу в Рим и понаблюдаю за образом жизни
духовных лиц, и прежде всего самого папы. Здесь – то Джаннотто потерял всякую
надежду на обращение в христианскую веру своего друга, и тщетно старался
отговорить его от поездки. Но неожиданный финал новеллы поражает смелой сатирой, открытой критикой в адрес
самых главных христианских святош. В Риме праведный еврей стал свидетелем
такого греховного образа жизни духовенства, (начиная с папы, и кончая
монахами), что пораженный увиденным, вернулся в свой родной город.
«…Любострастие, алчность, чревоугодие, корыстолюбие, зависть, гордыня и тому
подобные и еще худшие пороки (…) процветают»(2,64) – вот его оценка наблюдений
за высшим римским духовенством, за столпами веры в самом сердце Ватикана. И
еврей вдруг желает оставить веру своих отцов и обратиться в христианство. Вот,
как он это обосновывает: «Сколько я понимаю, ваш владыка, а глядя на него, и
все прочие стремятся свести на нет и стереть с лица земли веру христианскую, и
делают это они необычайно старательно…»(2,64). Но несмотря на это, по его
неожиданному выводу, вера эта не только не умирает, но, наоборот, широко
распространяется, «все ярче и призывней сияет, - вот почему для меня не
подлежит сомнению, что оплотом ее и опорой является дух святой, ибо эта вера
истиннее и святее всякой другой»(2,64).
Вот таким образом у Боккаччо нечестивый образ жизни высшего
духовенства помог утверждению веры у иноверца. Что называется,
«нет худа без добра»[1].
Антиклерикальные мотивы имеют место и в «Кентерберийских рассказах»
«отца английской поэзии» XIV века Джеффри Чосера, предвосхитившего гуманистические
веяния Возрождения в стране, в которой это великое общественное явление заявило
о себе лишь спустя двести лет.
В
«Кентерберийских рассказах» выведена
целая вереница «служителей Божьих», описанных явно в ренессанском стиле критики
и сатиры. Все они, мечтая заслужить Царствие небесное, отправляются в
паломничество. Здесь мы видим монаха – монастырского ревизора, который
… не дал бы и
ломаной полушки
За жизнь без дам,
без псарни, без пирушки»(12,37)
Как и большинству его собратьев, ему были чужды
Труды, посты, лишения, молитвы –
На что они, коль есть любовь и битвы?(12,38)
Он вид имел
откормленный и пресыщенный, одежда его была богата и даже франтовата (12,38)
Ему завидовал и сам аббат(12,38)
Интересно ироническое описание Чосером другого монаха – сборщика церковных приношений Кармелита, который
также
Был телом пухл он, лилии белей
(12,39)
О нем автор также говорит, что
Епитимья его была легка
Коль не скупилась грешника рука.
Ведь щедрые на церковь приношенья –
Знак, что замолены все прегрешенья
(12,39).
Этот сборщик денег прихожан
обладал типичным для всех подобных сборщиков уникальным даром любым путем
достичь своей цели, в результате чего даже бедная вдова
Последнюю полушку отдавала,
Хотя б она с семьею голодала
(12,40).
На фоне подобных стяжателей – святош – положительная фигура священника,
который
…слову божью и святым делам
Учил, но прежде следовал им сам(12,47)
Сатирически показан Пристав церковного суда своей отталкивающей внешностью:
Он угреват был, глазки – словно щелки(…)
«распутен и драчлив, как воробей(12,49).
Его жизненное кредо, которым он пользуется в напутствии попавшимся
несчастным на его пути
Каждому понятно.
Что рай никто не обретет бесплатно(12,50).
Его образ жизни:
Когда же красноречье истощалось
И прихожан мошна опустошалась,
Сказав «аминь», он шел в другой приход,
Там обирать доверчивый народ»(12,314).
Показателен с точки зрения интересующей нас
проблемы антиклерикальных мотивов в творчестве авторов эпохи Ренессанса и
«Гептамерон» (семидневник) представительницы небезызвестной в истории
французской династии Валуа Маргариты Наваррской, новеллы которой представляют
собой «блистательную литературную обработку современных ей «анекдотов»(1,21). Так, в новелле XXXIV в сатирическом плане показаны монахи, которые с самого
начала поведя себя самым неприглядным образом, становятся жертвой этой своей
непорядочности и глупости. Сатирически
обыгрываются понятия «монах» и «свинья», на чем и строится данная история –
анекдот. В финале назидательные слова автора: «Вот, благородные дамы, как не
надо подслушивать чужие разговоры и, не разобравши, в чем дело, подозревать,
что против вас замыслили недоброе»(5,401).
В новелле LVI Маргаритой Наваррской выводятся отрицательные типы священников, которые
ради наживы прибегают к афере. Их поступок тем более низок, что обманывают они
беззащитных вдову и ее дочь сироту. Финал новеллы – аферисты в сутанах
наказаны. И снова назидательный вывод автора новеллы: «Вот видите, благородные дамы, поклявшиеся
жить в бедности не свободны от искушений, в которые повергает их жадность –
источник всякого зла»(6,406).
Глубоким смыслом
и сатирой на безоговорочную веру в
чудеса и в святых проникнута LXV новелла. Анекдотическая ситуация
сводится к тому, что церковные макеты святых отождествляются с «живой плотью»
простого грешника. В финале комическая ситуация, случившаяся с набожной
прихожанкой, становится достоянием падких до наживы церковнослужителей:
«священникам этой церкви пришло в голову использовать эту ожившую фигуру и извлечь из этого не
меньше выгоды, чем из стоявшего в церкви распятия, которое, как рассказывают,
однажды заговорило»(7,408). И, как заключительный аккорд, снова назидательный
вывод Наваррской: «Если бы люди знали, какие глупости подчас вытворяют монахи,
пропала бы вера и во всю их святость, и в их чудеса. Поэтому, благородные дамы,
впредь хорошенько смотрите, каким святым вы ставите свечи»(7,409).
Антиклерикальные мотивы имеют место и в творчестве другого автора эпохи
Ренессанса – Никола де Труа. Этот писатель
создает цикл «Великий образец новых новелл». Идея его LXXVI новеллы «Часовня под Монфоконом» состоит в развенчивании
показной набожности, лицемерия и совершения внешне богоугодных деяний у людей, на самом деле,
нечестивых и грешных. Речь идет о четырех богомольцах – адвокате, сержанте,
портном и мельнике, грешными делами которых полна вся прожитая жизнь. Теперь
они не прочь снискать Божье благоволенье
и для этого решают выстроить красивую часовню. Однако тут же встает вопрос о
том, где именно может быть самое
достойное и угодное Богу место для их часовни. Богомольцы отдаются воле судьбы,
которая всех четырех приводит ни куда-нибудь, а на парижскую монфоконскую
виселицу. «И так будет со всеми вороватыми и недобрыми прево, судьями и адвокатами,
сержантами, мельниками и прочими мошенниками, которые без зазрения совести грабят
и притесняют простых людей. Их часовням место на Монфоконе(…)Всех их ждет петля
в аду»(3,349), - такими словами завершает свою новеллу Никола де Труа.
В цикле
рассказов «Новые забавы и веселые разговоры» Бонавантюра Деперье широко и
правдиво, со всей силой гуманистического мировосприятия изображаются образы
священнослужителей, зарвавшихся своим положением и безнравственно пользующихся
трудом других. Так, в LXXIII новелле «О священнике, который съел завтрак,
приготовленный на всех монахов Бо-Лье», в анекдотическом плане развенчиваются
такие греховные пороки, как чревоугодие и нахлебничество, и тем ужаснее эти
пороки, что обладает ими священник. Так характеризует своего антигероя автор: «необыкновенный объедало,
съедавший за один присест столько, сколько могли съесть по меньшей мере девять
– десять человек»(4,368). Из-за своего обжорства и любви подкрепиться за чужой
счет, священник попадает в самые нелепые и смехотворные ситуации. Автор же
заканчивает свою новеллу следующими словами: «Будь он солдатом, он стал бы есть
кольчуги», а будь он женат, он бы «сожрал свою жену до последней косточки»(4,369).
Итак, эпоха
Возрождения, рожденная трансформацией общественного мировосприятия, в свою
очередь дала жизнь совершенно иному
подходу к оценке действительности. Антиклерикальные идеи, проявившиеся
в сатирическом плане в творчестве
писателей – представителей эпохи Возрождения,
были одной из самых резких форм борьбы против церковного абсолютизма и обскурантизма.
Литература
1.Балашов Н.
«Эпоха Возрождения и новелла». Вступ. ст. см. Европейская новелла Возрождения,
Библиотека всемирной литературы, изд. «Художественная литература, М., 1974,
с.5-30.
2. Боккаччо
Джованни. «Декамерон», Библиотека всемирной литературы, изд. «Художественная
литература», М., 1970, 625 с.
3. Де Труа Никола, «Часовня под Монфоконом»,
Европейская новелла Возрождения, Библиотека всемирной литературы, изд. «Художественная
литература, М., 1974, с. 348-350.
4. Деперье
Бонавантюр . «Новые забавы и веселые разговоры». Новелла LXXIII «О священнике, который съел
завтрак, приготовленный на всех монахов Бо-Лье». Евоопейская новелла
Возрождения, Библиотека всемирной литературы, изд. «Художественная литература,
М., 1974, с.368-369.
5. Наваррская
Маргарита. Новелла XXXIV, Евоопейская новелла Возрождения, Библиотека всемирной литературы, изд.
«Художественная литература, М., 1974, с.399-403
6.Наваррская
Маргарита. Новелла LVI,
Евоопейская новелла Возрождения, Библиотека всемирной литературы, изд.
«Художественная литература, М., 1974, с.403-408.
7.Наваррская
Маргарита. Новелла LXV, ,
Евоопейская новелла Возрождения, Библиотека всемирной литературы, изд.
«Художественная литература, М., 1974, с.408-409.
8.Наливайко Д.
Жанрово – стилевая система литературы Возрождения. Вопросы литературы, №11,
1979, с.164-200.
9. Петрарка Ф.
Лирика, М., «Художественная литература», 1980, 21-337.
10.Томашевский Н. «Петрарка и его книга песен», см. Петрарка Ф. Лирика,
М., «Художественная литература», 1980, с.5-16.
11. Хлодовский Р. «О жизни Джованни Боккаччо, о его
творчестве и о том, как сделан «Декамерон». Вступ. ст. см. «Декамерон»,
Библиотека всемирной литературы, изд. «Художественная литература», М., 1970,
с.5-26.
12. Чосер Д.
Кентерберийские рассказы», Библиотека всемирной литературы, изд. «Художественная литература», М., 1973, 490с.
Summary
In article - “Anticlerical
motives in European literature of the Renaissance” - the problem of satiric
representation of the “most holy” clergy in works by Renascence authors is
studied in the light of transformation of world-view in society that caused gradual
disappearance of medieval world-view and boom of humanistic ideas.
Xülasə
“İntibah dövründə Avropa ədəbiyyatında
antiklerikal motivlər” məqaləsində İntibah dövründə
yaşayıb yaratmış müəlliflərin əsərlərində
“ən müqəddəs” ruhanilərin satirik təsviri
problemi cəmiyyətin dünyagörüşlərinin orta əsrlərdə
dünyaya münasibətin və humanizm ideyalarının
çiçəklənməsinin tədricən itməsinə
səbəb olan
transformasiyası baxımından izah edilir.
Самиря Оруъова
ГЯРБ РЕНЕССАНСЫ ВЯ ШЯРГ ИНТИБАЩЫ
“Ренессанс» (франсызъа: Ренаиссанъе –
дирчялиш, ойаныш) вя «Интибащ» (ярябъя:
интибащ – ойанма, дирчялмя) терминляри демяк олар ки, синоним сюзляр кими ейни бир анлайышы ифадя едир. Биз щямин терминляри Гярбя вя Шяргя аид етмякля
бирликдя ишлядирик.
Ренессанс (Интибащ) дюврц
бяшяриййятин sosial-iqtisadi, елми-фялсяфи вя бядии
фикир тарихиндя чох бюйцк бир чеврилиш вя кечид дюврц олмушдур. Бу дювр ъоьрафи
кяшфлярин инсан зякасына тясири, insanın yaradıcı keyfiyyətlərinin önə sürülməsi иля характеризя олунур.
Мядяниййят тарихиндя еля бюйцк
щадисяляр вар ки, онларын ады юзляриндян чох-чох сонралар мейдана чыхмышдыр.
Ренессанс (Интибащ) вя реализм дя бу гябил щадисялярдяндир. Ренессанс (Интибащ)
сюзц илк дяфя 1550-ъи илдя ишлянмяйя башлаnдыьы щалда, онун ифадя етдийи ъяряйан ХЫЫ-ХЫЫЫ ясрлярдя
йаранмышдыр. Бу сюзц илк дяфя Италийа ряссамы, мемары вя инъясянят тарихчиси
Ъоръо Вазари «Ряссамларын щяйат тарихчяси» адлы ясяриндя ики мянада ишлятмишдир:
щямин сюзля, бир тяряфдян мцяййян тарихи щадисяни – ХЫЫЫ ясрдя Италийада инъя
сянятлярин партлайыш мярщялясини билдирирди, диэяр тяряфдян, о, сюзц лцьяти
мянасында алырды, йяни Орта ясрляр дурьунлуьундан сонра, мящз эюзяллийин, инъя
сянятлярин гядим нормаларынын йенидян дирчялмяси кими баша дцшцрдц. Сонра
Ренессанс (Интибащ) сюзцнцн мцндяриъяси хейли эенишлянди. Ону йалныз инъя
сянятлярдя дейил, мядяниййятин, иътимаи-игтисади щяйатын бцтцн сащяляриндя
йцксялиши, йенидян дирчялмяни билдирян термин кими ишлятдиляр.
XIII əsrin ortаlарыndа Иtаliyа incəsənətində intibаh mədəniyyətinin ilk mərhələsi - protorenessаns bашlаnыr. Bu hərəkаtын ilk nцmаyəndələrindən heykəltərаш Nikkolo Pizаno Pizаdаkы bаptisteri binаsыныn kаfedrаsы цчцn yаrаtdыьы «Kаhinlərin təzimi»
(1260) relyefində аntik sənət ənənəляrinə mцrаciət etmiшdir.
Intibаh mədəniyyяtinin əsаs mərkəzляrindən olаn Florensiyаdа B.Rossellino, F.Бrunelleski və bашqа bu kimi sənətkаrlарыn yаrаtdыьы sаrаy, villа, kilsə və memаrлыq аnsаmbllары erkən Intibаh memаrлыьыныn gюrkəmli аbidəляridir. Bu dюvrdə florensiyалы Cotto incəsənətdə reаlizmin inkiшаfы цчцn yeni yollаr ачdы (14). Ortа яsr dini-mistik mцcərrədliyinin və ehkаmчылыьыnın аrаdаn qаldырылmаsы prosesi elm və incəsənətdə eyni vаxtdа bаш verir və bu bəzən bir шəxsin yаrаdыcылыьыndа юz əksini tаpыrdы (məsələn, rəssаm, аlim və mцhəndis Leonаrdo dа Vinчinin yаrаdыcылыьы).
Иntibаh dюvrцndə аstronomiyа, coьrаfiyа və аnаtomiyа sаhəsində də bir sırа mцhцm nаiliyyətlər əldə edilmisdi. Bюyцk coьrаfi kəшflər (X.Kolumbun, Vаsko dа Qаmаnыn, F.Mаgellаnыn və b. sяyаhətləri) Yerin kцrə шəklində olduьunu isbаt etdi. N.Kopernik (XVI əsr) dцnyаныn heliosentrik sistemini kəшf etdi. Bаш vermis bюyцk coьrаfi kəшflər botаnikа, geologiyа, zoologiyа, еtnorаfiyа, metаllurgiyа, minerаlogiyа və s. elmlərin inkiшаfыnа təkаn verdi.
Ядябиййатда
Ренессанс вя йа Интибащ щяртяряфли, щармоник инкишаф етмиш инсан шяхсиййяти
идеалы иля гырылмаз баьлыдыр. А.Данте «Илащи комедийа» ясяриндя инсан
шяхсиййятини, Ф.Петрарка лирик сонетляриндя инсанын дахили алямини, интим
щисслярин бакирлийини тяряннцм етмишляр. У. Шекспирин фаъия вя комедийаларында
Ренессанс щуманизми ян йцксяк зирвяйя чатмышдыр (16).
Беляликля, Интибащ йазычылары,
ряссамлары, философлары дини вя дцнйяви мясялялярин мцзакирясиндя даим инсан
проблемини ортайа атыр, сющбяти инсан шяхсиййятинин варлыьы, тябияти,
психолоэийасы, ъисмани вя мяняви алями, боръу, вязифяляри, пис вя йахшы яхлаги
кейфиййятляри иля баьлайырдылар. Демяли, инсанпярвярлик, щуманизм dəyər və идейалары
Интибащын ясас мцндяриъяси, елми мянасы кими мейдана чыхырды.
Щал-щазырда
Ренессанс мяфщуму тякъя Гярби Авропаnın ярази sərhədləri иля мящдудлашдырылмыр. Ренессанс бу вя йа диэяр
милли мядяниййятин ян йцксяк чичяклянмя мярщяляси, щуманизмин Орта ясрляр аскетизминя
гаршы тясдиги, илкин буржуа мядяниййяти дюврц вя с. кими сяъиййяляндирилир. Бу мянада бир чох шяргшцнас
Ренессансы цмумдцнйа тарихи щадисяsi щесаб едир.
Йухарыда
эюстярдийимиз кими, ХХ ясрин орталарына гядяр дцнйа иътимаи-мядяни фикир тарихиндя
Ренессанс башлыъа олараг ХЫВ-ХВЫ ясрляр Гярби Авропанын сосиал вя мяняви
щяйатына аид локал бир щадися кими гиймятляндирилирди. Мцасир дюврдя
бяшяриййятин инкишафында мцщцм бир мярщяля олан Ренессанс вя онун мащиййяти
проблеми елмин йени наилиййятляри иля дягигляшиб йени мязмун алыр.
Апарылан
арашдырмалар вя тядгиqatлaр орта ясрляр Шярг мядяниййяти, хцсусян
ядябийййатынын тарихиндя Ренессанс дюврцнцн олдуьуну aydın şəkildə
və bütün dəqiqliyi ilə ortaya qoyur. Акад.
Н.И.Конрад ирищяъмли «Гярб-Шярг» китабында, И.С.Браэински «Шярг ядябиййатында
Ренессанс проблеми» тядгигиндя фактик материал вя эцълц мянтиг йолу иля бир
чох Шярг халгларынын тарихиндя Ренессанс дцнйаэюрцшц вя мядяниййятинин
мювъудлуьуну сцбут едирляр. Б.М.Жирмунски
«Ялишир Няваи вя Шярг ядябиййатында Ренессанс» ясяриндя ХВ ясрин бюйцк
шаири Ялишир Няваи поезийасындакы Ренессанс дуйуму щаггында мараглы
мцлащизялярля чыхыш едир.
И.Н. Конрад «Цч шаир» мягалясиндя йазырды: «Принято говорить: Петрарка-первый
поэт Возрождения. Ближайшим образом, конечно - Возрождения в Италии. Но
поскольку Возрождение в Италии открыло собою эру общеевропейского Возреждения,
поскольку Петрарка может быть назван первым поэтом Возреждения на Западе… Ли Бо
(701-762) – первый поэт китайского Возрождения. Это несомненно. Первый потому
что, в нем более, чем у кого-либо другого, проявилась та взрывчатая сила,
которая разрушила все преграды на пути свободного, вольного вдохновенного поэтического
творчества . Но открыл новую эру в поэзии не он один: рядом с ним стоят два его
современника – Ван Вей (699-759) и Ду Фу (712-770). Они трое-подлинные
зачинатели великой поэзии Возрождения в Китае, а Возрождение в Китае открыло
собою эру Возрождения во всех странах
Восточной Азии» (13, 132). Лакин, фикримизъя, демяк
олмаз ки, Шярги Асийадан башланан интибащ даща сонра Йахын вя Орта Шяргя сирайят етмишдир. Бу даща чох
кянар тясирлярдян асылы олмайараг йалныз бир чох халглары вя юлкяляри
бирляшдирян ахырынъы дцнйа дини Исламын
фцтущаты нятиъясиндя ислам мядяниййятинин йаранмасы вя инкишафы иля сых баьлы
олан мцстягил бир Интибащ щадисяси иди.
Гядим йунан мядяниййяти иля тямас
Гярбя нисбятян Шяргдя даща тез баш вермишдир. Бир тяряфдян Бизанс, Сурийа вя
Мисир васитясиля гядим Иран, Щинд, Орта Асийа вя Яряб мядяниййяти артыг ВЫЫЫ-ЫХ
ясрлярдя мцсялман юлкяляриндя йени İнтибащ мядяниййятинин йаранмасына сябяб олмушду.
Хялифя Мямунун дюврцндя эюрцлян тяръцмя ишляри щямин мядяниййятин тямялини
гоймушду. Юз гядим мядяниййяти олан мцсялман юлкяляриндя антик мядяниййят
Гярбдякиня нисбятян фяргли бящряляр верирди. Йахын вя Орта Шярг юлкяляринин
Интибащы елми ъящятдян ян чох антик йунан мядяниййятиня, ядяби ъящятдян ясасян
«антик» яряб Ъащилиййя поезийасына вя Иран яфсаняляриня истинад едирди. Елмдя
вя инъясянятдя, хцсусян поезийа сащясиндя Шярг интибащы мисилсиз наилиййятляр
газанмыш, тякраролунмаз мющтяшям сянят абидяляри йаратмышдыр. ЫХ-ХВЫ ясрлярдя
Рудякинин шеирляри, Фирдовсинин «Шащнамя»си, Юмяр Хяййамын «Рцбаиляр»и,
Низаминин «Хямся»си, Нясиминин суфи-фялсяфи лирикасы, Ъаминин вя Няваинин юлмяз поезийасы, Щафизин вя
Фцзулинин гязялляри мейдана чыхмышдыр.
Азярбайъанда Ренессанс проблеми илк дяфя щяля 40-ъы
иллярдя галдырылмыш вя бу проблемин щялли истигамятиндя мцяййян ишляр
эюрцлмцшдцр. Проф. М.Ряфилинин Низами Эянъявинин анадан олмасынын 800 иллик
йубилейи иля ялагядар йаздыьы мараглы тядгигат бу бахымдан диггяти хцсусиля
ъялб едир. Лакин сонралар бу проблем узун мцддят унудулмуш вя онун елми тядгиги
иши иряли апарылмамышдыр. Щалбуки нязяри шяргшцнаслыьын мцасир наилиййятляри
иля эетдикъя даща артыг тясдиг олунур ки, Ренессанс бир халга, бир милли
мядяниййятя, бир ъоьрафи реэиона, йахуд айрыъа бу вя йа диэяр тарихи мярщялянин
инщисарына мяхсус олмайан цмумдцнйа щадисяси, цмумбяшяри бир щадисядир вя бу
проблеми Шяргин мяняви мядяниййяти ишыьында галдырыб щялл етмяйя ещтийаъ бу эцн
хцсусиля бюйцкдцр.
Бу
бахымдан щяля 30 ил яввял «Ядябиййат вя инъянясят» гязетинин сящифяляриндя
(1978-1979-ъу илляр) эениш мцбащися вя мцзакиря иля кечирилмиш Ренессанс
сющбятляринин илк башланьыъ кими елми ящямиййяти айрыъа гейд едилмялидир.
Проф. А.Щаъыйевин «Азярбайъан
интибащы» мягаляси иля ачылан мцбащися вя мцзакирядя щямин мясяля иля йахындан
баьлы олан эюркямли шяргшцнас вя тядгигатсы алимлярдян Р.Азадя, М.Ъяфяр,
Г.Ялийев, Р.Ялийев, З.Гулузадя кими мцтяхяссисляр иштирак етмиш, мараглы
мцлащизяляр йцрцтмцшляр. Мцзакиряляря Я.Аьайевин «Азярбайъан интибащы – проблем
дейил, щягигятдир» мягаляси йекун вурмушдур. Мягалянин адындан эюрцндцйц кими,
мцзакиря чох сямяряли олмуш, ахтарышлар, мцгайисяляр, мцлащизяляр инандырыъы
шякилдя сцбут етмишдир ки, Азярбайъан интибащы щягигятдир. Бу интибащын
юзцнямяхсус тарихи -иътимаи зямини, сийаси, игтисади, мядяни ясаслары, заманын
тяляби иля мцяййянляшян характерик хцсусиййятляри, мярщяляляри вардыр. Я.Аьайев
йекун мягалясиндя мцзакирядя гойулан фикирляри чох дягиг шярщ етмиш, онлары
инандарыъылыгла тамамламышдыр. Бурада Проф. Й.Гарайевин «Ренессанс вя онун
юйрянилмяси проблемляри» (4) мягалясиндян дя бящс едилмишдир. Щямин
мцзакирялярдян хейли сонра халг йазычысы, академик М.Ибращимовун «Ренессанс вя
Азярбайъан Ренессансы» (5) мягаляси дяръ олунмушдур. М.Ибращимовун
мягалясиндя дя Азярбайъан вя Шярг интибащы иля ялагядар чох диггятялайиг
фикирляр вя фактларла гаршылашырыг. Шярг вя Азярбайъан интибащы фикринин
ялейщдарларына мцяллифин ъаваблары хцсусиля инандырыъы вя тутарлыдыр. Мцяллиф
доьру гейд едир ки, «Авропа Ренессансында мцшащидя олунан кейфиййятлярин чоху
Азярбайъан Ренессансынын юлмяз нцмайяндяляри
- Хагани, Низами, Нясими, Фцзули йарадыъылыьы цчцн дя сяъиййявидир».
Intibah anlayышынa, onun mяdяniyyяtinя vя xцsusiyyяtlяrinя nяzяr saldыqda aydын olur ki, Yaxыn vя Orta Шяrqдя, о cцмlяdяn Azяrbaycanda Intibah Avropadan daha яvvяllяr - ЫX-XIV яsrlяrdя mюvcud olmuшdur. Tяшяkkцl tarixi baxымынdan Intibah dювру Шяrq юlkяlяrindя bюyцк фeodal dюvlяtlяrinin formalaшmaсы, Azяrbaycanda isя Еldяgizlяr vя Шirvanшahlar dюvlяtlяri dюvrцndя istehsaлыn, elm vя mяdяniyyяtin inkiшaf etдиrilmяsi vя s. proseslяrlя яlaqяdar olmuшdur. Demяli, Иntibah юзцnяmяxsus шяkildя Azяrbaycan яdяbiyyatыnda da tяzahцr etmiшdir. Azяrbaycanda intibah Nizaminin simasыnda юz yцksяk zirvяsinя чatmышdыr. Nizaminin fяlsяfi poeziyasinda humanizm ideyalaрыныn tяблиьi bu intibahыn ana xяttini tяшkil edir.
Цmumiyyяtlя, Azяrbaycanda maddi va mяnяvi mяdяniyyяt sahяsindя dя bu dюvrdя nяzяrя чarpan yцksяк наiliyyяtlяr газанылмышдыр. Tяsadцfi deyildir ki, tяdqiqatчыlar haqлы olaraq Azяrbaycan tarixinin həmin dюvrцnц «qыzыл яsr» adlandырыrlar.
XЫ-ХВI яsrлярdя, yяni Azяrbaycan Intibahыныn parlaq dюvrцndя Nizamiдян
яввял вя сонра, щабеля онунла yanaшы Qяtran Tяbrizi, Xяtib Tяbrizi, Яbцl-Цla Gяncяvi, Xaqani Шirvani, Fяляki Шirvani, Иzzяddin Шirvani, Mяhsяti Gяncяvi, Шяms Tяbrizi, Нясими, Щябиби, Хятаи, Фцзули kimi bюyцk humanist шairляr yazыб yaratmышlar. Onlaрыn yaradыcылыьыnыn яsas ruhu insana mяhяbbяtdяn ibarяtdir.
Мювзумузла
баьлы, фикримизъя, танынмыш ядябиййатшцнас Йусиф Хялиловун «Шяргдя Интибащ вя
Низами Эянъяви» монографийасыны хцсусиля гейд етмяк лазымдыр. О, бурада
ики мягсяд излямишдир: 1. Йахын вя Орта Шяргдя, о ъцмлядян Азярбайъанда интибащ
дюврцнцн олдуьуну тясдиг етмяк; 2. Интибащ дюврцнцн ян бюйцк шаири кими
Низаминин щяйат вя йарадыъылыьыны ядябиййатшцнаслыьымызын тялябляри
сявиййясиндя шярщ етмяк (8, 6). Мцяллиф щяр ики мягсядиня елми тящлил вя
арашдырмалар ясасында наил олмушдур.
Бир щягигят айдындыр ки, ХЫ-ХЫЫ
ясрляр Азярбайъан интибащыны яряб, Иран, Орта Асийа интибащындан тяърид олунмуш
шякилдя юйрянмяк мясяляйя биртяряфли йанашмагдан башга бир шей дейилдир.
Азярбайъан тарихян щямин халгларла баьлы олдуьу кими, мядяниййяти иля дя
онларла баьлы олмушдур. ХЫ яср Азярбайъан интибащынын эюркямли нцмайяндяси
Хятиб Тябризи ясл интибащ зийалысы кими билик архасынъа шящяр-шящяр, юлкя-юлкя
эязир, Бясрядя, Мисирдя, Мяяррядя, Баьдадда дюврцн ян эюркямли
шяхсиййятляриндян дярс алыб яряб шярщчилийиндя orijinallıq
йарадыр, Баьдаддакы Низамиййя университетиндя узун илляр китабхана мцдири вя
ядябиййат мцяллими олур. Щяр ъцр ещкамчылыьа йад олан Хятиб Тябризи юз
енсиклопедик зякасы иля нящянэ шяхсиййятлярдян иди. Тясадцфи дейилдир ки,
Азярбайъан интибащынын дащи нцмайяндяляри Хагани вя Низами тез-тез ясярляриндя
яряб, Орта Асийа вя Иран шаирлярини, елм вя мядяниййят хадимлярини, бир сюзля,
Шярг интибащынын щуманист зийалыларыны хатырладырлар. Хагани юзцнц Щяссанцл-яъям адландырыр. Лябид,
Бцщтури, Рудяки, Цнсцри, Фирдювси, Сянаи кими сяняткарлары хатырладыр.
Poetik formanыn sюz ehtiyatы, sintaktik ifadяlяrin zяnginliyi, orijinaлlыьы kimi яlamяtlяrinя gюrя XII яsr Azяrbaycan шairlяri mцasirlяri vя sonrakы шairlяr arasыnda seчilirdi. Mяzmun zяnginliyinя gюря Xaqani vя Низами yaradыcылыьы insan dцhasынын son dяrяcя gюzяl nailiyyяtlяri sыrasынda durur.
Хагани
Ширвани дя даим сяйащятляря ъан атыр, Яряб вя Яъям Ирагыны бир нечя дяфя эязир.
Хялифя Хаганийя катиблик вязифяси тяклиф едир. Онун вязири ися шаиря гиймятли
бир цзцк баьышлайыр. Хаганийя олан бу щюрмят бизя Петраркайа олан щюрмяти, онун
дяфня чялянэи иля мцкафатландырылмасы щадисясини хатырладыр. Низами Эянъяви
ясярляриндя зянэин яряб мянбяляриндян истифадя етмякля бярабяр онлардан бир
нечясинин адыны хатырладыр. Ибн Мцгля, Ибн Щани, Ябц Мяшяр, фарс-таъик ядябиййатындан
ися Сянаи, Фирдювси, Ясяди Туси вя башгаларынын адыны чякир. Бцтцн бунлар айдын
шякилдя эюстярир ки, Азярбайъан интибащы мющкям теллярля яряб, Иран вя Орта
Асийа интибащы иля баьлыдыр. Ялбяття, бу баьлылыьы анъаг тясирля изащ етмяк
доьру дейилдир. Азярбайъан халгы ислам динини гябул етмиш башга халгларла
бирликдя ислам мядяниййятинin йарадылмасында йахындан иштирак етмиш вя бу
мядяниййятя абидяляр бяхш етмишдир.
Ренессанс
вя Интибащ ядябиййаты бахымындан Низами Эянъявинин «Лейли вя Мяънун» ясяри
типик бир нцмунядир. 1188-ъи илдя Низами Эянъяви Ширваншащ Ахситандан «Лейли вя
Мяънун» яфсаняси мювзусунда йени бир ясяр йаратмаг барядя сифариш алыр. 1188-ъи
ил майын 24-дя башладыьы ясяри щямин ил сентйабрын 24-дя тамамлайыр. Мящяммяд
Ъащан Пящляванын ешг мювзусунда ясяр истямяси кими («Хосров вя Ширин» мянзум
романы) бу сифариш дя интибащ идейаларынын вя ящвали-рущиййясинин ня гядяр
эениш йайылдыьыны, щаким тябягяляря тясир етдийини эюстярмяк бахымындан
мараглыдыр. Ахситан шащ ешг щаггында, мащиййят етибариля инсан щаггында поема
истяйирди. Ешгдян йазмаг инсандан йазмаг демяк иди.
Низами
«Лейли вя Мяънун» поемасыны йазаркян ъидди ахтарышлар апармыш, онун мянбяляри
иля таныш олмушдур. Ахситан ондан тяляб едирди ки, бу эялини (ясяри) фарс вя
яряб бязяйи иля бязясин. Ахситан фарс-яряб бязяйи дедикдя бу мювзу иля ялагядар
фарсларда вя яряблярдя йайылан яфсаня вя рявайятляри нязярдя тутмушдур. Яфсаня
вя рявайятляр щяр щансы бир щадися, факт ятрафында йарадылмыш бязякли бядии
сюздцр. Низами Ахситаны дцзэцн баша дцшяряк мянбяляри диггятля юйрянир. Юйряндиклярини
сядагятля цмуми поетик ахында яридир, йени гялибя, йени формайа салыр.
Поемада
мювзусунун бялли, мяшщур олмасы дягиг эюстярилир. Ону Ахситан, Низаминин оьлу
Мящяммяд йахшы билир вя анлайырлар. Ахситан Мяънунун бюйцк ешгини, Лейлинин бакирлийини,
бу мювзунун бцтцн сюзлярин шащы олмасыны гейд едир. Он дюрд йашлы Мящяммядин
гейди даща мараглыдыр. Онун фикринъя «бу эюзял мювзуда бюйцк сянят вар». Низами
юзц ися ону «алямя бялли бир айя» сайыр. Башга сюзля яфсанянин йазылы вя шифащи
шякилдя чох эениш йайылдыьыны етираф едир. Низами эащ оьлу Мящяммядин дилиля,
эащ юз сяляфляри иля бу мяшщур яфсанянин бядии ясяр кими ишлянмядийини, чылпаг
галдыьынı да йазыр.
«Лейли
вя Мяънун» поемасы тякъя мялум яряб яфсанясинин мящарятля нязмя чякилмяси йох,
щям дя заман вя инсан щаггында цряк ганы иля йазылмыш сон дяряъядя мцасир бир
ясярдир (8, 116-117).
XI -XIII яsrlяrdя Azяrbaycanda fяaliyyяt gюstяrяn ядяби-poetik вя елми mяktяb оrta яsrlяr цчцn bir чox gюrkяmli шairlяr вя елм хадимляри yetiшdirmiшdir. Eyni zamanda, hяmin мцтяфяккирлярин hяr birinin ayrылыqda yaraтdыqlaры orijinal vя parlaq яdяbi вя елми nцmunяlяr мядяниййятимизин орта ясрляр цчцн яn yцksяk inkiшaf mяrhяlяsini tяшkil edir.
Беляликля,
мцсялман юлкяляринин мядяниййят тарихинин юйрянилмяси сцбут едир ки, Йахын вя
Орта Шяргдя дя беля бюйцк мцтярягги чеврилиш дюврц олмуш, дащи simalar мейдана чыхмышдыр. Щямин дюврдя Фярабиляр, Бируниляр, Ибн Синалар, Фирдовсиляр, Тусиляр, Хяййамлар, Шейх
Ишраглар, Хаганиляр, Низамиляр, Нясимиляр, Хятаиляр, Фцзулиляр йетишмишдир.
Адлары чякилян шяхсиййятляр ümumiyyətlə, dünya
İнтибащы prosesinə dərindən təsir göstərmiş
və dünya
İнтибащы xəzinəsini qiymətli
əsərlərlə zənginləşdirmiş
simalardır. Шяргдя щямин дювр
узун мцддят интибащ дюврц ады иля сяъиййялянмяся дя, онун щаггында тясяввцр вя
гянаят мящз интибащ дюврц щаггындакы анлайыша там уйьундур. Яряб юлкяляриндя вя
Иранда, Орта Асийада вя Азярбайъанда тяхминян ЫХ-ХВЫ ясрлярин мядяниййяти
щаггында беля бир тясяввцр вардыр. Бу дювря Шярг халгларынын мядяниййят
хадимляри ян гядим дюврлярдян башламыш бу эцня гядярки заман арасында ян бюйцк
мядяни чеврилиш дюврц кими бахмыш, щямишя ону нцмуня эюстярмишляр, бу дюврцн
мядяниййятини тякраролунмаз, гейри-ади бир мядяниййят саймышлар.
Ğöründüyü
kimi, Yer kürəsinin müxtəlif kəsimlərində
Renessans – İntibah fərgli, özünəməxsus tərzlərdə
təcəlli etsə də, ümumi
Renessans – İntibah cizgilərindən, konsepsiyasından
xali deyildir.
ЯДЯБИЙЙАТ
1.
Аьайев Я. Низами вя дцнйа ядябиййаты, Бакы,
Азярняшр, 1964
2.
Азярбайъан Ренессансы вя Низами
Эянъяви (Мяъмуя). Бакы, Елм, 1984
3.
Азярбайъан ядябиййаты тарихи. Цч
ъилддя. Ы ъилд. Бакы, Аз. ССР ЕА Няшриййаты, 1960
4. Гарайев Й., Ренессанс вя онун юйрянилмяси проблемляри,
«Азярбайъан», 1978, № 8;
5. Ибращимов М., Ренессанс вя Азярбайъан Ренессансы,
«Азярбайъан», 1979, № 7,
6. Мяммяд Ъяфяр, Низаминин фикир дцнйасы, Бакы, Йазычы,
1981,
7.
Низами вя Шярг ядябиййаты (Елми
ясярлярин Иътимаи мяъмуяси). Бакы, АДУ, 1983
8.
Йусифов Х. Шяргдя интибащ вя Низами
Эянъяви. Бакы, Йазычы, 1982
9. Бахтин М.,
Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса,
Москва, «Наука», 1965;
10. Бертельс Е.Э. Избранные труды, «Низами и
Физули», Моска, 1962
11. Брагинский И.С., Проблемы востоковедения,
Москва, 1974
12. Гаджиев А.А, Ренессанс и поэзия Низами
Гянджеви, Баку, 1980
13.
Конрад Н.И.,
Запад и Восток. Москва, Главная редакция Восточной литературы, Изд. 2-е испр. и доп. Москва, «Наука», 1972
14. Лосев А.Ф., Эстетика Возрождения, Москва, 1978
15.
Мец А.,
Мусульманский Ренессанс, пер. с нем.. 2 и зд., Москва, 1973
16. Пинский Л.Е., Реализм эпохи Возрождения,
Москва, 1961
РЕЗЮМЕ
В статье рассматриваются общие проблемы Ренессанса
на фактах западноевропейских и восточных культур. Азербайджанская литература,
вершиной которой является поэтический
гений Низами Гянджави занимает особое место в мировом Ренессансе и Возрождении.
SUMMARY
General problems of the Renaissance
based on the
С.Сафаралиева
ФОЛЬКЛОРНЫЕ ЭЛЕМЕНТЫ В СЮЖЕТНО-КОМПОЗИЦИОННОЙ
СТРУКТУРЕ РОМАНА Ч.АЙТМАТОВА «И ДОЛЬШЕ ВЕКА ДЛИТСЯ ДЕНЬ»
Проблема
взаимодействия литературно-эстетической концепции Ч. Айтматова с национальным
фольклорным наследием предполагает не только изучение идейно-художественных
функций отдельных фольклорных мотивов и сюжетов, довольно часто используемых
писателем в его произведениях, но и выявление динамики усвоения писателем
традиционных поэтических приемов и способов организации
словесно-художественного текста, получивших первоначальное оформление в мифе,
сказке и героическом эпосе. В решении этой проблемы преобладает
литературоведческий подход. Говоря о фольклоризме Ч.Айтматова, как правило,
отмечают и анализируют факты непосредственного обращения писателя к народным
легендам и мифам, пытаются уяснить значение приема стилизации под сказку, эпос
или народную лирику. В указанных случаях исследователи оперируют материалом,
который лежит на поверхности, исходя из известных жанровых признаков. При этом нередко
остаются в тени более глубинные и скрытые процессы опосредованного,
непрямого влияния фольклорной поэтики на художественную ткань анализируемых
произведений. Речь идет о выявлении преемственности на уровне таких художественных компонентов, как композиционная
структура повествования, пространственно-временные характеристики событий и
образов, общезначимые сюжетные ситуации.
Подход
к исследованию этой проблемы с точки зрения структурных соответствий неизбежно
ведет к значительным обобщениям и формализации художественного текста. Однако
не следует рассматривать это как недостаток. Любое языковое выражение в том
числе и художественный текст, может рассматриваться с различных точек зрения.
Следовательно, нельзя ограничить и способы его интерпретации. Анализ композиции
романа Ч.Айтматова «И дольше века длится день следует начать, прежде всего, с
расшифровки его наименования, в котором четко обозначены два временных пласта –
«вечность» и «день», тесно соотнесенные с двумя пространственными перспективами
- земля с высоты космоса, «омываемая небесными ветрами», и отрезок пути
от полустанка Боранлы до родового кладбища Ана-Бейит. Повествование переносит
читателей из эпохи завоевательских походов жуань-жуаней к эпохе контактов с внеземными
цивилизациями. Этот огромный временной пласт укладывается в границы одного дня,
который имеет реальное, бытовое наполнение. День длится вечность, и вечность
сжимается в один день. Таким образом, заглавие указывает на структурообразующее
значение двух линий повествования - синхронной и диахронной. Синхронный срез
одного дня пронизан диахронными лучами вечности, событиями прошлого и
перспективой будущего.
Структурообразующее
значение синхронной и диахронной линий повествования в романе "И дольше века длится
день" позволяет соотнести особенности его композиции с принципами
построения архаического мифологического текста, где актуальная картина мира
немыслима без обращения и воспроизведения эпохи "первотворения".
Отмечая эту особенность мифологического текста, В.Н.Топоров писал: "В силу
операционности определения объектов в мифопоэтическом мышлении (как это
сделано?, как произошло? и т.д.) актуальная картина мира неминуемо и неразрывно
связывается с космологическими схемами и с "историческими'' преданиями,
которые рассматриваются как прецедент служащий образцом для воспроизведения
уже только в силу того, что он имел место в "первоначальные"
времена... Поэтому миф, как и мифологизированное "историческое"
предание, совмещает в себе два аспекта—
диахронический (рассказ о прошлом в его явной или неявной связи с настоящим) и
синхронической (средство объяснения настоящего, а иногда и будущего)" (1, с.11).
Однако стремление рассматривать настоящее положение
вещей как результат развертывания первоначального прецедента характеризует не
только особенности древнего мифологического повествования. Миф, в данном
случае, выступает в качестве выразителя концентрированного коллективного опыта,
заложившего основы художественно-логического осмысления мира вообще. В целом,
идея взаимообусловленности и взаимосвязи прошлого и настоящего находит свою
реализацию и в тех художественных текстах, которые не имеют мифологической
основы. Основанием для выводов о наличии приема мифологизирования в подобных
случаях должны служить и другие критерии.
Особенности
композиционной организации романа. "И дольше века длится день" позволяют
автору дать довольно объемную картину действительности и достичь философских
глубин обобщения. Возникновение отмеченной выше композиционной структуры
повествования нельзя рассматривать в отрыве от истории формирования романной
формы повествования, отмеченной высокой степенью актуализации временных и
пространственных характеристик событий и образов.
Именно на эту особенность романной поэтики
указывал в своих исследованиях М.М.Бахтин, предложивший исследовать эволюцию
романной формы через формы хронотопа.
М.М.Бахтин
отмечал, что хронотоп в романе является центром изобразительной конкретизации. "Все абстрактные элементы романа
-философские и социальные обобщения,
идеи, анализы причин и следствий и т.п. - тяготеют к
хронотопу и через него наполняются плотью и кровью, приобщаются к
художественной образности" (2, с.283).
Исследуя становление и эволюцию романной формы повествования, М.М.Бахтин
приводил множество примеров соответствия романного хронотопа фольклорным формам
пространственно-временных характеристик событий и образов.
Организационным
центром повествования в романе Ч.Айтматова "И дольше века длится
день"' выступает описание одного центрального события – похороны
Казангапа. Движение этого событийного ряда развивается через следующие последовательно
расположенные сюжетные ситуации:
смерть Казангапа и
получение известия о его смерти;
подготовка к
похоронам и выбор места захоронения;
―
дорога;
―
захоронение.
Элементы этот структурной схемы
неравнозначны в плане их сюжетной реализации. Начальный и конечный пункты
носят, скорее всего, констатационный
характер, а ведущее положение занимает хронотоп дороги. Тем не менее,
именно эти два крайних члена очень важны для уяснения системности всего
внутреннего ряда. Как известно, смерть близкого человека - один из
распространенных мотивов мирового сказочного фольклора. Другой его разновидностью
может выступать похищение, являющееся поводом к путешествию героя. Сказка в
данном случае опирается на мифологическое представление, которое в свою очередь
тесно связано с древнейшим ритуальным комплексом, где все соотносится с
космологическими масштабами. Частная смерть соотносится с разрушением гармонии
всего мира, является выражением Хаоса. Упорядочивание разрушенного, пришедшего
в первоначальное состояние мира составляет основу ритуального действия и
древнейшего этиологического мифа. В этом контексте для нас важно отметить и зафиксировать рождество
двух понятий - смерть-хаос. Оппозиционная
пара Хаос-Космос играет существенную роль в структуре архаического мифа.
Этой оппозиционной паре соответствуют в романе сюжетные ситуации, смерти и
захоронения. Обратимся теперь к тексту и попытаемся провести, фактический материал.
II.КОСМОС.
С захоронением Казангапа поток воспоминаний останавливается, прежние связи
обретают гармонию, но уже на новом витке спирали, хранящем память о прежней
утрате: "...все, что было-перебыло за многие годы их жизни на разъезде
Боранлы-Буранный, вся эта, казалось бы, громадная протяженность времени, все
беды, невзгоды и радости поместились в несколько прощальных слов и несколько
минут погребения" (с.276). Рамки повествования сузились до описания
погребения, сцены, возвращающей читателя в повседневный быт. Однако границы
этого события вновь взрываются новой, уже реальной трагедией вселенского
масштаба - в небо взлетают ракеты транскосмической системы "Обруч",
обрекающие человечество на добровольное одиночество. Тем не менее, на разьезде
Боранлы-Буранный устанавливается прежняя размеренная жизнь. Почтить память
Казангапа приезжают дети Едигея: "Когда они сошли с поезда всей гурьбой и
объявились у Едигеева порога, отца дома не было, а Укубала выскочила на встречу
и, плача, обнимаясь, целуясь с детьми, не нарадуясь, все приговаривала:
- Многое спасибо тебе, Господи! Вот
кстати - то! Отец как обрадуется! Как хорошо, что приехали!.." (с.283).
Одним из элементов композиционной
схемы является сюжетная ситуация, обозначенная нами как "выбор пути".
Эта ситуация всегда предполагает преодоление навязываемых вариантов, кажущихся
более легкими и менее опасными. Думается, нет особой необходимости приводить
доказательства в пользу первенства фольклорной традиции в разработке сюжетной
ситуации выбора пути. Из предлагаемых вариантов фольклорный герой, как
правило, выбирает самый трудный. Для
героя сказки трудность пути заключается в незнании предстоящего, в
опасности внешних препятствий. В
литературной традиции выбор пути - почти всегда выбор жизненной позиции, нравственный выбор, сопряженный с преодолением душевных
колебаний. В романе Ч.Айтматова
приоритет в решении выбора места захоронения принадлежит главному герою романа
- Едигею, для которого этот вопрос имеет особое значение. Этим он выражает свое
нравственное кредо. "И когда Едигей, поставив Каранара всем напоказ,
вернулся и сказал боранлинцам: «Да бросьте вы неджигитские речи. Хоронить
такого человека будем на Ана-Бейите..." - то никто не возразил, все молча
согласились..." (с.33). Таким образом, в романе есть прямое соответствие между реальным выбором
пути и доказательством своего жизненно важного убеждения.
Следующий элемент композиционной
схемы в разной мере принадлежит двум временным пластам - синхронному и
диахронному. Дорога может пониматься и как реальный путь от разъезда до родового кладбища и как
метафора всего жизненного пути героя романа. "Реализация метафоры
жизненного пути в разных вариациях играет большую роль во всех видах фольклора.
Можно прямо сказать, что дорога в фольклоре никогда не бывает просто дорогой,
но всегда либо всем, либо частью жизненного пути... Поэтому романный хронотоп
дороги так конкретен, органичен, так глубоко
проникнут фольклорными мотивами (4, с.157).
Тема дороги, пути пронизывает
фольклорное мировоззрение. Герои сказки или эпоса почти всю жизнь проводят в
дороге: они ищут родителей, угнанных чужеземным ханом, невесту,
противника, выезжают на поединок и
возвращаются домой. Само движение лишено
конкретности и представлено как мгновенное, скачкообразное перемещение между
пунктами встреч и столкновений. С другой стороны, необходимо заметить, что
фольклорный мотив дороги тесно соотнесен с представлением о смерти,
потустороннем мире. В сущности, в раннелитературных памятниках дорога героя -
всегда дорога в иной мир. "Таким образом, путь сводится к пересечению
границы между мирами. Сам путь в большинстве случаев описывается как набор или
череда границ..." (5, с.77). В романе Ч.
Айтматова дорога лишена конкретного пейзажного описания, обозначена двумя
пунктами - исходной точкой и концом. Пространство между этими точками заполнено
чередой воспоминаний, размышлений героя о смысле и ценностях жизни. По своей
функциональной значимости дорога в романе может сближаться с обрядовым
действием архаического ритуала, на долю которого выпадает главная миссия по упорядочиванию
элементов Космоса. Нижним пределом
обрядового действия является время первотворения, начало жизни, объясняющее
современное состояние мира и предопределяющее будущее. Такая же емкая картина
прошлого, настоящего и будущего находит реализацию в романе "И дольше века
длится день" через хронотоп дороги.
Через указанный хронотоп реализуется
одно из главных идей произведения о взаимообусловленности и взаимосвязи
прошлого и настоящего. Носителем и выразителем этой идеи в романе выступает
Едигей, для которого вопрос о смысле и ценности человеческой жизни тесно
соотнесен с осмыслением своего места в исторической судьбе народа и страны. Не
случайно, все оценки поступков героев романа сопровождены "историческими
реминисценциями", в качестве которых выступают фольклорные предания и
легенды.
ЛИТЕРАТУРА
1.
Топоров В.И. О ритуале. Введение в
проблематику// Архаический ритуал в фольклорных и раннелитературных памятниках.
- М.: Наука, 1968
2.
Бахтин М.М. Формы времени и
хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике// Бахтин М.М.
Литературно-критические статьи. - М.: Худ. литература, 1986
3.
Айтматов Ч. Романы. Повесть. -
Фрунзе,1988. с.14. Далее цитаты по этому изданию.
4.
Бахтин М.М. Формы времени и
хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике// Бахтин М.М.
Литературно-критические статьи. М.: Худ. лит. - 1986
5.
Традиционное
мировоззрение тюрков Южной Сибири. Пространство и время. Вечный мир. - Новосибирск: Наука, 1988.
Мусайева Наибя Фазил гызы
РЕИКО УЧИДА ВЯ ЭЦЛРУХ
ЯЛИБЯЙЛИНИН ЕТИК, ЕСТЕТИК
ВЯ ФЯЛСЯФИ ЭЮРЦШЛЯРИНИН МЦГАЙИСЯЛИ ТЯДГИГИ
(1 мягаля)
Yапонийа
вя Азярбайъан арасында игтисадиййат, мядяниййят, тядрис вя тящсил сащяляриндя
икитяряфли гаршылыглы ялагялярин эенишлянмяси бу юлкялярин ядябиййатларынын да
йахынлашмасына эятириб чыхармышдыр. Бу ися, юз нювбясиндя, щяр ики халга мяхсус
ядябиййат нцмуняляринин гаршылыглы мцгайисяси нятиъясиндя онларын охшар вя
фяргли ъящятляринин ашкарланмасы цчцн эениш имканлар ачмышдыр [1-4].
Он
иля йахындыр ки, Бакы Дювлят Университетиндя йапон ядябиййатынын системли
тядриси просесиндя йапон вя Азярбайъан ядибляринин ясярляринин гаршылыглы
мцгайисясини апармагла биз, бу ясярлярин бязиляриндя ачыг-айдын тиположи
охшарлыгларын олмасы гянаятиня эялмишик [2-4]. Бу сащядя, илкин тядгигат
обйекти кими, йарадыъылыьы иля йахындан таныш олдуьумуз, ясярляриндя йашадыьы
дюврцн реал сящнялярини, иътимаи щяйатын сяъиййяви тяряфлярини етик, естетик вя
фялсяфи ъящятдян бцтцн парлаглыьы иля якс етдирмиш эюркямли ядяби тянгидчи,
публисист, филолоэийа елмляри доктору, профессор Эцлрух Ялибяйлинин дцнйа
щаггында дюрдлцйцнц даща мцнасиб сайдыг [5-8, 13]. Бу сечимдя йанылмадыьымыза
сцбут олараг, илк нювбядя, онун ясярляринин эюркямли йапон йазычысы, Нобел
мцкафаты номинаты Коъиро Серизава [2] вя гыса бир заман кясийиндя дцнйа ядяби
мцщитиндя эениш шющрят газанмыш эянъ йапон йазары Банана Йошимотонун [3, 4]
ясярляри иля гаршылыглы мцгайисясини апармагла ашкарладыьымыз паралелляри
эюстярмяк кифайят едяр.
Бу
мягалядя дя яввялляр апардыьымыз мцгайисяли тядгигатларын мянтиги давамы кими,
Эцлрух Ялибяйли вя эюркямли йапон публисисти Реико Учиданын етик, естетик,
психоложи, сосиал-фялсяфи ясярляриндян бязиляринин [9-12] гаршылыглы мцгайисяси
нятиъясиндя ашкарладыьымыз паралелляри вермяйя вя ейни заманда, щямин
паралелляр щаггында юз дцшцнъяляримизи вя дцнйанын эюркямли шяхсляринин
бахышларыны якс етдирмяйя чалышмышыг. Одур ки, биз юз фикирляримизи изащ етмяк
цчцн йери эялдикъя эюркямли сюз сяррафларынын мцвафиг дейимляриндян дя истифадя
етмишик.
Ашаьыда
вердийимиз паралеллярин бязи нцмуняляри дцшцнян вя даим фяалиййятдя олан бу ики
шяхси танымайан, онларын ясярлярини охумайан чаьдаш охуъуларын дцнйаэюрцшляри
бахымындан бир гядяр узаг эюрцнся дя, фикримизъя, яслиндя, мязмун ракурсундан
бахдыгда щятта мянтигидир.
Мягалянин
цмуми щяъмини артырмамаг, охунмасыны чятинляшдирмямяк вя тякрарлара йол
вермямяк мягсядиля йазычыларын адларынын гаршысында мцгайися едилян
паралеллярин, онларын сонунда ися мцяллифлярин уйьун ядябиййат сийащысындакы ясярляринин сырасы вя
паралеллярин сящифяляри эюстярилмишдир.
Мцхтялиф
юлкя йазарларынын йарадыъылыгларыны мцгайися етмяк цчцн, фикримизъя, щяр шейдян
яввял, онларын тяръцмейи-щалларыны, йашадыглары дюврц, ъоьрафи мяканларыны,
фялсяфи вя ядяби пярястишкарларыны вя с. юйрянмяк чох ваъиб шяртлярдяндир. Бу бахымдан, ясярляриндяки
паралелляри шярщ етмяздян яввял, биз онларын юзляри щаггында йаздыгларыны
гысаъа гейд етмяйи мягсядяуйьун сайдыг. Мягалядя мцяллифлярин охшар вя йахуд
тяхмини охшар фикирляри курсивля верилмишдир.
Тале охшарлыьы бахымындан
мцяллифлярин юзляринин юзляри щаггында йаздыглары
Реико У.: Мян 1936-ъы илдя Йапонийанын Ещиме
префектурасынын узаг бир даь кяндиндя йохсул аилядя дцнйайа эялмишям. Икинъи
Дцнйа мцщарибяси гуртаранда сяккиз йашым варды. Онда Йапонийада вязиййят чох
аьыр иди, юлкядя ярзаг гытлыьы щюкм сцрцрдц. Аилямиздя сяккиз ушагдан бюйцйц
мян идим. Чох касыб йашайырдыг. Эцнлярим гцсся вя тянщалыг ичиндя кечся дя,
инамлы бир щяйат йашайырдым [11, с. 17-18]. Бцтцн эцнц тяк-тянща галсам да,
юзцмц гяриб щисс етмирдим. Йеткинлик йашына чатанда доьулуб бойа-баша
йетишдийим йерляри тярк едиб Токиойа йолландым вя ишя дцзялдим. Валидейнляримин
вя баъы-гардашларымын щяйат тярзи мяни ирадяли олмаьа вадар едирди. Атам
рящмдил, фаьыр, бунунла бярабяр, щям дя тярс адам иди. Аилямизя гаршы амансыз
олмасы щамымызын щяйатыны пуч етмякдяйди [11, с. 41]. Дцнйасыны дяйишяндя анамын алтмыш йедди йашы варды. Атамы,
юзцнц, ушагларын вязиййятини неъя варса еля гябул етмяси, аиляни горуйуб сахлайа билмяси вя чятинликлярдян щеч вахт горхуб
гачмамасы мяним цчцн бир нцмуня иди [11, с. 46].
Эцлрух Я.: … Бцтцн язиййятляр юзцмц батаглыглардан саф
чыхармаьа, чякишмялярдян саьлам рущла галхмаьа, тящгирляря, тязйигляря цсйан,
етираз цчцн лазым имиш. Юз шяхси мянсубиййятими горумаг, юзцмя садиг галмаг
цчцн эяряк имиш. Мян тале йолуму тяк-тянща, дайагсыз, кюмяксиз, нормал
шяраитсиз кечмишям, кор адам кими йалын ялляримля, уфаъыг вцъудумла щяйатын
исти вя сойуьуну, аъы вя ширинлийини йаваш-йаваш, пилля-пилля галхараг
тякликдя дярк етмишям. Он ики йанвар 1928-ъи ил мяним дцнйайа эялян эцнцм олуб.
Аилямиз бюйцк вя мещрибан иди. Бу мещрибанчылыьы ясасян анам йаратмышды. Анам
сярт, спартан тябиятли бир гадын иди. Отузунъу иллярдя атам мющкям хястялянир
вя аилянин бцтцн гайьылары анамын
цстцня дцшцр. Тяк гадын доггуз
няфярлик аиляни алын йазысы, танры верян
тале кими гаврайыб, щамыны горуйуб,
йашатмаьа чалышырды… Ушаглыг иллярим аъы хатирялярля долудур. 1947-ъи илдя
цряйими сыхан мцщитдян хилас олмаг цчцн баш эютцрцб Ленинграда эетдим [6, с.
5].
Хошбяхтлик щаггында
Реико У.: Хошбяхтлик
бцтцн щяйаты бойу щеч кясин адына йазылмайыб [10, с. 20]. Хошбяхтлийя
апаран йол щяр кясин юз ичиндян,
гялбинин дяринликляриндян кечир [10, с. 54]. О щям дя адамын дцнйаны
гаврамасындан вя она уйьун щярякят етмясиндян чох асылыдыр. Инсан ичиня йыьылмыш фикирлярин, щисслярин сясиня гулаг асмалы, сонра онлары юз имканы дахилиндя эцндялик щяйатында эерчякляшдирмялидир [10, с. 59].
Хошбяхтлик ян хырда ишляря мясулиййятля йанашмагдан башлайыр [10, с. 80].
Мцдриклярдян
бири вахтиля йазыб: «Хошбяхтлик ня вар-дювлятдя, ня дя шющрятдядир. Севдийин
ишля мяшьул олмагдан али хошбяхтлик йохдур. Уьур газанмаьын сирри инсанын юз
истяйиндя гятиййятли олмасындадыр.»
Бу фикир мяня щямишя эцъ вериб [11, с. 32].
Цряйимин истякляриня гулаг асандан бяри щяр бир щадисянин мащиййятини дярк етмяйя
башламышам. Хошбяхтлийя эедян йолу ахтарыб тапа билим дейя тябият мяни касыб
аилядя дцнйайа эятириб [11, с. 28].
Эцлрух Я.: Хошбяхтлик
тябиятин верэиси дейил, гисмят дейил, даими щясрятдир. Инсанын хошбяхтлийи
цчцн ики хцсусиййятин – ити аьыл вя дямир ирадянин олмасы ваъибдир [5, с.
87]. Йалныз хошбяхтлийя бу ъцр чатандан сонра сян кимяся тясир едя билярсян,
кимяся севинъ эятиря билярсян [6, с. 24; 7, с. 41]. Ирадями топлайыб имканларымдан
йцксяклийя галханда хошбяхтям. Гяфлятян бейнимдя йаранан фикри, идейаны дягиг вя айдын ъцмлялярля ифадя етмяйя гадир оланда хошбяхтям; дахили азадлыьымы горуйуб,
юзцмя садиг галанда хошбяхтям [5, с. 36]. Йалныз юз дахили аляминя еняряк баша дцшя билярсян ки, хошбяхтлийин ян али
дяйяри тяк сян юзцнсян [8, с. 90].
Аьыл вя ирадя
Реико У.: …
Дцшдцйцмцз вязиййятя лайигик дейибян анъаг Аллаща цмид баьламаг ня дяряъядя
дцзэцндцр? Щяйатымызын ахары даща чох юз
ирадямиздян асылыдыр [10, с. 68].
… Бир адам «гаршыйа гойдуьу мягсядя
чатмагда» гярарлыдырса, о, суаллара мцтляг «ъаваб» тапаъаг, яэяр о, истяйиндя
гисмян гярарлыдыр вя дейирся ки, «баъарсам, едяъям», онда ъаваблар мянфи
олаъаг. Вя о, «бяхтим белядир» демякля, мясулиййятдян йаха гуртармаьа
чалышаъаг. Црякдя щятта азаъыг беля тяряддцд йаранарса, нятиъяляр кяскин
сурятдя фяргляняъяк [10, с. 68-69].
Инсан интеллектини диггятля
юйрянмякля беля гянаятя эялмишям ки, цряк сечмяляримизя ъидди йанашсаг, бизи
наращат едян бир чох суал вя щадисяляр
барядя билэиляр яввялъядян эялиб бизя чатар. Арзуладыьымыз сонлуьу
эерчякляшдирмяк цчцн чох эярэин фяалиййят эюстярмяйин зярурилийиня эетдикъя
мяндя даща чох яминлик йараныр [11, с. 22].
Эцлрух Я.:
Инсанын зякасы, тяфяккцрц нящайятсиздир, ямялляри эюзлянилмяздир. Мцщит,
мцбаризя, юзцнцтясдиг, дцнйаны вя юзцнцдярк, севэи, нифрят, азадлыг ещтирасы,
шцъаяти вя юлмязлийи – щяр шей йалныз ики гцввя иля идаря олунур: аьыл вя ирадя. Мящз аьыл вя ирадя инсаны щейвандан фяргляндирир, эюйляря галдырыр,
ялчатмаз едир, онун йашамасына мяна верир [5, с. 132].
Инсанын адилийи, садялийи, торпаьа,
йурда баьлылыьы, дахили эюзяллийи, онун бцтцн ясярляриндя йцксяк амал, ирадя, романтик вцсят, фялсяфи
дяринликля сечилир.
Аьылла цряийн вящдяти вя дахили азадлыг
Реико У.:
«Юмрцмцн ялли илдян чохуну ямин-аманлыг вя бярабярлийин ачары олан аьылла цряйин вящдятдя неъя фяалиййят
эюстярмясинин юйрянилмясиня сярф етмишям. Дцнйайа эялмякдя ясас миссийамыз да
юмрцмцзя айрылмыш заман кясийиндя ющдямизя дцшян вязифяни виъданла йерия йетирмякдир.
Яминям ки, дцнйайа мян мящз бу мягсядля
эялмишям [11, с. 11; 15]».
Бурада Реико У. Е.Щемингуейин
ашаьыдакы дейимини мисал эятирир: «Мян бу
иши, анъаг бу иши эюрмяк цчцн дцнйайа эялмишям. Даща башга
шей барядя фикирляшмяйя ещтийаъ эюрмцрям [11, с. 11]».
Эцлрух Я.: «Щяр
бир инсан юзцнямяхсус бир иши, юз ишини эюрмяк цчцн йаранмышдыр. Онун
эюряъяйи иши щеч кяс тякрар едя билмяз. Бяли, щяр инсан явязедилмяздир» [5, с.
97]. Даща сонра о йазыр: Шцурлу инсан щямишя, щяр вахт дахили азадлыьыны
горуйур. Бу азадлыг юз-юзцня йаранмыр. Эярэин мяняви вя интеллектуал алям илк
анлардан дцшцнян инсанын сон дягигясиня гядяр онунладыр. Естетика, естетик
гаврайыш инсаны хошбяхт етмяйя гадирдир. Ясл хошбяхт! Бу сащядя гялб аьылла олмалыдыр. Гялбин инкишафы аьлын тякамцлцндян
гат-гат аьыр, чятин, чохгатлы просесдир. Гялбинин цзяриндя зярэяр иши
апармалыдыр ясл инсан. Бу сащядя щяр ан, щяр саат, щяр эцн мяняви-естетик иши
дайандырмамалыдыр. Щяйат ня гядяр аьыр, кяшмякяшли олса да. Ъаванлыгда да,
мцдрик йашларында да [7, с. 41].
О, бурада Щютенин ашаьыдакы
сюзлярини мисал эятирир: «Дащи аьыл гаршысында баш яйирям, дащи цряк гаршысында
диз чюкцрям».
Чыхыш йолу сянин юзцндядир. Йалныз
сян юзцн юзцнц хилас етмялисян. Ону дягиг билмялисян ки, бющрандан, чыхылмаз
вязиййятдян сяни щеч кяс щеч ъцр гуртармайаъаг! Йалныз юзцн!!! [8, с. 10].
Дахили щиссляр вя щяйат арасында ялагя. Юзцня
архайын олма
Реико У.: Щяля
йенийетмя чаьларындан башлайараг дахили щисслярим вя щяйатым арасындакы ялагя иля баьлы «ъаваб» ахтарышына чыхмышам вя тапмышам да [10, с. 19]. Йеэаня
дцзэцн ъаваб сянин юз ичиндядир [10,
с. 21]. Биз юзцмцзя сящв аддым атмаьа имкан вермямялийик. Гватама Будда
мяслящят эюрцр: «Мяня архайын олма, юзцня
архайын ол! «Ъаваб» щяр кясин юзцндядир». Ъаваб анъаг дуйьуларынын дяринлийиня вармаьы
баъаранлара яйан олур [10, с. 22].
Юз щяйатыны йалныз сян юзцн дяйишя билярсян. Юзцнц йалныз сян юзцн хилас едя билярсян.
Йашамаг щаггы сяня йалныз бир дяфя верилир, ону ялиндян алмаьа щеч кяся
имкан вермя [11, с. 90].
Эцлрух Я.: Инсан
чох наращатдыр, щей ахтарыр,
суалларына «ъаваб» тапмаг истяйир вя нящайят, ишыг уъу
эюрцр, онда дярк едир ки, бу суаллара онун
юзцндян кянарда «ъаваб» йохдур. О вахт юз ичиня, дахилиня енир.
Вя мящз бурада гялбини эюйнядян, эеъялярини йухусуз гойан суаллара ъаваб тапыр вя дярин бир кяламы йада салыр:
Инсан! Кимсядян имдад умма,
юзцн-юзцня кюмяк ет, юзцнц юзцн хилас ет!
[5, с. 13; 6, с. 4].
Бу эцн тарих бизя дярс верир: щяр кяс юз ишини эюрмялидлир! Йцксяк
сявиййядя, ъанла-башла, црякля! Юзцня эцвянмялидир. Инсан она бир дяфя бяхш едилян щяйаты шцурла, мянян дольун йашамалыдыр [7, с. 61].
Интуисийа, цряйядамма, илкин дуйьу
Реико У.: Интуисийа щамы цчцн цмуми, ялчатан олан
тябии дуйумумуздур… Бу анаданэялмя дуйьу щеч вахт бизи тярк етмир вя
йашадыьымыз олайлар барядя бизи хябярдар едир. Интуисийа тябиятля щармонийада
фяалиййят эюстярян црякдир. О, фювгялгцввя иля тямасдадыр. … эялин интуисийамызы
вя севэимизи эерчякляшдирмяйя чалышаг [11, с. 65].
Дцнйа дурдугъа, биз вар олуб
йашадыгъа, эцндялик щяйатымызда габагъадан щисс етмяляр, цряйядаммалар да вар
олараг йашайаъагдыр вя истиснасыз олараг, щамымызын гялбиндя беля «инъиляр»
уйумагдадыр [10, с. 59].
Даща чох лазым оланы заманында эерчякляшдирмяк щяр биримизин юзцндян
асылыдыр. Бу бахымдан, щяр биримиз ейни имкана маликик. Фялакят башгаларынын
дцшцнъялярини гябул етмяйяндя, онларын илкин дейимляриня гулаг асмайанда баш
верир.
Щютенин сюзляри иля десяк, «Щяйат вя гядярля баьлы
инсанын гярар веря биляъяйи ясас шей аны дцзэцн сезмякдир» [10, с. 61].
Бу ан даща чох ня етмяк лазым
олдуьуну гятиляшдирдикдян сонра зярури аддымы атмагла биз щяйатымызын ахарыны дяйиширик.
Ишляриндя уьур газанан кясляр бу
мясялянин щяллиндя ашаьыдакы принсипя цстцнлцк верирляр. «Илкин ниййятиня ямял ет! Башга фикирляря дцшмя!» [10, с. 61].
Мян ювладларыма щяля ушаглыг
чаьларындан юз црякляринин сясиня – интуисийайа гулаг асмаг вярдиши ашыламышам.
Црякляри вязиййятин хошаэялмяз олдуьуну щисс едярся, она ачыг мцнасибят билдирмяйи
мяслящят эюрмцшям [11, с. 14]. Эялин ичимиздян эялян сезмяляря ъидди йанашаг, хцсусиля дя «щагсыз ямялляр вя
тящлцкяляр»ля баьлы оланлара. Беля анламалар бизи эяляъяк тящлцкяляр вя
аьры-аъылардан горумуш олар [11, с. 22]. Кюксцмцзцн дяринликляриндян
гайнагланан дуйьулар бизя
сайсыз-щесабсыз имканлар верир [11, с. 22].
Щяр биримиз фярд олараг юз
цряйимизин бцтцн имканларындан истифадя едя билсяк, планетимиздя ращатлыьын,
ямин-аманлыьын тянтяняси даща тез эерчякляшяр [11, с. 22].
Эцлрух Я.: Интуисийа али инсан шцурунун бюйцк
сирридир вя о мяни алдатмайыб [13, с. 47-48]. Ким инсанда илкин дуйьунун олмасыны инкар едирся, о, инсан тябиятини щямишя вя
щяр шейдя зянэинляшдирян ян йцксяк вя зяриф кейфиййятдян мящрумдур: щяйатда бу
кейфиййят илкин дуйьу формасында
ифадя олунур вя бу, щансыса мцсбят вя мянфи хцсусиййятлярля характеризя олунан щадисядир.
Бу хцсусиййят щяр адамда олмур, даща дягиг десяк, ону щисс етмяк щяр бир кяся
мцйяссяр олмур. Ола биляр ки, бу дуйьу
инсан гялбиндя юлц йцк кими мювъуд олур вя йалныз надир щалларда юзцнц бцрузя
верир [13, с. 47-48].
Щараданса ичяридян гцввятли тякан
щисс едиб, йазы масасына йахынлашырам, бир аз яввял мяни ващимяйя салан аь
каьызын цстцндя рясмлярими чякмяйя башлайыр вя хилас олурам [5, с. 79].
Аьыллы йашамаг вя юлцмдян горхмамаг
Реико У.: Щяр
эцн аьлын эюзц иля эюрдцкляринин,
бядяндя щисс етдикляринин фяргиня вар вя онлары бир-бир эютцр-гой ет [10, с.
68]. Мяшщур адамларын, йа да бюйцк сималарын йаздыглары иля отуруб-дурмаг мянасыз
шейдир. Йеэаня дцзэцн ъаваб сянин юз
эцндялик щяйатында, юз ичиндядир. Биз юзцмцзя сящв аддым атмаьа имкан
вермямялийик. Бизим неъя щяйат сцрмяйимиз
юз яксини неъя ъан вермяйимиздя тапыр. Ясл
мясяля эцндялик щяйатда мягсяди тапмагдыр.
Эцлрух Я.:
Тябият сяня нящянэ, гцдрятли йашамаг имканы вериб! Бизим ян али йарадыъылыьымыз
– аьыллы йашамаьымыздыр. Эцндялик щяйатында юзцнц аьыллы апар, мющкям рущлу инсан кими йаша. Ня гядяр ки, дцшцнмяйя
фяалиййятя гадирсян, юлцмц йахына бурахма. Щяр эцнцнц сон эцнцн кими йашамаьа
чалыш. Дцнйада ян бюйцк зяифлик юлцмдян горхмагдыр. Щеч нядян горхмайан халгымыз
юлцмц дя тябии бир щал кими гябул едиб дейир: «Юлцм щагдыр». Беля бир кялам да
вардыр: «Щяр адамын юлцмц онун юзцня
охшайыр» [8, с. 33-34].
Мцдрикляр дейибляр ки, сян анадан
олан эцндян ейни дяряъядя щям йашамаьа, щям юлмяйя башлайырсан … щярфи мянада,
гятря-гятря юлцрсян. Сократын дейиминя эюря, кечирдийин щяйаты тящлил етмяк вя
суаллара ъаваб вермяк инсан юмрцнцн ясас
мягсядидир [8, с. 10].
Саьлам дцшцнъя, фяалиййятдя олмаг, фядакарлыг вя
камиллик
Реико У.: … Адамлар чох мяня ирад тутуб дейирляр
ки, сюйлядиклярим «ади саьлам дцшцнъя»нин мящсулудур. Мян разы, дедикляримдя
йени бир шей йохдур. Мян дя сорушурам: «Ади саьлам дцшцнъя»нин мящсулу
сайдыьыныз бу фикирляря сиз щяйатынызда йетяринъя ямял едирсинизми!? [9, с.
67].
Ким юз эцъцня, юз ягли имканларына
дяриндян бяляд дейился, о, ихтилафлары йолуна гойа билмяз, щятта психолоэийа вя
етика елмляринин ясасларыны кюклц
сурятдя мянимсямиш олса беля. Садя бир
щягигяти гябул етмяк мяъбуриййятиндяйик. Садядян садя бир иши эюря билмяйян
кяс чох мцряккяб ишин ющдясиндян неъя эяля биляр? Бцтцн бунлар байаьы сясляня
биляр, амма дярк етмялийик ки, бир шейи «баша дцшмяк»ля ону «щяйата кечирмяк»
арасында даьлар гядяр фярг вар [9, с. 67-68]. Дцшцнъялярдя оланы о ан щяйата
кечирмяк йетярлидир. Йер цзцнцн щяр бир бяндяси буну истянилян заман истянилян
йердя эерчякляшдирмяйя гадирдир [10, с. 67].
Мян саьлам дцшцнъяйя наил олмаг
йолларында инсанлара йардымчы олмаьа чалышмыш, щям дя юзцмц дяриндян дярк етмяк
вя даща да камилляшмяк цчцн арамсыз
олараг ич дцнйамы мцшащидя етмякля мяшьул олмушам. Бунун гаршылыьында дяфялярля
алдадылмышам. Буну едянляр щеч дя башгалары дейил, юз йахын достларым олуб.
Беля сигналлара мяруз галдыьыма эюря язаб чякмишям, цряйим аьрыйыб. Дейирляр:
«Бюйцк шяхсиййят олмаздан юнъя чятинликлярдян кечмяк, язаб-язиййятя гатлашмаг
эярякдир». Мян юзцмц бюйцк шяхсиййят саймырам, амма дярк едирям ки, бу чятинликляр
мяним цчцн бир сигнал имиш.
Йалан, шяр данышан кяся гулаг
асмагла биз юзцмцз дя онун ортаьына чеврилирик [9, с. 94].
Эцлрух Я.: О
шяхсиййятдир. О, дцнйайа, инсанлара
мцтляг няся демяк истяйир, онун гялби,
ъаны, цряйи инсанларла бир дюйцнцр… тябии мяняви ещтийаъ вя эцълц дахили мейл онун
щяйатынын ана хяттидир: ишлямяк, дцшцнмяк.
Дцшцнмяк, ишлямяк. Мящз ишлямяк вя дцшцнмяк шяхсиййятин бящрясидир. О буна
чятин, йохушлу йоллары эярэин ямяйин вя фитри истедадынын щесабына галхмагла
наил олмушдур.
Бурада Эцлрух Ялибйяли
Б.У.Вернадскинин дейиминдян епиграф кими истифадя етмишдир: «Дцшцнян вя ишляйян
инсан щяр шейин мейарыдыр. О, нящянэ планетар щадисядир» [5, с. 151-152].
ХХ ясрин классики А.Камйу ися
дейирди: «Дцшцнмяк – юз алямини йаратмаг ещтийаъыны дярк етмяк демякдир».
Юмрцнцн йеэаня мящяббятиля вцсала
чатмаг, аиля гурмаг вя ейни заманда, варлыьынын дяринликляриндя ъцъярян мяняви
инкишафа эцълц мейл эюстяряряк, даима фяалиййятдя
олмаг – бу миссийа ня гядяр парлаг вя ня гядяр чятиндир. Фядакарлыг, юзцнц
инсанлара мящяббят долу гайьыларда яритмяйя щямишя щазыр олмаг ян али мяняви
хцсусиййятлярдяндир. Эцълц ирадя инсаны щяр шейя гадир едир. Щямишя инсанлар
арасында олмаг, онларла цнсиййятя эирмяк, даима щярякятдя, фяалиййятдя юзцнц
хошбяхт щисс етмяк, юз эяряклийинин шащиди олмаг!
Дцзэцн йашамаг, щармонийа
Реико У.:
Йашамаг щаггы сяня йалныз бир дяфя верилир. Ону ялиндян алмаьа щеч кимя имкан
вермя [9, с. 90]. Инсанын щяйатда газандыьы уьурлар пул вя мадди зянэинликлярля
дейил, щяр эцн йашанан мядяни давраныш вя дахили ращатлыгла юлчцлцр [9, с.
74].
Бизим йалныз биръя дяфя йашамаг
щаггымыз вар. Баш вермиш щадисяляри
йаддашлардан ня силя, ня дя йенидян йашада билярик. Эялин щяр эцнцмцзц
даща дольун йашайаг вя ютян эцнляримиз цчцн тяяссцф щисси кечирмяйяк. Бизи
ящатя едян щяр бир кяся анъаг мцсбят йцклц енержи ютцряк [9, с. 95]. Щяйат
йашанан анын, эцнцн ийирми дюрд саатынын, ил бойу цч йцз алтмыш беш эцнцн
архасынъа дцшцб эедян ягли баъарыг демякдир. Эцндялик щяйатымызда щармонийа позуларса, шяхсин шющрятиндян,
ад-санындан асылы олмайараг, онун аилясиндя зиддиййятляр дяринляшяъяк. Аилянин
сабащынын ямин-аманлыьы, фираванлыьы щяр кясин аьлынын эцъцндян вя бу
эцн йашадыьы щяйат тярзиндян чох асылыдыр [9, с. 82] .
Эцлрух Я.: Дцзэцн йашамаг гящряманлыгдыр… Хошбяхт
олмаг цчцн инсана вар-дювлят йох,
гялбин йцксяклийи, мяняви зянэинлийи кифайятдир.
Йашамаг щядсиз дяряъядя шириндир!
Йашамаг наминя изтираблардан, язиййятлярдян кечмяйя, хырда эцзяштляря
эетмяйя, йашамаг наминя сяня мане оланлары тямизлямяйя, бязян мцхтялиф немятлярдян
юзцнц мящрум етмяйя, тяр тюкя-тюкя баш эиъялляняня гядяр чалышмаьа, ишлямяйя
вя щяйатда из гойуб эетмяйя дяйяр! Сян сон дягигяня гядяр дольун йашамалысан,
юляняъян йашамаг истямялисян… рягс
етмяли, севмяли, яэяр баъарырсанса, эюзялликляр йаратмалысан! [8, с. 35].
Мян щяля ки, йолдайам. Йолумун сон
щиссясини яввялки мярщяляляриндян даща шцурлу, даща мяналы, вя мараглы кечирмяк
истярдим, азад, сярбяст, чырпынтыларсыз, нисэилсиз! Ичимля щармонийада! [6, 29].
Цряйядаммалар вя бющрандан чыхыш йолу
Реико У.: Бющранлы вязиййятля гаршылашмыш адам илк
юнъя ня лазым олдуьуну сювги-тябии
дуймалыдыр.
… Юзцнц йохла, дахилиндяки мящрям
эизлинликляри саф-чцрцк еля. Яэяр юз варлыьыны бцтцн инъяликляриня гядяр дярк
едя билсян, зярури дяйишикликляри етмяк мцмкцн олаъагдыр [9, с. 14].
Йер цзцндя йашайан щяр кясин юз
ролу, юз миссийасы вар. Мян щяр йердя вя щяр заман юз цряйими ахтарырам. Ясл
мясяля эцндялик щяйатда мягсяди
тапмагдыр [10, с. 15, 21]. Цряйядаммалары дярк едян кясляр юз щяйатларыны
мцсбят ахара сала билярляр [10, с. 19].
Бирляшмиш Штатларын ийирми
сяккизинъи президенти Т.У.Уилсон демишдир: «Талелярдя охшарлыг олмур. Щяр кяс
талейини онунла гаршылашмаздан яввял юзц йаратмыш олур» [10, с. 36]. Баш
верянляр талесизликдян дейил, идракын
чатышмазлыьындан имиш. Биз юзцмцзя сящв аддым атмаьа имкан вермямялийик [10, с.
21]. Хошбяхтлик вя йахуд дярд ичиндя йашамасы адамын дцнйаны гаврамасындан вя
она уйьун щярякят етмясиндян чох асылыдыр [10, с. 59].
Эцлрух Я.: Бющрандан чыхыш йолу щарададыр? Чыхыш йолу сянин юзцндядир. Йалныз сян
юзцн-юзцнц хилас етмялисян. Ону да дягиг билмялисян ки, бющрандан, чыхылмаз вязиййятдян сяни щеч кяс щеч ъцр гуртармайаъаг!
Йалныз юзцн!!! Мцдрик Сократ демишкян, «кечирдийин щяйаты тящлил етмяк вя
бу суаллара ъаваб вермяк инсан юмрцнцн ясас
мягсядидир!» [8, с. 10]. Платон, Епикцр, Низами, Монтен, Волтер, Толстой,
Достойевски вя башга дащиляр щяйат вя йарадыъылыглары бойу бир садя щягигяти
инсанлара тялгин етмяйя чалышмышлар ки, щяр кяс юзцня эцвянмяли, инкишафа, тякамцля ъан атмалы, юзцнц дярк етмялидир [8, с. 19]. Мян
фярдин идрак габилиййятиня инанырам
[6, с. 24].
Цряйя цз тутмаг, юзцнцдяркетмя, камилляшмя
Рейко У.: Истяр
киши олсун, истярся дя гадын, фярги йохдур, хошбяхтлийя чатмаг цчцн щяр кясин
юз ичиндя буна имкан вя ялаъ вар. Щяр щансы мясялянин щялли иля баьлы цряйимизя цз тутсаг, ичимиздян
эялян ъаваб мцтляг мцсбят олаъаг. Тящлцкя щисс олунарса, демяли, вязиййят доьрудан
да горхулудур. Ич дуйумунун яксиня эедян шяхс чох заман тящлцкялярля цзляшмяли
олур. Дисщармонийа олан йердя хошаэялмязликляр гачылмаздыр вя буну дярк етмяк эярякдир. Инсан юз цряйиня эяняшяр вя онун чаьырышына ямял едярся, щяйат ряван ахары иля давам
едяъяк [11, с. 57].
Гватама Будда мяслящят эюрцр: «Мяня
архайын олма, юзцня архайын ол!».
Эцлрух Я.: Бир
чох дащиляр щяйат вя йарадыъылыглары бойу бир садя щягигяти инсанлара тялгин
етмяйя чалышмышлар ки, щяр кяс юзцня эцвянмяли, инкишафа,
тякамцля ъан атмалы, дярк етмялидир.
Яэяр щяр бир шяхс юзц иля, юз камиллийи
иля мяшьул олса, халг да, бяшяриййят дя ъящалятдян, зоракылыгдан, фаъиялярдян
хилас олар [8, с. 19]. Щяръ-мяръликдян чыхыш йолу йалныз инсанын юзцнцдяркя, камилляшмяйя гайытмасындадыр. Щамы «дцз, камил олса, халг да
бцтювлцкдя камилляшяр» [8, с. 27].
Монтен йазыр: «Юзцня бюйцк щюрмят
бяслямялисян, юзцнц севмялисян». … Бяшяриййятя гялбинин гцдряти, уъалыьы иля
цстцн эялмялисян». Дащи Монтен бцтцн ясярлярини мящз бу идейайа, инсанын юзцня
пянащ эятирмясиня, юзцнцдяркя щяср
етмишдир. Мяэяр сян эюрмцрсян ки, дцнйа сянин юз ичиндядир? [8, с. 30].
Гясдян йаманлыг (мязмунъа охшарлыг)
Реико У.:
Гясдян йаманлыг щадисяси ушагларла мцгайисядя йашлылар арасында чох аз щалларда
баш верир. Йашлы адамларын йаманлыьы мягсядли
характер дашыйыр. Бу йолу юзцня пешя
сечмиш адам яввялъя бюйцк усталыгла башгаларынын инамыны газаныр вя сонра юз
мякрли планыны ишя салыр. Щяр биримиз
щяйатымызда щеч олмаса бир дяфя беля адама раст эялирик.
Бу гябилдян олан кяс, илк юнъя, юз
гурбанлыьынын етибарыны газанмаьа чалышыр. Гярязли планлар ъызыр,
планларынын «гаранлыг тяряфлярини» тяля
гурдуьу адамдан эизли сахламаг цчцн чох ещтийатлы тярпянир, она щяддиндян
артыг гайьы эюстярир. … Юзцнц виъданлы, инсансевяр, дцшцнъяли, гайьыкеш адам кими эюстярир вя буна
башгаларыны да инандырмаьа чалышыр, сонра истяйиня чатмаг цчцн гурдуьу планы
ишя салыр. Щамыны истядийи кими фырлайыб
долайыр: беля бир «етибарлы» кясин йалан даныша биляъяйи щеч кимин аьлына
эялмир; ахы о щамынын етибарыны газаныб вя одур ки, баш верянлярля баьлы
сюйлядикляри дя щягигят кими гябул едилир [9, с. 93].
Юз башына эялмиш буна охшар (гясдян
йаманлыг) бир щадисяни Эцлрух Ялибяйли ясярляринин бириндя беля шярщ едир.
Эцлрух Я.:
Нязяриййя шюбяси ясяримин мцяййян бянд вя мцддяаларыны тянгид ется дя, бир
сясля мцдафияйя тягдим етди. Ясяри доьма институтума эятириб севиня-севиня
щямкарларыма пайламаьа башладым. Йазымы эютцрянлярин дя бязиляри ону лап тез
охйуб гайтарды, бязиляри ися бир айа охуйуб гысаъа юз фикрини деди. Йалныз Совет шюбясинин бир ямякдашы, юзцнц чох
гярибя апарды. «Эащ «инди вахтым
йохдур, сонра охуйарам», эащ «няйя лазымдыр мяним охумаьым, чоху
охуйубса, бяс едяр» деди». … Шуранын сядри иъласы ачыг елан едян кими совет
шюбясинин щямин ишчиси галхыб «мян ясяри
охумамышам, она эюря мцзакиряни кечирмяйин ялейщиняйям» деди. Мян юзцмдян
асылы олмайараг, йеримдян сычрайараг дедим: «Неъя йяни? Ахы мян сизя дяфялярля
мцраъият етмишдим, сиз охумаьы лазым билмядиниз». Дцнйа ишыьына юз «гаранлыг
эушясиндян» бахан адам сусурду. Шура
цзвляри дя сусурду. Мцзакиря тяхиря
салынды. Он иллик ямяйим, эеъя-эцндцз эярэин арашдырмаларымын бящряси он
дягигя ичярисиндя тяхиря салынды [6, с. 17-18].
Цмид вя ирадя
Реико У.:
Бош-бошуна авараланан вя анъаг сядягя алмаг барядя дцшцнян адамын мянлийи
олмаз. Юз ичиндян эялян ъаваба щай верян кяся, яминям ки, Тябиятин (Аллащын)
юзц йардымчы олаъаг. Тябият даща чох щяйата цмид
бясляйянляря вя юзц щярякят едянляря йардымчы олур [10, с. 65, 67].
Дцшдцйцмцз вязиййятя лайигик дейибян
анъаг Аллаща цмид баьламаг ня
дяряъядя дцзэцндцр? Щяйатымызын ахары даща чох юз ирадямиздян асылыдыр.
Щятта бир няфяря беля йардымчы олмаг истяйи мяндя щямишя эцълц
олуб. Ади бир хяйал цмидя чеврилиб,
сонра «йашамаг язми», «ъавабын» тапылмасына кюмяклик эюстяриб. Щелен Келлер
демишдир: «Цмид инсаны уьура апаран инамдыр. Цмидсиз уьур газанмаг мцмкцнсцздцр». Мян цмидими бир ан да олсун
итирмядим [10, с. 54].
Хошбяхтлийя, йа да бядбяхтлийя йол
щяр кясин юз ичиндян, гялбинин дяринликляриндян кечир. Бу инамла йашайын [10,
с. 54].
Эцлрух Я.:
Щягиги инсан цчцн цмид щеч вахт юлмцр
[5, с. 154]. Эюрясян, дцнйада цмиди
юлдцрмякдян ян бюйцк эцнащ тапмаг олармы? [7, с. 93].
Эцълц ирадя инсаны
щяр шейя гадир едир. Инсанлара кюмяк яли
узатмаг, онларын дярдляриня шярик олмаг, эеъя-эцндцз йатмамаг – бу,
гейри-ади гадын талейидир [6, с. 93].
Тярифлямя щаггында
Реико У.:
Йашындан асылы олмайараг щамынын тягдиря вя гиймятляндирилмяйя ещтийаъы
вар. Ушаглар хцсусиля валидейнляр тяряфиндян тярифляняндя чох
севинъяк олурлар. Йеня тяриф газанмаг цчцн онлар даща чох ъящд эюстярирляр. Ушаглар тярифляня-тярифляня бюйцйцрляр.
Тярифлянмя (тягдир едилмя) йетяринъя
олмаса, ушаглар бой артымындан галыр, ирадяъя зяиф бюйцйцр вя мараг даиряляри
мящдуд олур. … Саьлыьында гиймятляндирилян сяняткарлар да чох вахт йцксялиб дащи сявиййясиня галха билирляр
[10, с. 43].
Эцлрух Я.: Чох
вахт инсанларда олан йахшыны шиширтмишям, пислийя бяраят газандырмамаьа
чалышмышам. Ахы чох вахт тяриф
адамлары тямизляйир, йцксялдир. Неъя
ки аьыллы миллятляр щямишя ювладларыны тярифляйя-тярифляйя
дащиляшдирирляр [8, с. 12].
Тянщалыг, хяйала далмаг вя ич дцнйа
Реико У.: Бцтцн
эцнц тяк-тянща галсам да, юзцмц гяриб
щисс етмирдим. … Дцнйа щаггында тясяввцрцм йох дяряъясиндя иди. Аьлыма
гярибя-гярибя суаллар эялирди. Мараг даирямин сярщяди эетдикъя бюйцйцрдц.
Йухары синифлярдя охуйанда хяйала
далмагдан хцсусиля ляззят алырдым [11, с. 18].
Ийирми бир йашындайдым. Артыг цряк
щагда дцшцнъяляримин сынаг вахты чатмышды. Еля бу мягсядля дя Токиойа
йолландым. Телевизийанын щяля эениш йайылмадыьы бир вахтда, дцнйанын эюзцндян
ираг уъгар даьларда ичимдя йашайыб
ярсяйя эятирдийим бярабярлик щагда дцшцнъяляримин цмумбяшярилийини тясдиг едя
билим дейя, Танры бу йери мяня гисмят пайы эюндярмишди [11, с. 29-30].
Эцлрух Я.:
Валидейнлярдян узагда, Ленинградда
ишлямякля тянщалыьын доьурдуьу
аьрылары йашамалы олдум. Бу да, юз нювбясиндя, юзцм кими тянща инсанлара тясялли вермяйин, щяйат гурмаьын йолларыны
юйрянмякдя мяним цчцн бир сынаг мяктяби ролуну ойнады [6, с, 28, 31].
Мящз тякликдя, сяс-кцйлц алямдян тяърид олунуб ич дцнйанын дяринлийиня еняндя, фяляйин ишляриня даща дягиг
гиймят вермяйя башлайыр вя дящшятя
эялирсян! [6, с. 28]. Инсан неъя дя надандыр, о щяйатыны неъя дя яталятля,
механики, кортябии ахарла баша чатдырыр. Юз щяйатыны да сойуг дцшцнъялярля
тящлил едяндя дярк едирсян ки, онун ясас щиссяси инерсийа иля кечиб; бир ъцзи
мяишят мягсяди о бирисини явяз едя-едя йашаныб! [6, с. 28].
Ушаглыг илляри хцлйаларла
ютцб. Аълыг, мцхтялиф мящрумиййятляр, эяляъяк наминя йашамаг, рянэарянэ вядляр
бол-бол олуб. Тоталитар систем дюврцндя щамымыз хцлйалар ичярисиндя боьула-боьула «хошбяхт» идик. Хцлйа, бялкя дя, инсана лазымдыр. О
бязян бюйцк тясяллидир. Бу эцн хяйаллар
йох олуб дейя, щяйат ня гядяр цмидсизлийя гярг олуб. Лакин хцлйа конкрет бящрялярля йекунлашмалыдыр. Ъямиййят йалныз хцлйаларла йашайа билмяз [8, с. 17].
Юлцм, щяйат вя цмид
Реико У.: Мяним
инди, йахуд да гоъалыб юлмяйимин дцнйа цчцн бир фярги вармы? Мящз еля
айры-сечкилийин щядяфи кими дя мяним щяйатым юзлцйцндя щеч бир мяна кясб етмир.
Мян анъаг язаб-язиййят цчцн йаранмышам. Юлмяк
бундан даща йахшыдыр [11, с.
23]. Юлцм?! Гябулумду, анъаг илкин
истяйими – инсанлара, щятта тякъя бир няфяря олса беля, йахшылыг етмяк истяйими йериня йетиряндян сонра дцнйадан кючяъяйям. … мян бу
йолу тутуб эедяъяйям, щеч олмаса, бир цмидсизин
цмидини юзцня гайтарандан сонра бу дцнйадан кючцб эедя билярям. … мяним
цчцн тякъя бир няфяр дя йетярлидир. Илкин дуйумум цстцн эялди. Зяиф ирадяли
башга бирисинин инамыны юзцня гайтарана гядяр инадымдан дюнмядим вя эцнц бу эцн
дя цряк ахтарышына апаран йолун йолчусуйам. Илкин
дуйумум, истяйим о эцндян щяйатымын
мянасына чеврилди [11, с. 24]. Айры-сечкилийя эюря щяйатыма сон гойуб дцнйадан
кючмяли, йохса юзцм кимиляриня йардымчы олмаг, йашамагда давам етмялийям?
Ики йолдан бирини сечмякдя мящз цряйим щарайыма йетди [11, с. 18].
«Бизим неъя щяйат сцрмяйимиз юз
яксини неъя ъан вермяйимиздя тапыр» [11, с. 60].
Эцлрух Я.:
Йалныз юлцм щаггында даим дцшцнян
шяхс щяйатыны дцзэцн гура биляр,
юзцнц гул кими апармаз, асылылыг психолоэийасындан азад олар, дцз йашайар,
дцзэцн щярякят едяр. Юлцмя щазыр олан
адам дцнйанын ишляриня вя сярвятляриня фялсяфи мцнасибят бясляйяр – щеч кяся пислик етмяз, пахыллыьыны мцсбят
щярякятляри иля боьар, аъэюз олмаз, чцнки дярк едяр ки, яслиндя, хошбяхт олмаг
цчцн инсана вар-дювлят йох, гялбинин йцксяклийи, мяняви зянэинлийи кифайятдир. Юлцмя истещза иля йанашанлар чох
йашайырлар! Монтен йазыр: «Ян эюзял ишляримиздян бири - юлцмя нифрятдир. О, бизим щяйатымыза
сакитлик, ращатлыг эятирир! Щяйатымызын севинъ вя хошбяхтлийини артырыр. Юлцмя
нифрят олмайанда бцтцн севинъляр зящярлянир» [8, с. 35].
Елм сцбут едиб ки, юлмяк о гядяр дя
чятин дейилдир. Айрылмаг – ян дящшятли мягамдыр. Бел баьладыьын адамдан, билик
долу китаблардан, вар-дювлятдян… хцлася, щяря бир шейдян. Она эюря дя дцзэцн йашамаг – гящряманлыгдыр.
Аллащ. Ъяннят. Ъящянням. Юлцмц дцшцнмяк
Реико У.: Аллащ
анъаг юзц щярякят едяня йардымчы олур [10, с. 65]. Бяшяр ювладларынын щамысы
бярабярдир. Щяр ясрин юз тялябляри вар. Бу тялябляр инсанларын кичик, анъаг
давамлы зящмяти сайясиндя йериня йетириля биляр. Бунун цчцн гядярин инсанлары
щарада мяскунлашдырмасынын фярги йохдур [10, с. 65]. Проблемляр щеч вахт
юз-юзцня щялл олуна билмяз. Инсани мящяббятдян чыхыш едяряк ня демяк
истядийими, эцман ки, охуъу баша дцшмямиш дейил. Гяти олараг «башгаларындан кюмяк
умма» сюйлямяк фикриндян узаьам. Истяр гадын олсун, истярся дя киши, фярги
йохдур, щяр бир аллащ бяндясинин ичиндя
сирли-сещрли гцввя вар ки, о, мясулиййят аны чатанда, мцяййян заман вя мякан
дахилиндя кцкряйиб чыха биляр [10, с. 65-66].
Эцлрух Я.: Мян
ъяннятя, ъящяннямя инананлардан дейилям. Аллащ
анлайышына да юз шяхси бахышым вар. Аллащ
мяним ичимдя, гялбимдядир. Аллащ мяним виъданымдыр ки, эеъянин йарысы йухудан ойадар вя эцндцз тюрятдийим
эцнащы, щагсызлыьы йадыма салар. Вя гялбим
сызлайар, йухум гачар. Щяйатым да, талейим дя юз аьлым, ирадям вя
гялбимля идаря едилир. Яэяр аьыл, ирадя
вя цряк бирликдя идаря едилярся, демяли, мяним рущум вцъудумда йашайыр…
Ийирми бир йашында шящид олмуш юлмяз гардашымын да рущу йашайан кими… Мян щяр
ил, щяр ай, щяр дягигя, щяр санийя юлцмц
дцшцнцр, юлцмц эюзляйирям! Бялкя дя она эюря о, бир аз лянэийир?
Сисерон дейир: «Философлуг етмяк
юзцнц юлцмя щазырламаг демякдир» [8, с. 31].
Юлцмц дцшцнмяк вя щядди ашмамаг
Реико У.: Бизим
неъя щяйат сцрмяйимиз юз яксини неъя ъан вермяйимиздя тапыр [11, с. 60]. Бизим
йалныз биръя дяфя йашамаг щаггымыз вар. Баш вермиш щадисяляри йаддашлардан ня
силя, ня дя йенидян йашада билярик. Эялин щяр
эцнцмцзц даща дольун йашайаг вя ютян эцнляримиз цчцн тяяссцф щисси кечирмяйяк,
бизи ящатя едян щяр бир кяся анъаг мцсбят йцклц
енержи ютцряк [9, с. 95].
Учида Реико дцнйа эянъляриня
цнванладыьы «Биз щяддимизи ашырыг»
адлы китабында [12] инсанлара ращатлыг вя
севинъ эятиря биляъяк йашайыш тярзи щаггында дахилиндян эялян щисслярини онларын
арзу вя дцшцнъяляри иля ясасландырмаьа чалышмышдыр.
Эцлрух Я.: Бу
эцнцн щяйат фялсяфяси иля баханда бцтцн бунлар ня гядяр эцлцнъ эюрцнцр! Щяр шей
сабащ! Сабащы дцнйайа эялян мягамдан юляня гядяр мцшайият едян иллузийаларла
хяйал етмиш, амма она чатмамышыг. Яслиндя, сабащ йохдур! Кечмишдян дя анъаг йа
сойуг, йа да илыг хатиря галыр инсанын гялбиндя. Йалныз бу эцн вар! Она эюря
мящз бу эцн тямкинля, тялясмядян, чырпыныб-вурнухмадан, рущун сакит ахарыйла
йашанылмалыдыр. Щяр эцнц Аллащ пайы, тябиятин совгаты кими гаврамаг, щяр
саатдан, дягигядян, санийядян шцкранлыгла зювг алмаг, севинъ дуймаг щяр кясин
щаггыдыр. Йемякдя, ичмякдя, ишлямякдя, севмякдя, щятта тярифлянмякдя вя пислянмякдя
дя – щядди ашмамаг!
Чцнки чох эцлмяк аьламаг эятиряр,
чох йемяк аз йемякдян гойар, чох ишлямяк гцввядян салар, чох охумаг вя чох
билмяк инсанлардан дойдурар! Юлчц щисси, вахт щисси – бизя ращатлыг вя севинъ эятирян будур!
Она эюря дя сюйляйирляр ки, Мопассан
щяр эцн масанын цстцня асылан ики сюзцн
щякк олунмуш лювщясиня бахыб йазмаьа башлайармыш: «Юлцмцнц йаддан чыхартма!» [6, с. 25].
Тале щаггында. Цряйядамма
Реико У.: Бяшяр
ювлады мин иллярдир ки, кечмишиня истинадян йашайыр. Баба-няняси юзляриня «талесиз» демиш, ата-анасы «талесизликдян гачмаьын мцмкцнсцзлцйцнц»
сюйлямиш вя юзц дя бу фялсяфяйя инам эятирян адамдан щяйат барядя ня ешитмяк
олар? [10, с. 54].
Биз бу планетдя ян чоху йцз ил юмцр
сцрцрцк. Еля ишляр вар ки, онларла анъаг хцсуси имтийазлылар мяшьул ола биляр.
Еля проблемляр вар ки, онлардан анъаг нцфуз вя имкан сащибляри даныша биляр. Ня
имканы, ня дя мал-дювляти олан мяним кимиляринся анъаг эюря биляъяйи юз
вязифяляри вар – мцяййян бир дюврдя йашайан щяр бир инсан ювладынын юз тале
пайы – вязифя вя ролу вар; мяскунлашдыьы
мяканда бу тале йцкцнц анъаг о юзц дашыйа биляр. Мян яминям ки, щяр кяс юз
ющдясиня дцшян вязифяни йериня йетирярся, йер цзцндя ямин-аманлыьы вя
бярабярлийи бяргярар етмяк олар [11, с. 14, 18]. Ким билир, бялкя дя цряйими
щарайлайым, кюмяйя чаьырым дейя тябиятин юзц гясдян мяня беля бир тале гисмят етмишди [11, с. 14, 18].
Истяр киши олсун, истярся дя гадын,
фярги йохдур, щяр бир кяс эцндялик щяйатда юз давраныш тярзини тянзимляйя,
йахшылашдыра биляр [9, с. 54].
Эцлрух Я.: Мян
фаталистям. Инсанларын чоху кими. Бу о демякдир ки, мян алын йазысына, гисмятя,
«олаъаьа чаря йох», «яъяля» инанырам. Амма щяр шей цряйимя яввялъядян дамыр [6,
53].
Инсан чох наращатдыр, щей ахтарыр,
суалларына ъаваб тапмаг истяйир вя нящайят, ишыг уъу эюрцр, онда дярк едир ки,
бу суаллара онун юзцндян кянарда ъаваб йохдур! О вахт юз ичиня, дахилиня енир.
А.Чехов: «Инсанын талейи онун
хасиййяти иля там баьлыдыр. Она эюря мцгяссири кянарда ахтармаг лазым дейил,
мцгяссир инсанын юз дахилиндядир».
Мягалядя ясярляри мцгайися едилян
йазычыларын йашадыглары дювр, бу дюврдяки ядяби просесляр вя милли янянялярля
йанашы, щям дя йалныз айры-айрылыгда онларын юзляриня мяхсус фяргли хцсусиййятляриня,
башга сюзля десяк, йарадыъылыгларынын тякраролунмаз сирляриня диггят
йетирмяк лазымдыр. Беля гаршылыглы мцгайися заманы онларын шяхси талеляриндя вя
йарадыъылыгларында ашкарланан айры-айры фактларын яксяриййятиндя, щямин
йазычыларын йалныз юзляриня гапылараг ядяби инкишафын бцтцн эедишини
излядикляри нязяря чарпыр. Буну бизим мцгайися
обйекти кими сечдийимиз Реико Учида вя Эцлрух Ялибяйлинин ясярляриня
там шамил етмяк олмаз. Яслиндя, онларын ясярляри йашадыглары заман вя мцщитля
там щямащянэ сяслянир [12, 13].
Бу эцн Йапон вя Азярбайъан ядяби
ялагяляринин системли тядгигиндян данышмаг щяля тездир вя демяк олар ки, йох
дяряъясиндядир. Бу истигамятдя бизим йалныз бир нечя мягалямиз ишыг цзц
эюрмцшдцр [2-4]. Йазычыларын ясярляриндяки фикир охшарлыглары да тясадцфи
олараг ашкарланмышдыр. Бу ися ядяби ялагялярин мянзярясини дцзэцн якс
етдирмяйя имкан вермир. Йахшы оларды ки, беля ялагялярин тядгиги фярди
сявиййядя дейил, системли шякилдя апарылсын.
Шярг иля гядим йунан вя рома
ясатирлярини тядгиг едяркян, Фрейд дя онларда бир чох фярди вя цмумбяшяри
охшарлыглар ашкарламышды. О, бир-бирляри иля щеч бир тарихи ялагяси олмайан
халгларын ясатирляриндяки охшарлыгларын бцтцн инсанлар цчцн ортаг мащиййят
дашыйан психоложи механизмляри юзцндя якс етдирдийини изащ етмяйя чалышмышдыр
[14].
Бу мягалядя щяр ики йазычы юз фикир
вя дцшцнъялярини айдын якс етдирмяйя чалышмышдыр. Инсан тяхяййцлц кимляр
тяряфиндян ня вахтса дейилмиш фикирлярдян щансынын дцз, щансынын ися сящв олдуьуну
сюйлямяк игтидарына малик дейилдир. Йазычылар адятян юз дейимлярини
ясасландырмаг хатириня башгаларынын фикирляриндян, онлары мцгайисяли
гаршылашдырмагла, чох бюйцк щявясля истифадя едирляр. Бу заман бязян
бир-бириндян чох бюйцк мясафялярля айрылан халгларда бир чох ейни бахышлара вя
инамлара тясадцф едилир ки, онлар инсанларын
тябии тяфяккцрц иля изащ едиля билмир.
М.Монтенин «Тяърцбяляр» ясяриндя
гейд етдийи кими, щярдян чох тяяъъцбляндириъи охшарлыгларла да цзляширсян.
Мясялян, бязи щалларда йалныз айры-айры щадисялярин дейил, щятта мцяллифлярин
адлары вя анадан олма тарихляринин охшарлыьына да тясадцф едилир.
Суал олуна биляр ки, гаршылыглы
мцгайися цчцн биз нийя мящз Эцлрух Ялибяйлини сечмишик: Бунун сябяби, илк
нювбядя, онун жанр палитрасынын щяддиндян артыг рянэарянэ олмасындадыр: Шеир,
роман вя драм жанрындан башга, еля бир жанр йохдур ки, о юз эцъцнц сынамамыш олсун.
Бунлардан публисистика, очерк, новелла, ессе, ядяби тянгид, мемуар, кичик
щекайя, диалог, етцд, ескиз, портрет, мцсащибя вя с. кими бядии жанр нювлярини
эюстярмяк олар.
Реико Цчида вя Эцлрух Ялибяйлинин
етик, естетик вя фялсяфи бахышларынын айры-айры хцсуси мягамларда там вя
тяхмини охшарлыьыны йеня дя давам етдирмяк оларды. Бунунла бярабяр, онларын
йазыларында бязи щалларда фикир айрылыгларына да раст эялиндийини вурьуламаг
йериня дцшярди. Лакин беля щаллар онларын ясярляринин дяйярини гятиййян азалтмыр.
Онларын ясярляринин диггяти ъялб едян цстцн ъящяти щяйатлары бойу мушащидя
етдикляри вя юз фикир сцзэяъляриндян кечирдикляри щяйат щягигятлярини сярбяст,
тябии сурятдя, ифадяли, ъанлы цслубда охуъулара чатдырмаларындадыр. Щяр ики
йазычынын ясярляри, шцбщясиз ки, Йапон вя Азярбайъан ядябиййатларынын охшарлыьы
щаггында бизим тясяввцрляримизи хейли эенишляндирмяйя имкан вермякля бярабяр,
беля тядгигат ишлярини эяляъякдя дя давам етдирмяк истяйиня тякан верир.
Тягдим етдийимиз мягалядя эюстярилян
паралеллярдян башга, бу йазычыларын ясярляриндя щяйатын башга тязащцрляриня аид
дя хейли охшарлыглар вар, лакин мцзакиря етдийимиз мювзунун мязмунуна уйьун
эялмядийиня эюря онлар щаггында сонракы мягаляляримиздя сющбят ачмаьы мягсядяуйьун
сайдыг.
Ядябиййат
1.
Tadahiro Abe. Foreign Policy of
2.
Мусайева Н. Эцлрух Ялибяйли
вя Кожиро Серизаванын ясярляриндя бядии-естетик охшарлыглар. АМЕА-нын
«Хябярляри», Щуманитар елмляр серийасы, Бакы, 2006, № 2, с. 59-67.
3.
Мусаева Н. Типологические сходства в произведениях
Бананы Ёшимото и Гюльрух Алибейли. 1. Бакы
Славйан Университети, Мцгайисяли ядябиййат, «Ядябиййатда вя мядяниййятлярдя
стереотипляр». III
Бейнялхалг Елми Конфрансын материаллары,
Бакы, 21-22 нойабр, 2008, с. 89-90.
4.
Мусаева Н. Типологические сходства в произведениях
Бананы Ёшимото и Гюльрух Алибейли. 2. «Дил вя ядябиййат»,
Бейнялхалг елми-нязяри журнал, Бакы, 2008, 6(66), с. 192-195.
5.
Эцлрух Ялибяйли. Дцшцнян
дцнйамыз. Бакы, «Елм», 1998, 184 с.
6.
Эцлрух Ялибяйли. Чырпынан
дцнйамыз. Бакы, «Елм», 2000, 148 с.
7.
Эцлрух Ялибяйли. Дяйишян
дцнйамыз. Бакы, «Аьрыдаь», 2001, 136 с.
8.
Эцлрух Ялибяйли. Даьылан
дцнйамыз. Бакы, «Аьрыдаь», 2002, 252 с.
9.
Реико Учида. Йаманлыьын
кюкц. Бакы, «Нурлар» Няшриййат-Полиграфийа Мяркязи (НПМ), 2004, 112 с.
10.
Реико Учида. Туфандан габаг. Бакы,
«Тящсил» НПМ, 2002, 84 с.
11.
Реико Учида. Цряйини щарайла! Бакы,
«Нурлар» НПМ, 2005, 72 с.
12.
Reiko Uchida. We Go Beyond (Youth Sharing Thoughts on
Life and World with message by Reiko Uchida).
13.
Г.Алибейли. О времени и о себе. Баку, «Нурлан», 2000,
362 с.
14.
Е.Гильбо. Апология доктора Фрейда. «Знание-сила», 1989, с.
53-61.
15.
М.Монтень. Опыты. Калининград, «Янтарный сказ»,
2001, стр. 271. Книга 2. 480 стр.
Summary
The comparative analysis of
the books after Azerbaijani and Japanese authors Gulrukh Alibeyli and Reyko
Uchida reveals some similarities and uniqueness in thеирur works. In a result
of of such comparisis we discovered suprisingli numerous typological identities
and paralells in the ethical, esthehical and philosophical ideas of both
authors.
Резюме
В
статье приводятся результаты сопоставительно-сравнительного анализа ряд книг
Азербайджанского писателя Гюльрух Алибейли и японского публициста Рейко Учида.
Обнаружена схожесть ряд этических, эстетических и философских взглядов этих
писателей.
.
Аьасийева Мятанят
QANTƏMIR ƏDƏBI VƏ
BƏDII DIL HAQQINDA
«Hər xalqın ana dili onun milli
varlığının, mənəvi aləminin ifadəsidir.
Azərbaycan dili kəskin, qudrətli, ahəngdar, mənalı
və gözəl dildir.”
Mirzə İbrahimov
Bədii əsərdə
dil məsələsinin bir mövzu kimi işlənməsi
“Molla Nəsrəddin” ənənəsidir,
– desək, yanılmarıq. Böyük mütəfəkkir,
görkəmli yazarımız Cəlil Məm-mədquluzadənin
adı ilə bağlı olan bu ənənə inkişaf
etdirilərək nəsildən-nəsilə
ötü-rülmüş, oktyabr inqilabından sonra
Tağı Şahbazi Simurq, Böyükağa Talıblı,
Qantəmir, Mir Cəlal, Sabit Rəhman yaradıcılığında yeni şəraitə uyğun şəkildə
davam etdiril-mişdir. Bu dövrün əzəmətini
müşahidə edən tənqidçilər belə hesab
edirdilər ki, inqilabın nailiyyətlərinin bədii təsviri
üçün daha qüdrətli sənətkar qələmi,
daha mükəmməl dil lazımdır. Onlar Azərbaycan ədəbi
dilinin inkişafı üçün bu dilin ərəb və
fars sözlərindən təmizlənməsini əsas şərt
kimi irəli sürürdülər. Şair H.Sanılı
“Ədəbi türk dili” (1934) məqaləsində
yazırdı: “Bugünkü ədəbi deyilən dilimiz bir
çox yazıçılarımızın əsərlərində
yamaqlı paltar şəklini alır. Bu yazıçılar
dilimizə o qədər ərəb və fars sözləri
yamayırlar ki, türk sözləri aralıqda alaq
basmış pambıq şaxı kimi boğulub qalır.” (4,
20)
Belə bir şəraitdə
yaşayıb yaradan, yuxarıda adını qeyd etdiyimiz
yazıçılar hələ inqilabdan əvvəl Mirzə
Cəlil və Ə.Haqverdiyev ənənələrinə
uyğun olaraq, milli dilə ciddi tələbkarlıq hissi ilə
yanaşı dilimizin nəzəri və praktik məsələlərinə
də toxunmuş, öz bədii əsərlərində həmin
məsələləri dilin milli orijinallığını
müdafiə baxımından həll etməyə
çalışmışlar.
Bu baxımdan xüsusi dəst-xətti
ilə seçilən Qantəmir
yaradıcılığında da dil problemi qabarıq şəkildə
özünü biruzə verir. “Söz arasında mənə ərəb
kəlməsi, farsi lüğəti rast gələndə elə
bilirəm, çörək yeyəndə dişimin
altında xırdaca daş parçaları qalıb
xırçıldayır.” (6, 198) – “Dəfatirati üzviyyə”
hekayəsində verilmiş bu parça Qantəmirin dildə
yersiz alınmalara münasibətini mükəmməl şəkildə
dərk etməyə imkan verir. Yazıçının hekayəsini
“Dəfatirati üzviyyə” başlığı altında
verməsi də təsadüfi deyil. O, sadəcə olaraq, ana
dilində ərəb və fars kəlmələrinin işlədilməsinə
mənfi münasibətini bildirmək üçün bu başlığı
bədii priyom – kinayə vasitəsi kimi seçmiş, hekayənin
başlanmasına zəmin yaratmışdır. Müəllifin
oxucunu çətin, alınma sözlərlə yükləmək
istəməməsi hekayənin əvvəlindən
açıq hiss olunur: “... Mən elə bir kəlmə
yazmaram ki, sən əlində oxuduğunu yerə qoyub,
lüğət kitablarını qarışdırmaq
üçün evə yüyürəsən.” (6, 198)
Qantəmir
oxucunun nəzərini dükanların, mağazaların
qabağında vurulan, ədəbi dil normalarına uyğun gəlməyən
sözlər yazılmış reklamlara yönəltmiş,
doğma ana dilini bu kökə salanları " Dəfatirati
üzviyyə” hekayəsində Məhəmməd Cəfərin
dili ilə tənqid edərək yazmışdır:
—
Hara
?
—
Südxanasıya.
—
Bəlkə
sən südxana demək istəyirsən?
—
Xeyr,
– dedi, – südxanası. Bax qabağımızdakı
südçü dükanını görürsənmi?
Qabağındakı lövhəni oxu, gəl məni tənqid
et.
Qantəmir
doğma dilinin hüdudlarını yaxşı bilmiş, onu
yüksək qiymətləndir-mişdir. İnqilabdan əvvəl
yuxarı dairələrdə ana dilinə hörmət
görməyi arzulayan yazıçı “Qisas alındı”
hekayəsində Cəfərqulunun simasında ana dilində
danışan məmuru alqışlayır: “Bax hökumət
buna deyərəm! Özü naçalnik, dil də bilir...”
(6, 205) – (burada ana dili nəzərdə tutulur) – deyə,
hökumətdən qardaşının qisasının
alınmasını istəyən Cəfərqulu, nəhayət,
öz dərdini naçalnikə doğma ana dilində anlada
biləcəyinə sevinir. Naçalnikdən dərdinə bir
əlac tapmayan Cəfərqulunun hətta qubernatorun gözləmə
otağında gözləyəndə də ətrafdakılardan
onun ana dilini bilib-bilməməsini narahatlıqla
soruşması ürək ağrıdan bir məsələdir.
Bir insan ki doğma vətənində hökumət
orqanlarında öz dərdini anlatmağa ana dilindən istifadə
edə bilməyə, bu, böyük bəladır, xalqı mənəvi
cəhətdən məhv edən bir müsibətdir. Elinə,
obasına bağlı olan Qantəmir ana dilinin hədsiz dərəcədə
alçaldıldığı bir dövrdə bu problemdən
yan keçə bilməzdi. Yazıçı, demək olar
ki, hekayələrinin çoxunda ana dili problemini ön plana
çəkmişdir. “Ağıl dəryası” hekayəsinin
qəhrəmanı ana dilini ona yaxın olan türk dili ilə
qarışdırır. Hekayənin
başlanğıcında əsərin qəhrəmanı
haqqında verilən fikirlər – “Türkcə (Azərbaycanca)
oxur və yazırdı, çünki onun ana dili idi. Ərəbcə
yazardı, danışa bilməzdi. Rusca danışardı,
yaza bilməzdi.” (6, 627) – qəhrəmanın səviyyəsinin
nə dərəcədə olduğunu oxucuya
çatdırmaq üçün bədii bir priyomdur. Müəllif
qəhrəmanın dil bilməsini əsərin əvvəlində
kinayəli şəkildə oxucuya çatdırmış,
lakin onun belə bir bacarığa malik
olmadığını əsərin gedişində pillə-pillə
açıqlamışdır. Sonda “Ağıl dəryası”nın
öz doğma ana dilinə də dərindən bələd
olmadığı aşkara çıxır. Belə ki
öz xalqına “xidmət etmək istəyən” bu şəxs dəftərçəsində ədəbi
dil forması kimi “mənim ləhcəm” adı altında
“gediyorım”, “gəliyor” sözlərini də qeyd edir. Burada
türkçülük meyillərinə qarşı
mübarizə məsələlərinə toxunulmuşdur.
Beləliklə,
Ağıl dəryası öz əməli işi, qeydləri
ilə hələ də inqilabdan əvvəlki
türkçülük meylinə xidmət etdiyini təsdiqləmiş
olur. Müəllifin məqsədi də Ağıl dər-yasının
şəxsində, epizodik şəkildə olsa da, həmin
meylin bu cür qalıqlarını ifşa etmək və pisləməkdir.
Ana
dilinə hörmət, məhəbbət, onun
saflığı uğrunda mübarizə, yad dillərin mənfi
təsirini bədii priyomlarla, satirik vasitələrlə
ifşa etmək Qantəmir hekayələrinin başlıca
xüsusiyyətlərindəndir. “Ağıl dəryası”
hekayəsində, eyni zamanda, yazıçının
dövrün mühüm elmi-nəzəri hadisələrinə
yaxşı bələd olması aşkara
çıxır.“ ... Bunu Nuxa qəzasına göndərmək
istədilər, getmədi. Çünki professor Aşmarin
gedib Nuxada ləh-cələrin altından girib üstündən
çıxmış və öz qiymətdar əsərini nəşr
etmişdi.” [2] (6, 635)
“İntelligent” hekayəsində də
ana dili problemi ortaya qoyulur. Doğma Azər-baycan dilinin yad dillərin
söz və ibarələri ilə yersiz
ağırlaşdırılması, ana dilini bəyənməyib
bir-iki söz öyrənməklə başqa dildə
danışanlar Qantəmir yumorundan kənarda qalmır, tənqid
hədəfinə çevrilir. “İntelligent” hekayəsində
tın-tın Musanın nəvəsinin dili ilə verilən
“Bozbaşdır, dolmadır, plov, kabab “fkusni” deyil; həmşəri
xörəyidir” və ya “Mama! Neujeli sən katlet katovit
eləməyi bacarmırsan!” (6, 177)- sözləri oxucuda
“intelligentə”qarşı ikrah hissi oyatmaya bilmir. Belə
insanları Qantəmir hekayələrində tənqid atəşinə
tutur.
“Müdhiş”
kəlməsini “mədhəş”, “sərvət”
sözünü “srut” oxuyan, rus dilindən Azərbaycan dilinə
baş-ayaq tərcümə edən “intelligentləri”
yazıçı makinaçının dili ilə
“Sçastlivıy çelavek. Pişet nalevo i napravo!...”–
satira atəşinə tutur. Bir dilin qol-qanadını
sındıra-sındıra danışan tın-tın
Musanın nəvəsinə atasının
ortağının ona dediyi “...urusun dilini urusdan yaxşı
bilirsən, daha bu kifayətdir...”, “Qol çəkməyi bilirəm,
amma sənin kimi oxumuş deyiləm...” (6, 178) – sözləri
Qantəmir kinayəsinin bariz nümunələridir.
Milli
ədəbiyyatımızı, dilimizi bilməyən, ona
barmaqarası baxan intelligentlər “Mənim tələbəm”
hekayəsində kinayəli-satirik obrazını
tapmışdır. “Vallah, müəllim əfəndi, onu biz
üçüncü kursda oxumuşuq, yaxşı yadımda
deyil, şübhəliyəm, gərək ki, “Hacı Qara” ya
Seyidin, ya da Vaqifin əsəridir.Çünki onun dili...
şeydir...” (6, 185) – deyən tələbələrdən nə
gözləmək olar? Orta məktəbi qurtarasan, ancaq
doğma yurdunun ədəbiyyatını, dilini yaxşı
bilməyəsən, bu, doğrudan da, acınacaqlı vəziy-yətdir.
“Yoldaş müəllim, deyirlər bu il ərizə verənləri
türkcədən bərk qısnayacaqlar. Buna görə də
atam təvəqqi edirdi ki, əgər mümkündürsə,
müəllim əfəndi səni bir saat da türkcədən
hazırlasın.” Müəllif burada “türk dili” deyəndə
Azərbaycan dilini nə-zərdə tutur. Bu hekayədə
Qantəmir, eyni zamanda, dil haqqında düşüncə və
istək-lərinin bədii ifadəsi üçün
yaxşı bir forma seçmişdir. Hekayədə göstərilir
ki, müəllim tələbənin gündəliyi üzərində
işləyərək kəlmə, imla, cümlə,
üslub xətalarını düzəldir. “Məsələn,
o, “cəddah” yazmışdı, mən “küçə”
yazdım. O, “doqquz bıçaq iradələrində”
yazmışdı, mən “tamam saat onun yarısında”
yazdım, o “gedyorduq, gəlyorduq” yazmışdı, mən
“gedirdik”, “gəlirdik” yazdım. O “çünki ürəyimiz
yanırdı, pivə içməyə getdik”
yazmışdı, mən bu cümləni belə dəyişdirdim:
“Ürəyimiz yandığına görə pivə
içməyə getdik.” O, belə bir cümlə
yazmışdı: “Gördüm Rəcəb gəliyor,
hansı ki, mənim xalazadəmdir”, mən onu bu kağıza
köçürəndə belə dəyiş-dirdim:
“Gördüm bizim xalaoğlu Rəcəb gəlir.”
“Bütün bunlar bədii
priyomdur və yazıçının elmi şəkildə
deyə biləcəyi, lakin bədii yolla oxucuya
çatdırdığı fikirlərdir və şübhəsiz,
o dövrdə ümumi xəstəliyə qarşı
ümümxalq mübarizəsinin yazıçı sənətində
daşlaşmış təzahürləridir. Burada yalnız
alınma sözlərə deyil, dilin qrammatik – sintaktik
normalarının pozulması hallarına da etiraz vardır.”
(3, 49)
Qantəmir hekayələrinin
dilini nəzərdən keçirən Ə.Dəmirçizadə
“Gülmək və şarlatanlar” məqaləsində
yazırdı: “Qantəmirin canlı danışıq dilindən
xeyli istifadə etdiyini və nahayət cümlədə xəbər
yerinin stabil olmadığını göstərən onlarca
doğru cümlə nümunələri verdiyini qeyd etmək
lazımdır. Qantəmirin verdiyi bu cümlələr
aydın surətdə isbat edir ki, xəbər daima sonda deyil,
başda, ortada gələ bilir. Bu isə dilimizin sintaksisi ilə
məşğul olanlar üçün tədqiq
materialıdır. Qantəmirin bu cümlələri heç
də rus, fars dillləri təsiri altında qalan
yazıçıların cümlələrinə bənzəmir.
Bu cümlə bu günkü canlı dilimizin doğma cümlələridir.”
Ana dilində ədəbi cümlə
qura bilməyən, öz dilinin qayda-qanunlarından xəbərsiz
olanları Qantəmir “Mənim tələbəm” hekayəsində
“Məbadə imtahanda Karl Marks kimi öz millətimi
işıqlı dünyaya çıxaracağam-deyəsən
ha...”(6, 192) – müəl-limin dili ilə tənqid atəşinə
tutur. Bu sözlərin klinayə ilə deyildiyi
açıq-aydın hiss olunur.
Misal
gətirdiyimiz nümunələrdən görünür ki,
Azərbaycan dilinin yersiz şəkildə
qəliz, çox az adamın başa düşdüyü ərəb
və fars sözləri ilə yüklənməsinə
qarşı çıxan Qantəmir
yaradıcılığı boyu nəinki bu məsləkə
sadiq qalmış, eyni zamanda, əsərlərində dolayı
yolla, yəni qəhrəmanlarının dili ilə Azərbaycan
dilinin aktual problemlərinə toxunmuş, ədəbi dilimizin
öyrənilməsini, tədqiqini ön plana çəkərək
ədəbi və bədii dil haqqında fikirlərə
öz mövqeyini bildirmişdir.
A.Puşkinin Mirzə Gəlil
haqqında dediyi – “Dili yad əsarətindən xilas etdi, onu
xalq kəlamının canlı mənbələrinə
yönəldərək azadlığını özünə
qaytardı.” – sözlərində “Molla Nəsrəddin” ənənələrinin
davamçısı olan Qantəmirin də özünəməxsus
payı var. Hekayələri göstərir ki, o, bir qabaqcıl
ziyalı kimi, ədəbi dil,
ümümxalq dili kimi mühüm məsələlərlə
yaxından maraqlanmış, bu sahədə yalnız “Molla Nəsrəddin”
ənənələri ilə məhdudlaşmamışdır.
Ə D Ə B I Y Y A T
1.
Q.Ş. Kazımov. “Bədii ədəbiyyatda komizm
üsulları”. Bakı, “Maarif” nəşriyyatı, 1987.
2.
Q.Ş. Kazımov. “Komik–bədii vasitələr.”
Bakı, “Yazıçı” nəşriyyatı, 1983.
3.
Q.Ş. Kazımov. “Seçilmiş əsərləri”.
Bakı, “Nurlan” nəşriyyatı, 2008, II cild.
4.
Y.Seyidov. “Sözün şöhrəti”. Bakı,
“Yazıçı” nəşriyyatı, 1981.
5.
M.Əlioğlu. “Amal və sənət”. Bakı,
“Yazıçı” nəşriyyatı, 1980.
6.
Qantəmir. “Seçilmiş əsərləri..”Bakı,
Azərbaycan Dövlət nəşriyyatı, 1972.
7.
Ə.Dəmiçizadə. “Gülmək və
şarlatanlar”. “Ədəbiyyat”
qəzeti, 1 mart, 1935.
Xülasə
Qantəmirin hekayələrində
bədii həllini tapan dil problemi bu məqalədə təhlil
olunur,araşdırılır. Burada ana dili problemi ön plana
gətirilərək Qantəmirin ədəbi və bədii
dil haqqındakı fikirlərinə münasibət bildirilir.
Резюме
В данной статье анализируется
языковые проблемы, нашедшие свое художественное выражение в рассказах
Кантемира. Выдвигая языковые проблемы на первый план, автор выражает свое
отношение к художественному и литературному языку Кантемира.
Summery
In this article were analysed
language problems which found theirs feature expression in Qantemir’s stories.
Putting forward language problems the author expresses its reflection for
feature and literary language of Qantemir.
Салманова Защиря Билал гызы
Y.V.ÇƏMƏNZƏMINLI
HEKAYƏLƏRINDƏ TƏNQID HƏDƏFLƏRI
Y.V.Çəmənzəminli
bütün yaradıcılığında, eləcə də
hekayələrində, əsasən, bəzi insanların
acgöz simasını, onların pula, dövlətə həris
olduqlarını, cəhalətdə uyuduqlarını realist
qələmlə açıb göstərmiş, xüsusilə
qadınların ictimai-siyasi, mənəvi hüquqsuzluqlarından
danışmışdır. Məsələn, “Müsəlman
arvadının sərgüzəşti” adlı hekayənin
süjeti nakam bir qızın acı taleyi ilə bağlı
hadisələrlə əlaqədardır. Hekayə cəhalətin,
nadanlığın ifşası nöqteyi-nəzərindən
səciyyəvi əsərdir.
“Müsəlman
arvadının sərgüzəşti” bir şəxsin dili
ilə nəql olunur. Əsərdə bir müsəlman
arvadı öz başına gələn müsibətlərdən
danışır. Hekayədə təsvir edilən müsəlman
qadını Çəmənzəminli tərəfindən
ustalıqla işlənmişdir. O, bütün Azərbaycan
qadınlarının ümumiləşmiş tipik bədii
surətidir. Müəllif hekayədə müəyyən əhvalatı
təsvir etməklə surətin əhval-ruhiyyəsi barədə
təsəvvür yaradır. “Dədəmin övladı
olmadığına görə nəzir eləyir ki, bir
qızım olsun seyidə verim.
Odur ki, məni on bir yaşım tamam olanda Mir Qasım
adlı bir qırmızısaqqala ərə veriblər. Bir
ildən sonra seyid yox oldu. Ora seyid, bura seyid? Məlum oldu ki,
seyid kənddə evlənib, bir uşağı da var. Dədəm
məni gətirdi evə. Üç il qalıb “Kəbinim
halal, canım azad” deyib, seyiddən ayrılmışdıq.
Bir aydan sonra kəbinim sövdəgər Hacı Kərimə
kəsildi”.(1, 63)
Göründüyü
kimi, qadının rəyi soruşulmadan valideynləri istədikləri
adama verir, onunla əşya kimi rəftar edirlər.
Hekayədən
öyrənirik ki, qadını dörd dəfə ərə
veriblər. Hər dəfə bu bədbəxt qadın
zülm və işgəncələrə dözür, əldən-ələ
düşür və ağır təhqirlərlə
qarşılaşır. Yazıçının təsvir
etdiyi bu qadın həmişə gözlənilməyən səhnələrlə
rastlaşır, gah ərini vurub öldürürlər, gah
da kəbini kəsildiyi şəxs qaçıb
İrandakı arvad-uşağının yanına gedir. Nəticədə
dörd yetim uşaqla tək qalır. Müəllif qəhrəmanın
dili ilə onun həm daxili aləmini, həm də ictimai
mühitdə baş verən hadisələri açıb
göstərir:
“İndi üç ildir ki, ərim
Sibirə gedib, heç səs-soraq yoxdur, mən də dörd
yetimlə damın altında acından ölürəm...”(1,
64)
Göründüyü
kimi, dörd yetimlə ac-yalavac qalan bu qadının
simasında müəllif o dövrün minlərlə bədbəxtinin
həyat faktını oxucunun gözləri önündə
canlandırır. Əsərdə müsəlman arvadı
ancaq öz başına gələn müsibətləri nəql
edir, lakin onun danışdıqları mövcud dövr
üçün tipikdir. Böyük dramaturq C.Məmmədquluzadənin
“Danabaş kəndinin əhvalatları” (1894) əsərində
təsvir etdiyi yazıq ana – Zeynəbin də həyatı
eynilə müsəlman arvadının həyatını
xatırladır. Zeynəb uşaq ikən ata-anadan yetim
qalır, bibisi onu böyüdüb ərə verir. Zeynəb
bir oğul, iki qız anası olur. Əri öləndən
sonra 42 yaşına çatmış kimsəsiz
qadının yeganə arzusu uşaqlarını
böyüdüb boya-başa çatdırmaqdır. Bunun
üçün onun maddi imkanı vardır. Lakin gözlənilməyən
bir halda Zeynəbin ailəsinə xain əl uzanır. Bu,
tamahkar, acgöz Xudayar bəyin əlidir. Xudayar bəy dəyənək
gücünə Zeynəbi alır və bütün var-yoxunu
əlindən alandan sonra onu küçəyə atır.
Zeynəb də üç yetimlə damın altında
ac-yalavac qalır. Göründüyü kimi, hər iki əsərdə
oxucu adi insani hüquqlardan məhrum edilən Şərq
qadınlarının məişət və müsibətləri,
mənəvi iztirabları və dərdləri ilə
tanış olur.
“Divanə”,
“Toy”, “Hərrac” və “Üç” hekayələrində də
təsvir edilən qadınların həyatı, nisbətən,
“Müsəlman arvadının sərgüzəşti”ndəki
qadına bənzəyir.
“Divanə”də
müəllif insanın mənəviyyatını puç edən
mühiti, onun dəhşətli qayda-qanunlarını
qamçılayır. Hekayənin süjeti yazıq Sitarənin
xəyalları, fikirləri, düşüncələri və
arzularının tərənnümü ilə
başlayır. Hekayə onun zorla məhəbbətsiz qoca
kişiyə ərə verilməsi və nəticədə dəli
olub çöllərə düşməsi ilə bitir.
Y.Vəzir
həddi-buluğa çatmış Sitarənin gənclik
hisslərini, zəngin xəyallarını romantik boyalarla təsvir
edir: “... Sitarə tamam xəyalat aləminə qərq olub,
dünyadan xəbəri yox idi. Evdə bir söhbət
olurdumu, bunların heç birindən Sitarə agah olmazdı”.(1,
124)
Göründüyü
kimi, burada Çəmənzəminli hər detalı, hər
bir müşahidəni hekayədəki əsas mətləblə,
surətin hissi və düşüncəsi ilə bilavasitə
əlaqələndirir.
Pak
və nəcib Sitarə xasiyyət və zahiri görkəmincə
özünə layiq bir gəncin obrazını xəyalında
yaşadır. Ancaq onun saf arzuları mühitin
qaranlığında yox olub gedir.
Kiçik
bir hekayə olan “Divanə”də Çəmənzəminli
böyük faciəni vermək üçün mənəvi
aləmlə real həyat arasındakı münaqişəni
kəskin boyalarla qələm alır. Qız hamamda ərə
verildiyini eşidəndə nəinki həyəcan
keçirir, hətta sevinir, toy gününü həsrətlə
gözləyir. “... sonra otağın qapıları
açıldı, içəri bir kişini itələyib
saldılar...”(1, 125)
Sitarə
qarşısında xəyali məşuqu əvəzində
çirkin, qoca, kobud doğruçu “əri”ni görüb
gözlərinin yaşını saxlaya bilmir. Acı həqiqətlə
şirin xəyalın üz-üzə gəlməsi gənc
Sitarəni ruhi şikəstliyə gətirib
çıxarır. “Iki gündən sonra acından, taqətdən
düşüb bət-bənizi qaçmış
qızı xərabədən tapdılar”.(1, 125)
Hekayənin
bu yeri olduqca təsirlidir. Obrazın həm daxili, həm də
xarici aləminin təsvirində müəllifin təcrübəsi
olduqca çoxşaxəli, rəngarəng və zəngindir.
Hekayədə təsvir edilən ana da Sitarənin arzu və
istəkləri ilə hesablaşa bilmir. Buna onun hüququ
çatmır. Çünki o dövrün köhnə,
çirkin adət-ənənələri, qayda-qanunları
bütün azəri qadınlarının həyatını
acı zəhər kimi zəhərləmişdi.
Sitarə
əgər əri ilə ilk görüşdə
sarsılırsa, “Toy” hekayəsindəki gəlin bu
görüşə çoxdan
hazırlaşdırılmışdır. O, kimə ərə
gedəcəyini yaxşı bilir. Amma hələ toy
mühiti-üflənən zurnanın səsi, fərraşın
əmrləri, dəf gumbultusu, çəpik
şıppıltısı əsil faciəni “sehr
tüstüsünə” bürümüşdür. Toydur.
Hamı gülür, sevinir, oynayır. Belə də olmalıdır.
Lakin Çəmənzəminli mahir bir sənətkarlıqla
gəlinin tutqun qəlbi ilə toy mərasimi arasında
çox güclü bir təzad yaradır. O göstərir
ki, tək gəlinin deyil, ümumiyyətlə, öz
hüquqsuzluğunu başa düşən o dövrün
bütün qadınlarının ürəkləri matəmlə
doludur.
Hekayədə
yazıçı qızlarımızın müti,
ağır həyatını göz yaşları ilə ifadə
edir. “ ... Səkdi gəlin,
süzdü gəlin, bir də məclisin ortasında durub, əli
ilə üzünü qapadı. Gəlin
hönkürürdü”.(1, 73) Gəlin ağlayır. “Mən
o kişidən qorxuram, bacımı çərlədən
kimi məni də öldürəcək”(1, 74) deyib, gəlin
zar-zar ağlayır. Gəlinin bu sözləri anasını
kövrəldir. Sonra qız-gəlinlər də doluxsunub
ağlaşırlar. Bu cümlələr bizi hüquq istəyən,
öz kölə vəziyyətini dərk edib əzab çəkən,
toyda yas kimi göz yaşlarını axıdan
qadınlarımızın dərdləri ilə tanış
edir.
“Üç”
hekayəsində təsvir edilən bacıların da halı
“Toydakı gəlinin” vəziyyəti kimidir. Ədib hekayəni əbəs yerə “üç”
adlandırmamışdır. Burada o, üç kiçicik
lövhədə üç bacının faciəsini elə
canlı boyalarla vermişdir ki, oxucu istər-istəməz
onların vaxtsız ölümünə heyfslənir və
acıyır.
Çəmənzəminli
mahir bir ustalıqla hekayədə üç qızın həyatını,
vəziyyətini mübaliğəsiz təsvir edib,
qabarıq boyalarla ümumiləşdirib maraqlı bir
süjetlə qurmuşdur.
Kərbəlayı
Mehdi üç gözəl qızını bədbəxt və
məhv edir. Əvvəl böyük qızı Mehrini, sonra
ortancıl qızı Məryəmi, nəhayət kiçik
qızı Zibanı tacir Azada ərə verir.
Yaşca
qızlardan çox-çox böyük olan tacir Azad
qızların ikisini çərlədib öldürür.
Üçüncü qız Ziba da ölümə məhkumdur.
Zarafatcıl, şux, təravətli, deyib-gülən
qızlar tacirə ərə gedən kimi saralıb-solurlar.
Müəllif
hekayədə bu qızların daxili aləmini bilavasitə
bütün təfərrüatı ilə təsvir etmədən,
elə canlı lövhələr yaratmışdır ki,
sanki, bu üç günahsızın mənəvi
sarsıntılarına onlarca səhifə həsr
olunmuşdur.
Hekayədə
Çəmənzəminli bacıların bədbəxt
taleyini çox inandırıcı vermuşdir. Ölüm və
evlənmələr arasında fasilə hiss olunmur, solan
çöhrələr, nəmli gözlər, yerə dikilən
baxışlar əsasında müəyyən zamanın dəhşətli
izlər salaraq keçdiyi hiss olunur.
“...
Məryəm saraldı, soldu; bir gün də şədid həyatdan
aralanıb, rahatlıqla çıxdı...”.(1, 186)
C.Məmmədquluzadənin
“Ölülər” komediyasında təsvir edilən
Nazlının da həyatı bacıların həyatına bənzəyir.
Azad gəzmək, xoşbəxtlik istəyən, ata və
anasını dərin bir məhəbbətlə sevən,
lakin avam valideyni tərəfindən murdar bir nəfsə
qurban olan Nazlının da qəmli taleyi ürək
parçalayan faciədir.
“Üç”
hekayəsində təsvir edilən Kərbəlayı Mehdi
avam mühafizəkar atalardan biridir. “Kərbəlayı
baxdı gördü ki, Azad kimi adlı-sanlı və dövlətli
qohum bunun əlinə düşməyəcək. Kərbəlayı
adam yollayıb bir neçə ağsaqqal
çağırtdı, getsinlər qayının yanına.
Axşam Zibanın kəbini kəsilib qurtardı... O biri
gün də müxtəsərcə bir toy olub gəlin gətirdilər”.(1,
186)
Hekayəni
oxuyanda hiss edirsən ki, bu üç qızın heç
biri bədbin, həyatdan uzaq, tərki-dünya ruhlu adamlar deyil,
əksinə, bu bacılar kimlərəsə, hansı evəsə
xoşbəxtlik, şadlıq, sevinc gətirmək
üçün dünyaya gəlmişlər. Bir tərəfdən
düşünürsən ki, avam, fanatik, diri ikən
ömrünü cəhalətdə keçirən “ata”
adını daşıyan Kərbəlayı Mehdi nə
üçün qızlarını göz görə-görə
məhv edir? Ata kimi müqəddəs bir adı daşıyan
Kərbəlayı Mehdini nə məcbur edir ki, Məryəmin
vəfatından sonra tez bir zamanda o biri qızı Azada verir.
Yazıçı
burada qızların özlərini də tənqid edir.
Onların etiraz etməyə qadir olmadıqlarını, “cəsarətsiz”,
“ixtiyarsız”, “məzlum” olduqlarını təəssüflə
qeyd edir:
“Anası Mehri ilə
diz-dizə oturub deyirdi:
– Bala, niyə deyib danışmırsan? Həmişə
səni dinməz görürəm. Bəlkə deməli bir dərdin
var, mən bilmirəm?
Mehri anasının
üzünə şikayətçi bir nəzərlə
baxıb başını aşağı salardı, gözləri
yaşla dolardı...”(1, 185)
Məgər Mehrinin
üzündəki şikayət, gözlərindəki yaş
onun daxilində nələr baş verdiyini göstərmirmi?
Ancaq heç kəs bunu duymur. Müəllif Mehrini əhatə
edən adamlar haqqında müəyyən təsəvvür
yaratmaq üçün oxucunun diqqətini hekayənin sonunda
onun atası və ərinin düşüncələrinə
cəlb edir. Günü-gündən saralıb-solan
üçüncü qıza – Zibaya baxaraq Azad fikrindən
keçirərdi:
“ – Arvad
günü-gündən saralır; deyəsən, bu da
bacıları kimi “gönü duzlayacaq”, yenə xərcə düşüb
təzədən evlənəcəyəm!”
Kərbəlayı Mehdi
də qızına baxıb ürəyində
vuruşdurardı: “Qız öləcək, Azad kimi qohumdan əlimiz
çıxacaq. Tərs kimi yerdə bir ayrı qız da yoxdur
ki, yerinə verək”.(1, 186)
Deməli, atalıq
hissindən, atalıq qayğısından məhrum olan bu
nadan atanı qızların ölümü yox, Azad kimi qohumun
əldən çıxması maraqlandırır. Bu hekayədən
çıxan nəticə göstərir ki, zavallı Məryəmləri
susmaqla məcbur edən Kərbəlayı Mehdilər və
Azad kimi var-dövlət hərisləridir.
“Üç” hekayəsindən
fərqli olaraq, “Hərrac” hekayəsindəki qızların
aqibəti nisbətən başqadır. Hekayənin
kompozisiyası və süjeti sənətkarlıqla
düşünülmüşdür. Hekayədə süjet
geniş həyat hadisələrini əhatə edir. Bu əsərdə
yazıçının məqsədi inqilabdan əvvəl
Azərbaycanda hökm sürən qız qaçırma
halları və var-dövlət düşkünləri ilə
oxucunu tanış etməkdir. Digər tərəfdən
Çəmənzəminli “Hərrac”
hekayəsində qadına qul, kölə nəzəri ilə
baxan o dövrün nadan cavanlarını tənqid etmişdir.
Dörd qız sahibi olan Hacı Kərim böyük
mülk və sərvətə malikdir. Onun vəfatından
iki gün sonra arvadı Gövhər qızlarını
və oğlunu başına toplayıb ərinin ruhunu yad edib
ağlayır. Bu vaxt dabbağ Cavadın oğlu
“dələduz” Həsən həyətə hücum edib
böyük qızı qaçırır. Sonra
Şırıl Ballının oğlu “Vica” Qasım
ortancıl qızı qaçırır. Hələ iki
qızlarının dərdi başından çıxmayan
bədbəxt ana küçədə eşidir ki,
üçüncü qızı da şirni ilə
tovlayıb aparıblar. Üç qızı quldurcasına
qaçırılan ana ağlayır və “... balamı kim
apardı?”(1, 75) deyə fəryad edir. Bu fəryadda
müəllif qadın hüquqsuzluğunu və onun ürək
parçalayan nəticələrini çox təsirli bir
şəkildə canlandırmışdır. Bu
hekayədə yazıçı qızların
qaçırılma səbəblərini realistcəsinə
açaraq göstərir ki, oğlanlar qızlara sahib olmaq,
ailə qurmaq üçün deyil, əksinə, böyük
sərvət sahibi Hacı Kərim kimilərin var-dövlətinə
yiyələnməkdən ötrü qızları
qaçırırlar.
Ədəbiyyat
1.
Çəmənzəminli
Y.V. Əsərləri, 3 cilddə, I cild. Bakı, 2005.
2.
Hüseynov
T. Y.V.Çəmənzəminlinin “Qan içində” əsəri
tarixi roman kimi. Bakı, 1976.
3.
Hüseynov
T. Y.V.Çəmənzəminlinin hekayələrində həy
4.
atın
realist təsviri. Bakı, 1985.
5.
Hüseynova
Pəri xanım. Y.V.Çəmənzəminli hekayələrində
mühit və şəxsiyyət. Bakı, 2006.
6.
Məmmədov
K. Y.V.Çəmənzəminli. Bakı, 1987.
7.
Mir
Cəlal. C.Məmmədquluzadə realizmi haqqında. Bakı,
1968.
8. Mir Cəlal,
Hüseynov F. XX əsr Azərbaycan ədəbiyyatı. Bakı, 1982.
Şirinova Mayquba Mövlüd
qızı
AŞIQ YARADICILIĞI
XALQIMIZIN TÜKƏNMƏZ MƏNƏVI SƏRVƏTIDIR
Хalqımız çox zəngin və
şərəfverici bir ədəbiyyata, mədəniyyətə,
mənəvi irsə malikdir. Zaman keçdikcə bu irsimiz təqiblərə
məruz qalmış, saxtalaşdırılmış, dəyişdirilmiş,
amma bütün bunlara baxmayaraq bu günümüzə gəlib
çatmışdır. Bu ədəbiyyat
xalqımızın yaddaşından silinməmiş,
qorunmuşdur. Bunlara ədəbiyyat nümunələrimizi,
muğamlarımızı, o cümlədən aşıq
yaradıcılığımızı nümunə göstərə
bilərik.
Qədim zamanlardan
tariximizi, dünənimizi və bu günümüzü
özündə əks etdirən aşıq
yaradıcılığı zəngin bir tarixə malikdir. Elə
bir tarixə ki, burada neçə-neçə nəsillərin,
dövrlərin mənəvi təcrübəsi durubdur. Bu təcrübə
el şüurunun inkişafında tarixi varisliyi şərtləndirib.
Elm həyatını, istəklərini əks etdirən ədəbiyyat,
sənət əsərləri yaratmağa ilhamlandıran
qaynaq olub, öz yaradıcı mahiyyətini, imkanlarını
gerçəkləşdirməkdə elə xidmət eləyib.
Özünə qədər
müxtəlif adlar daşımış, müxtəlif tarixi
mərhələlərdən keçmiş aşıq sənəti
xalqımızın əski və zəngin tarixində, bu
tarixin çarpaşıq yollarında onun mənəvi
dünyasına, bədii təfəkkür və milli mədəniyyətinə
etibarlı dayaq olmuşdur. Bu el sənəti xalqın ruhundan
doğmuş, onun mənəviyyatından qidalanaraq pərvazlanmışdır.
Xalq ruhundan pərvazlanan sənət xalqın ruhunu,
kökünü oxşamış, qəlbini ehtirasa gətirmiş,
onu mənən kamilləşdirmişdir.
Bizim bədii
varlığımızın tarixində kollektiv mahiyyətli
el yaradıcılığını yaşatmaqda öncə
ozanlıq şöhrətlənib. Aşığın
tarixi, prototipi olan ozan yüz-yüz illər elin
istedadını özündə cəmləşdirib. Qopuz
çalıb, dastan bağlayıb, söz qoşub, mahnı
oxuyub, dinləyicilərinin qəlbini zehnini
işıqlandırıb. Ozanlıq özünün yetkin mərhələsini
Dədə Qorqudun timsalında tapdı. Dədə Qorqud
özündən əvvəl yaşamış ozanların bədii
nailiyyətlərini, başlıcası isə
dastançılığı sistemləşdirdi.
Qopuzçu, dastançı, el müdriki kimi tarixə
düşdü.
Dədə Qorqud
ozanlığın yolunu yaxşını yamandan seçməkdə,
həyatı təsdiqləməkdə, insanları sevindirməkdə
görürdü. “Qolça qopuz götürüb, eldən-elə,
bəydən-bəyə çalıb-aydan ozan olsun, azıb gələn
qazayı tanrı sovsun ...”
Ozan adı sonralar
aşıq adı ilə əvəz olundu. Bu isə müsəlman
şərqində geniş yayılmış eşq fəlsəfəsi
aşılayan lirikanın təsirindən gəlirdi. Şərq
lirikasında “Aşiq” anlayışı özlüyündə
eşq yolçusu, ilahi eşqə tapınan mənasını
daşıyırdı.
Aşiq
üçün varlığın canı, vəhdəti
tanrı eşqinə bağlıdır. Varlığı qəlbin
gözüylə sezmək onda tanrını sezmək deməkdir.
Öz “mən”inlə tanrının vəhdətini bu yolla
anlamaq deməkdir. Belə sezgi ötəri həvəslərdən
uca dayanmağı tələb edir. Bunun üçün
eşqin dönməz yolçusu, cəfakeşi olmaq gərəkdir.
Eşq aşiqlərinin qəlbini, yolunu işıqlandıran
tanrı işığı sayılırdı.
Ozan nəsilli əsl
aşıq hərtərəfli istedada malik olub saz
çalmağı, söz oxumağı, şairliyi, dastan
düzüb söyləməyi, el
ağsaqqallığını ustalıqla bacarır. Doğma
elin qarşısında məsuluyyət duyub, çətinliklərini
bölüşüb, paylarını, bayramlarını
sazla-sözlə bəzəyib. Sənəti, şəxsiyyəti
kamil olan aşığın nüfuzuna baş əyiblər.
Aşıqlıq
inkişaf etdikcə ədəbiyyatımızın, musuqi mədəniyyətimizin
bəhrəli qaynağına, əhəmiyyətli tərkib
hissəsinə çevrilirdi. Təkcə Azərbaycanın
deyil, başqa neçə ölkələrin, xalqların
poeziyasına, musiqisinə öz təsirini göstərirdi.
Bu sənətin bir sıra yaradıcı ustaları xüsusən
parlaq şairlik istedadına görə seçilirdi.
Aşıq
yaradıcılığı şifahi xalq ədəbiyyatının
ən böyük və zəngin qolunu təşkil edir.
Aşıq poeziyasının yaradıcıları xalq sənətkarları
– aşıqlardır. Aşıq xalqın ən sevimli nəğməkarıdır.
Aşıq sənəti xalqa, kütlələrə daha
yaxındır. Xalqın həyəcan və arzularını,
xalq musiqisinin başqa növlərinə nisbətən daha
parlaq əks etdirir. Aşıq ictimai mövqeyinə görə
kəndliyə, zəhmətkeş xalqa yaxındır.
Aşıq sənəti xalqın öz
yaradıcılığıdır.
Aşıqlar həmişə
xalq kütlələrinin içərisində
yaşamış, xalqın həyat və mübarizəsi
onların yaradıcılığı üçün bir mənbə
olmuşdur. Bu el sənətkarları əsrlər boyu
xalqın kədəri ilə kədərlənmiş, sevinci
ilə sevinmişdir. Azərbaycan kəndlərində
heç bir məclis, toy, şadlıq məclisi
aşıqsız keçməmişdir.
Aşıq sənəti
orijinal və təkrarolunmazdır. Bu sənət xalqın əsrlər
boyu əldə etdiyi yaradıcılıq ənənələri
üzərində yaranıb formalaşmışdır.
Aşıq sənətinin bu bənzərsizliyi haqqında
görkəmli Azərbaycan sənətkarları çox qiymətli
fikirlər söyləmişlər.
Aşıqlar xalq
arasında yalnız qoşma, gəraylı deyən, dastan
söyləyən el sənətkarları kimi deyil, həm də
humanist, müdrik ustad,dar gündə yoxsulların dərdinnə
yanan, onlara yol göstərən məsləhətçilər
kimi də məşhur olmuşlar. Aşıqlar
ağıllı, geniş dünyagörüşlü, təcrübəsi,
hazırcavablığı ilə də xalq içərisində
hörmət qazanmışlar. Aşıqlarımızın
bir çox şeirləri xalqa ağıl, kamal,
yaxşılıq və ədalət təqlid edən gözəl
nümunələrdir. Aşıq Ələsgər
demişdir:
Aşıq olub tərki-vətən
olanın
Əzəl başdan pür kamalı gərəkdir.
Oturub durmaqda ədəbin bilə,
Mərifət elmində dolu gərəkdir.
Xalqa həqiqətən mətləb
qandıra,
Şeytanı öldürə, nəfsin
yandıra.
El içində pak otura, pak dura,
Dalınca xoş sədalı gərəkdir.
Aşıq şeiri xalq
ədəbiyyatı janrları içərisində ən
çox müəllifi məlum olan nümunələrdir. Belə
ki, hər bir aşıq şeirinin sonunda onu yaradan müəllifin
adı, təxəllüsü verilir. Bu cəhət
aşıq poeziyasını yazılı ədəbiyyata
yaxınlaşdırır. Məlumdur ki, xalq şeirinin ən
ümdə xüsusiyyətlərindən biri onun müəllifinin
məlum olmamasıdır, ümumən xalqa, kollektivə aid
edilməsidir. Ilk baxışda adama belə gəlir ki,
aşıq poeziyası xalq ədəbiyyatının bu
xüsusiyyətlərindən kənarda qalmışdır.
Lakin hadisələrə diqqtlə yanaşdıqda
görürük ki, XVI əsrin aşıqlarının
şeirləri şifahi yolla, xalq hafizəsində yaranmış,
məclisdən-məclisə, ağızdan-ağıza, əsrdən-əsrə
keçərək dövrümüzə qədər gəlib
çıxmışdır. Bu şeirlər yazıya
köçürülməmiş, çap edilməmiş,
ancaq şifahi şəkildə yaşamışdır. Bu
müddət ərzində həmin şeirlər xalq
yaradıcılığının başqa nümunələri
kimi həm ideya, həm də forma-sənətkarlıq
nöqteyi-nəzərindən təkmilləşib
cilalanmışdır. Ona görə də əsrlər boyu
xalq məclislərini bəzəyən hər bir aşıq
şeiri ümumi xalqın malı kimi
yaşamışdır.
Aşığın əsas
çalğı aləti sazdır. Onu sazsız təsəvvür
etmək mümkün deyildir. Aşıq xalqın ən
çox sevdiyi sənətkardır.
Aşıqlar həm də
ifaçı və yaradıcı olurlar ki, bu baxımdan
onları iki qrupa bölmək olar: yaradıcı, ustad
aşıqlar; peşəkar-ifaçı aşıqlar.
Aşıqlar öz biliklərini şagirdlərinə öyrədir,
aşıqlıq sənətini yaşadır. Onu gələcək
nəsillərə çatdırırlar.
Azərbaycan
xalqının həyatında, mübarizə tarixində elə
bir əhəmiyyətli, təsirli hadisə
olmamışdır ki, aşıqlar ona öz münasibətini
bildirməsinlər. Aşıq poeziyasında xalqın misilsiz
qəhrəmanlıq hökmən, azadlıq uğrunda
mübarizəsi, dünyagörüşü, həyat və
məişəti, istək və arzuları, gələcəyə
inam öz bədii əksini tapmışdır.
Azərbaycanın
aşıq şeiri formaca da çox zəngin və rəngarəngdir.
Bəzi tədqiqatçılar aşıq şeirinin 71,
başqaları isə 84 şəkli olduğunu qeyd edirlər.
Bütün bu şeir şəkilləri isə dilimizin
qayda-qanunlarına uyğun olan heca vəznində
yaradılmışdır. Qoşma, gəraylı, təcnis,
ustadnamə, deyişmə, vücudnamə, divani, aşıq
şeirinin, aşıq poeziyasının janrlarıdır.
Gəraylı
aşıq poeziyasının lirik, axıcı, sadə və
oynaq şəklidir. Əsasən 3-5 bənddən ibarət
olur, 8 hecalı olur, bir qayda olaraq şeirin son bəndindən
müəllifin təxəllüsü verilir və qafiyə
sistemi belədir: a-b-v-b, q-q-q-b, d-d-d-b.
Nazlı yarın gül yanağı
Yaraşıqdır xal üzünə
Incə belə gümüş kəmər
Düzülübdür pul üstünə.
Gərəylının
cığalı, sallama, nəqəratlı və s. şəkilləri
də vardır.
Qoşma aşıq
poeziyasının ən çox yayılmış şəkildir.
Əsasən 3-5 bənddən, on bir hecadan ibarət olur. Qafiyə
sistemi gərylıdakı kimidir.
Ismi Pünhan köçdü fani
dünyadan,
Qarışdı torpağa göz, heyf
oldu.
Xudanın tədbiri beləymiş bizə,
Soldu yanaqları, üz heyf oldu.
(Aşıq Cümə).
Əsasən, Vaqif,
Vidadi, Zakir, Nəbati kimi şairlərimiz də gözəl
şeirə təcnis deyilir. Təcnis də əasən 3-5 bənddən
ibarət olur. Burada əsas etibarilə aşıqların
sözləri böyük ustalıqla şeçib işlədə
bilmək bacarığı meydana çıxır. Təcnis
yaratmaq sənətkarlardan böyük istedad, bacarıq tələb
edir. Xəstə Qasım, Aşıq Alı, Aşıq
Ələsgər, Mola Cümə, Şəmkirli Aşıq
Hüseyn, Növrəs İmanın bu janrda çox gözəl
nümunələri var.
Yaz açılacaq gəl çiçəyin
seyrinə,
Təbib deyən qoy tökülsün
dal-dala
Bu dünyada sir də yalqız
olmasın
Qardaş görək cüt dayana
dal-dala. (Aşıq Alı)
Təcnisin
cığalı təcnis, ayaqlı təcnis, dodaqdəyməz təcnis və s. kimi şəkilləri
də vardır.
Ustadnamə ustad
sözü, ustad nəsihəti deməkdir. Deyişmə
aşıqların sənətkərlıq
bacarığını, istedadını,
dünyagörüşünü, biliyini nümayiş etdirmək
üçün mühüm vasitələrdən biridir.
Vücudnamələrdə
insanın ana bətninə düşdüyü dövrdən
həyatının sonuna qədərki dövrü təsvir
edilir. Divani isə üç və daha artıq bənddən
ibarət olur, hər bənd dörd misradan, hər misra isə
on beş hecadan ibarət olur.
Aşıq
poeziyasında divani, müxəmməs, divani müsəddəs
və başqa şeir şəkillərinə də təsadüf
edilir.
Azərbaycan aşıq
poeziyasının hər bir şəklinin yaranması müxtəlif
saz havalarının meydana gəlməsi ilə sıx
bağlı olmuşdur.
Azərbaycan aşıq
poeziyasının formalaşmasında, inkişafında bir
sıra görkəmli, istedadlı aşıqların
çox böyük xidməti olmuşdur. Aşıq
Qurbaninin, Abbas Tufarqanlının, Sarı
Aşığın, Xəstə Qasımın, Molla Cümənin,
Aşıq Ələsgərin, Aşıq Alının,
Aşıq Hüseynin, Aşıq Şəmkirin və s.
görkəmli ustad aşıqlarının
yaradıcılığında aşıq poeziyasına məxsus
bütün xüsusiyyətləri, incəlikləri, bu sənətin
sirlərini və gözəl nümunələrini görmək
mümkündür. Onların yaradıcılığı ilə
Azərbaycan aşıq poeziyası daha da zənginləşmiş,
məzmun və formaca daha da inkişaf etmişdir.
Azərbaycan aşıq
poeziyası günü-gündən zənginləşmiş
və böyük marağa və inkişafa səbəb
olmuşdur. Tariximizi özündə yaşadan, ədəbiyyatımızı,
mədəniyyətimizi, folklorumuzu, adət və ənənələrimizi
özündə yaşadan aşıq sənəti daim öz
layiqli yerini qorumuş, sevilmiş, bu gün də sevilir və
daha dərindən öyrənilir və yeni nümunələri
yaranır.
Резюме
В данной статье рассматриваются
творчество ашугов-один из древних жанров нашего фольклора, важная роль
фольклора в формировании внешних ценностей нашей культуры, приводятся примеры
из ашугской поэзии; отмечается,
что ашугское творчество является
неисчерпаемым духовным богатством нашего народа.
Resume
In this article are looked through creative work of
ashuqs-one of the ancient genres of our folk, important roul of folk in forming
of great valuables of our culture, were gave examples of ashuq`s poetry, it is
noted that ashuq`s creative work is inexhaustible spiritual wealth of our
people.
Ədəbiyyat
1.
Azərbaycan
Aşıq şeirindən seçmələr. II cild,
Bakı, Şərq-Qərb, 2005, 424 səh.
2.
Azərbaycan aşıqları və
el şairləri. I cild, Bakı, Elm, 1983.
3.
Aşıq
Hüseyn Saraclı “Şeirlər, söyləmələr”,
Bakı, Yazıçı, 1992, 208 səh.
Пирийева Офелйа Нясиб гызы
NƏBI
XƏZRININ
ŞEIRLƏRINDƏ
TƏŞBEHIN
IŞLƏNMƏ
MƏQAMLARI
Təşbeh bədii əsərlərdə çox
istifadə edilən təsvir vasitələrindən biridir. Azərbaycan
ədəbiyyatşünaslığından məcaz növlərindən
biri kimi təşbeh sözünün əvəzinə bənzətmə
termini də işlədilir. Ə.Mirəhmədov yazır ki,
təşbeh bədii əsərdə bir hadisənin, bir
adamın və ya məfhumun müəyyən cəhətdən
ona bənzəyən başqa bir hadisə şəxs və
ya məfhuma qarşı qoyulmaq yolu ilə təsvir edilməsidir.
Təşbeh vasitəsilə yazıçı təsvir
etdiyi hadisə, adam və ya məfhumun müəyyən bir cəhətini
daha qabarıq və qüvvətli bir şəkildə nəzərə
çatdırır (1.c.177).
Azərbaycan ədəbiyyatşünaslığında
təşbehə müqayisə də deyilir. Müqayisə bədii
ədəbiyyatda varlıqdakı bir hadisənin, faktın
başqa bir hadisə və ya fakt ilə
oxşarlığını göstərmək
üçün işlənir. Bir şeyi digər bir şey
ilə müqayisə etmək üçün dörd şərt
lazımdır:
1)
bənzəyən;
2)
bənzədilən;
3)
bənzətmə
qoşması;
4)
bənzətmə
əlaməti (2.c.157).
Bənzədilən
söz müqayisədə “müqayisə-obyekti”, təsviri
vasitə daşıyan o biri söz isə “müqayisə
obrazı” adlandırılır.
Müqayisə vasitəsilə
yazıçı hadisəni daha bədii şəkildə
izah edir, onun başqa hadisələrdən fərqli cəhətini
göstərir. Bununla da həmin hadisədəki əsas əlaməti
fərqləndirmək istəyir. Müqayisə zamanı bənzətmə
obyektinin xarakter keyfiyyəti, əlaməti daha qabarıq şəkildə
açılır. Çox zaman müqayisədə bənzədilən
obyektlər vasitəsi ilə personajın daxili aləmi daha
çox yadda qalır (3.c.127-128).
Təşbehin bədii
mühitdə uğurla alınması hər hansı bir
söz sənətkarından böyük ustalıq tələb
edir. Bu baxımdan müasir Azərbaycan poeziyasının
görkəmli nümayəndələrindən biri olan Nəbi
Xəzri müxtəlif illərdə qələmə
aldığı şeirlərində maraqlı və
yaddaqalan təşbehlər yaratmışdır. Şairin
şeirlərindəki təşbehləri seçdiyimiz
nümunələr əsasında sistemli şəkildə
aşağıdakı kimi qruplaşdıra bilərik:
1) Şairin şeirlərində
göy, səma cisimlərinin adları bənzədilən
obyekt vəzifəsində çıxış edir: Məlumdur
ki, çox zaman insanlar müsbət mənada günəş,
ay, ulduz, asiman, kəhkəşan kimi səma cisimlərinə
bənzədilir. Bu da təsadüfi deyildir. Ülvilik insan
gözəlliyinin ayrılmaz hissəsidir. İnsanlardan
çox yüksəkdə olan səma cisimləri həm
ucalığı, həm də gözəlliyi ilə tarixən
söz sənətkarlarının nəzərini cəlb
etmişdir. Yüksək insani keyfiyyətlər səma cisimləri
ilə müqayisə edilmişdir. Bədii təfəkkürün
bir forması olan şifahi xalq ədəbiyyatında həmişə
günəş, ay, ulduz gözəlliyi, ülvi keyfiyyətlərin
rəmzi kimi göstərilmişdir. Şübhəsiz, bu hal
yazılı ədəbiyyata da təsir etmişdir (3.c.117). Nəbi
Xəzrinin şeirlərində təşbehin bu növü
istənilən qədərdir:
Sanki o parlayan Dan ulduzuydu,
Gələn səhərlərdən
müjdə verərdi (4.c.21).
Ürək nələr
umar
Nurlu səhərdən?
Sən Aysan,
Mən isə
Solğun haləyəm
(4.c.43)
Zöhrə ulduzu tək
yanıb obaşdan
Üfüqlər
aşırdın xəyallarımda (4.c.49).
Töküldü
ulduzlar
kəhkəşan kimi,
Sanki yerə
çökən dumandı körpü (4.c.116).
Arzu sahilsizdir
asiman kimi,
Uçmuşam
ümidin qanadlarında (4.c.119). və s.
2) İlin fəsillərinin
adları bənzədilən obyekt vəzifəsində
çıxış edir. Bu növ müqayisələrdə
şair bahar, yaz, yay sözlərinin gözəllik,
gənclik, şadlıq mənasında, qış
sözünü isə pis gün mənasında işlədərək,
çox zaman bahar, yaz, yay sözləri ilə
qarşılaşdırır, kontrast yaradır:
Könlümdə payız
tək
Dumanlı sükut var,
Yer də, göydə də
Tufanlı sükut var
(4.c.136).
Yaşayır
ömrümün baharı kimi,
Sən doğulan gün
(4.c.143).
İlin
övladıyıq yazla qış kimi,
Fəsillər
yaşasın yanaşı mən də (4.c.172).
Qışda bahar kimi
Çox gəzdim səni,
Yaz gəldi, qar kimi
Görünməz oldun
(4.c.175).
Qışda bahar təki,
Yazda qar təki,
Axtar sən məni,
Tapmazsan, nə qədər
axtarırsan məni (4.c.175).
3) Şairin şeirlərində
hidronimik adlar (bulaq, şəlalə, dəniz, çay) bənzədilən
obyekt vəzifəsində çıxış edir. Bu növ
təşbehləri şair müsbət obrazları səciyyələndirmək
üçün işlədir:
Bulaq kimi sısqa axma,
Mərdlik coşan gur dənizdir (4.c.34).
Gur çaysan,
Axırsan
Göy dərələrdən,
Mən isə quruyan
Bir şəlaləyəm (4.c.43).
Burda əl-üzünü yudum bir səhər,
Sular Xəzər kimi gördüm
duz dadır (4.c.25).
Sabah vidalaşdım
özüm bəlkə
də
Qoy eşqin
çağlasın
şəlalə
kimi (4.c.120).
4) Müəyyən
heyvan və quş adları bənzədilən obyekt vəzifəsində
çıxış edir. Şair bu növ bənzətmələrdən
insanlara xas olan bəzi cəhətləri açmaq
müqabilində istifadə edir:
Bəlkə
də köçəri
Durnalar
kimi,
Ayrı
ürəklərə
Uçub
qondunuz? (4.c.19).
Namərdlərə
mərd söyləsən,
O
ilan tək çalar səni (4.c.34).
Sənə
“qartalımsan” deyən gözəllər
Uçub
sərçələr tək yox oldu, getdi (4.c.119).
Pərişan
əllər,
Qu
tək yumşaqmıdır,
Süd
tək ağmıdır?
Sən
cənnətdən varıb gələn qumrusan,
Mən
kölgənəm, bir uçuruq səninlə (4.c.81).
Yenə
dilə gəlir ürək telləri,
Quş
kimi uçmağa hazıram yenə (4.c.125).
5)
Musiqi alətlərinin adları bənzədilən obyekti vəzifəsində
çıxış edir. Şair obrazın ülvi keyfiyyətlərinin vermək məqamında bu növ təşbehdən
istifadə edir:
Füzuli – o, məğrur söz
Çəmənlər
qızarır lalələriylə.
Odlu köynək geyib eşq atəşindən
Ney tək ürək yaxır nalələrilə
(4.c.29).
Nur olsaydım qopub uzaq üfüqdən,
Deməzdim ki, kaman kimi, səslənim
Kaş sakitcə incə telə
dönüb mən,
Hörüklərin arasında gizlənim
(4.c.81).
6) Təbiət hadisələrinin
adları bənzədilən obyekt vəzifəsində
çıxış edir. İnsanlara xas olan bəzi xarakteri
açmaq üçün şair bu növ müqayisələrdən
istifadə edir:
Kobudlar yanından
Zərif insan gördün
başına and iç! (4.c.32).
Keçir addım-addım kənddən,
şəhərdən,
Ulduzlar üstünün
naxışı kimi.
O keçir başına yazsa da hərdən,
Tənqidlər meteor
yağışı kimi (4.c.72).
Sözlər çəmənlərdən
Əsən yel kimi,
Tanrı, sözlərinin də ətri
olarmış! (4.c.128).
Qocalan sifətdir,
Yoxsa ürəkdir?
Ani şimşək kimi
çaxmaq da gecdir (4.c.130).
7) Tarixi şəxsiyyətlərinin
adları bənzədilən obyekt vəzifəsində
çıxış edir. Bu növ bənzətmələrdə
şair obrazın xarakterinə uyğun olaraq müsbət
keyfiyyətləri verir:
Oturub müasir bir Məcnun kimi,
Tökdüm varaqlara fikirlərimi
(4.c.103).
8) Kül, çiçək
adları bənzədilən obyekt vəzifəsində
çıxış edir. Şair bu növ bənzətmələrdə
kül, çiçək adlarının birini, başqa əşyalarla
müqayisə edir:
Güllər yerin, göyün
Naxışı kimi,
Sözlər də yalanın
Yalnışı kimi (4.c.229).
Bitib-tükənməmiş
sözüm bəlkə də,
Bitəcək
torpaqdan bir lalə kimi! (4.c.121).
Elə
bil ki,
Ağ
atəşdən, ağ çiçək,
Gördüm
səni bu gün başqa
Bir
çəməndə, ağ çiçək (4.c.142).
Şair
müəyyən bir fikri qüvvətləndirmək və zənginləşdirmək
üçün eyni adlı təkrar təşbehdən
istifadə edir. Məsələn, o, “Dəniz, göy, məhəbbət”
irihəcmli şeirinin bir parçasını
başdan-başa “dəniz kimi” təşbehi üzərində
quraraq bənzətmə obyektinin xarakter keyfiyyətini, əlamətini
daha qabarıq şəkildə açmışdır:
İstəsən yuxuna gələrəm
sənin,
gələrəm
dəniz kimi.
Üzünə
incilər çilərəm sənin,
çilərəm
dəniz kimi.
Yoluna
şəfəqlər səpərəm hərdən,
səpərəm
dəniz kimi,
İstəsən
üzündən öpərəm hərdən,
öpərəm
dəniz kimi.
Adını
qəlbimin sahillərinə,
yazaram
dəniz kimi,
“Sevirəm” söyləsən bir
axşam mənə,
Susaram
dəniz kimi,
Susaram
dəniz kimi (4.c.51).
Şair
müqayisə zamanı bənzətmə obyekti ilə bənzədilən
obyekti bağlayıcıların və qoşmaların
köməyi ilə bir-birinə bağlayır.
Bağlayıcıların köməyi ilə yaranan tərkiblərdə
elə bil (ki) və ya sanki bağlayıcıları fəal
çıxış edir. Belə tərkiblərlə yaranan
müqayisələrdə təsəvvür edilən, xəyalda
tutulan bənzətmələr ifadə olunur. Burada şəxslər
və ya əşyanın yaratdığı təəssüratından
söhbət gedir. Bunu imperesion müqayisə də
adlandırırlar (3.c.123).
Elə
bil (ki) bağlayıcısı ilə yaranan müqayisələrə
nəzər salaq:
O,
indi elə bil səssiz haraydır,
Qoy
əssin üstündən ətirli yellər (4.c.22)
Elə
bil yağırdı
Odlu
yağışlar,
Odlu
sel axırdı relslərin üstdən (4.c.79)
Titrəyib
dəhşətli yellər önündə
Hər
ürək – elə bil yaralı bir quş (4.c.79)
Baxmağa
hüququn yox idi, baxdım,
Elə
bil sehrli yuxuydu baxdım, (4.c.104).
Şairin
şeirlərində sanki bağlayıcısı ilə
yaranan müqayisə tərkiblərə də kifayət qədər
rast gəlinir:
Lalələr
parlayın
Çəməndə,
düzdə,
Sanki
büllur axan sudur zəriflik (4.c.32)
Əsir
pəncərədən
Yel
incə-incə,
Sanki
isti nəfəs üzümə dəyir (4.c.46)
Doğma
Daşaltının mənə küləyi,
Sanki
şillə kimi dəyir üzümə (4.c.111).
Qoşmaların
köməyi ilə yaranan tərkiblərdə kimi və
ya təki (tək qoşması ilə)
qoşmaları fəal çıxış edir: “Bu
qoşmalar iştirak edən bənzətmələrdə bir
fakt və ya hadisə eyni ilə başqasına bənzədilir”
(3.c.129).
Şairin
şeirlərində kimi qoşması ilə yaranan
müqayisələr çoxluq təşkil edir:
Həqiqi
sədaqət tutulmaz ucuz,
Sevgi
də intiqam olar mərd kimi (4.c.44)
Titrəyir
şan kimi
İşıq
saçdıqca,
Gözəlin
özünə yaraşan əllər (4.c.92).
Dünyada
sakitlik aramadım mən,
Günəş
kimi parla,
səhər
kimi gəl
Göylərtək
yuxuma gəlmək istəsən,
Sən
aylı, ulduzlu göylər kimi gəl (4.c.51)
Dağlar
ən ilahi
ehramlar
kimi,
Dostunla
dağları
səcdəyə
gəldik (4.c.62)
Şairin
şeirlərində təki (tək) qoşması da
qoşulduğu sözlə birlikdə müqayisə və bənzətmə
mənasını daha da gücləndirir:
Çinarlar
ucaldı arzumuz təki,
Boy
atdı qovaqlar, şanlar (4.c.16)
Sükutu
nəğmə tək
Durub
dinlərəm (4.c.19)
Bu
gün boyun büküb susur yetim tək!
Barış
taleyinlə, barış, ay Nəbi! (4.c.38)
Gözlənməz
qonaq tək
Cahana
gəldik (4.c.67)
Şair
bəzən şeirin bir parçasında həm kimi, həm
də tək qoşmasını paralel işlədir:
İllər
saçlarıma
Yandı
qar kimi,
Yoxsa
çiçəklər tək
Siz
də soldunuz?
Bəlkə
də köçəri
Durnalar
kimi,
Ayrı
ürəklərə
Uçub
qondunuz? (4.c.19)
Şair
bəzən poetik kontekstdə həm sanki, həm də elə
bil bağlayıcından istifadə edir ki, bu da bənzətmə
obyekti ilə bənzədilən arasındakı
uyğunluğu daha da möhkəmləndirir:
Lalələr
parlayan
çəməndə,
düzdə,
Sanki
büllur axan sudur zəriflik
Hər
gün kobudlaşan zəmanəmizdə,
Elə bil ilahi nurdur zəriflik (4.c.33)
Şair
bəzən qoşma və bağlayıcılardan istifadə
etmir. Tədqiqatlar göstərirlər ki, təşbehdə
bəzən qoşma iştirak etmir. Şair sözə qənaət
etmək məqsədilə özü qəsdən bənzətmə
qoşması işlətmir (4.c.51). Nəbi Xəzrinin də
şeirlərində belə tipli təşbehlərə rast
gəlirik:
Dağdan
dağ vüqarlı bir cavan enir –
Bu
gün o, yüz yaşlım, o Cəfərimdir! (4.c.30)
Tutdum
günəş əlindən,
Bu
günəş, yoxsa aydı? (4.c.31)
Mən bir dənizəm ki, eşqim səhərdir,
Səni
düşünürəm, əzizim, yenə (4.c.50).
Beləliklə,
sözdən ustalıqla istifadə etməklə Nəbi Xəzri
bədii təsir gücünə malik rəngarəng təşbehlər
yaratmışdır. Elə bu səbəbdəndir ki, onun
şeirləri son dərəcə obrazlıdır,
emosionaldır, sərrast və ahəngdardır.
ƏDƏBİYYAT
1.
Ə.Mirəhmədov.
Ədəbiyyatşünaslıq terminləri lüğəti.
Bakı, “Maarif”, 1978.
2.
Ş.Mikayılov.
Ədəbiyyat nəzəriyyəsi, Bakı, “Maarif”, 2003.
3.
Azərbaycan
bədii dilinin üslubiyyatı (oçerklər). Bakı,
“Elm”, 1970.
4.
Nəbi
Xəzri. Seçilmiş əsərləri. Bakı, “Lider” nəşriyyatı,
2004.
XÜLASƏ
Məqalədə
görkəmli Azərbaycan şairi Nəbi Xəzrinin poeziya
dilində təşbehlərin işlənmə məqamları
müəyyənləşdirilmişdir. Təşbeh vasitəsilə
müqayisə obyektlərinin şairin şeir dili əsasında
öyrənilməsi sistemli tədqiqatlar aparmağa şərait
yarada bilər.
SUMMARY
The used opportunities of comparison at the language of
poetry of Nabi Khazri, the notable poet of
РЕЗЮМЕ
В статьи определены места
использования сравнений в поэзии известного Азербайджанского поэта Наби Хазри.
С помощью сравнений дается
возможность провести систематические исследования объектов сравнений на основе
поэтического языка поэта.
Yaşar Bцъятулла оьлу Rzayev
YENI ROMANLARIMIZIN TƏŞƏKKÜLÜ
HAQQINDA
XX əsrdə Azərbaycan ədəbiyyatının
müxtəlif mərhələlərini birləşdirən
70 illik dövrü (1920-1990) necə adlandırmaq məsələsi
ətrafında ədəbi fikrin mülahizələri
anlaşılandır. Dövrün ədəbiyyatını necə adlandırmalı: “Azərbaycan
sovet ədəbiyyatı”, yaxud “Sovet dövrü Azərbaycan ədəbiyyatı”?
Tədqiqatımızda ikinci təyinatın üzərində
dayanmağa məqsədəuyğun bilir və hesab edirik ki,
“sovet ədəbiyyatı” deyimi həmin dövrü
bütövlükdə qədimlərdən gələn Azərbaycan
ədəbiyyatından fərqləndirmək və ayırmaq
meylinin ifadəsi olmuşdur ( bu sözlər SSRİ tərkibindəki
digər xalqların ədəbiyyatına da aiddir ).
Beləliklə, sovet
dövrü Azərbaycan ədəbiyyatı və Azərbaycan
romanı. Yeni Azərbaycan romanının ilk nümunəsi
1930-cu ildə araya gəldi (Əbülhəsən,
“Yoxuşlar”). Sonralar, 1940-cı ilədək olan onillik
müddətində “Şamo” (S.Rəhimov), “Studentlər”
(Y.V.Çəmənzəminli), “Dumanlı Təbriz”
(M.S.Ordubadi), “Dünya qopur” (Əbülhəsən), “Dirilən
adam” “Bir gəncin manifesti” (M.Cəlal),
“Qızlar bulağı”, “İki od arasında” (Y.V.Çəmənzəminli),
“Daşqın”, “Tərlan” (M.Hüseyn), “Qəhrəman”
(Ə.Vəliyev) və s. romanlar yazıldı. Otuzuncu illərin
əvvəllərində ilk addımlarını atan
romanlarımızın estetikası heç də birdən-birə
deyil, tədricən, zəngin bir yol keçəndən sonra
yaranmışdır. Roman tədqiqatçılarının
təsdiq etdiyi kimi, klassik dastanlarımız, Nizami və
Füzuli əsərləri, klassik şairlərimizin
lirikasındakı zərif hisslər, qəlbin psixoloji incəliklərinə
toxunmaq kimi xüsusiyyətlər, şifahi xalq
yaradıcılığı – nağıl, lətifə, rəvayətlər
və s. kimi mənbələr, M.F.Axundovun, C.Məmmədquluzadənin,
M.Ə.Sabirin, N.Nərimanovun bədii irsi Azərbaycan
romanının yaranmasını təmin edən amillərdir.
Məlumdur ki, Sovet
hakimiyyətinin ilk on ilində – iyirminci illərdə Azərbaycanda
roman janrı təşəkkül tapmadı. Ədəbi
fikirdə bu məsələnin sosial-nəzəri şərhi
kifayət qədər əsaslıdır. Bədii nəsrimiz
hələlik öz imkanlarını hekayə janrında
sınamışdır. Düzdür, “yeni nəsl”in nümayəndələri
hələ lazımınca ortaya çıxa bilməmişdilər
və sənətin siyasi-ideoloji meyarlarla qiymətləndirildiyi
bir dövrdə yaradıcılıq imkanları da məhdud
çərçivədəyidi. Lakin, “təkcə təsvir
etdiyi tarixi-sosial problemlərə görə yox, həm də
bədii təfəkkürdə
müəyyən inkişaf stimulu əmələ gətirdiyinə
və nəsrin daha iri
formalarına keçmək üçün poetik zəmin
yaratdığına görə hekayə həmin dövr
üçün böyük əhəmiyyət kəsb
etmişdir. Əlbəttə, hekayə və roman
başqa-başqa janrlardır, təsvir və təfəkkür
imkanları müxtəlifdir. Lakin eyni zamanda təkcə
növ əlamətinə və nəsr formasına görə
deyil, məhz bir sıra daxili struktur komponentlərinə
görə bu janrlar arasında
tipoloji qohumluq əlaqələri vardır. Ona görə
20-ci illərin hekayə janrında
tutumlanan Azərbaycan nəsri 30-cu illərin lap əvvəllərində
“birdən-birə” roman janrına keçə bildi. Bununla belə,
Azərbaycan romanı klassik yaşarlı ənənəsinin,
o cümlədən XIX əsrin ikinci yarısı və
çevriliş ərəfəsi yaradıcılıq
imkanının 30-cu illər romanına daxili təkanı az
olmamışdır. Başqa sözlə, müasir Azərbaycan
romanı (30-cu illər) yenidən özünə
qayıtdı, keçmişinə boylandı və
imkanına inandı. Lakin indi artıq zaman və şərait
başqa idi, mövzu, ideologiya və qəhrəman tipi dəyişmişdi,
yazıçı istər-istəməz dövrün nəbzini tutmağa məcbur idi. Onun vətəndaşlığı,
vətənpərvərliyi və nəhayət sənətinin
xəlqiliyi bu “zəmanə ruhu”na bağlı idi” (3, 127).
Əlbəttə,
dövrün dramaturgiyasının və poeziyasının da
yeni roman janrının yaranmasında rolu istisna olunmur.
Ümumiyyətlə, 1920-1930-cu illərin Azərbaycan nəsri, o cümlədən
romanı bir sıra özünəməxsus tipoloji əlamətlərə
malikdir və ona vahid bir ədəbi-bədii proses daxilində
yanaşmaq lazımdır.
Yeni Azərbaycan
romanının yaranması, şəksiz, ədəbiyyatın,
mədəniyyətin və ictimai həyatın böyük
hadisəsi kimi qiymətləndirilməlidir. Yeni romanın yarandığı
dövr özünün ziddiyyətləri və çətinliyi
ilə seçilir. Siyasi-ideoloji təzyiqin bədii sənətə
güclü təsir göstərdiyi belə bir dövrün ədəbiyyatı
üzərindən bəzən xətt çəkmək
meylləri özünü göstərir. Belə əsərlər
haqqında dövrün siyasi-ideoloji kontekstini nəzərə
almadan obyektiv mülahizə yürütməyi əsassız
hesab edirik. Yeni roman janrının yaranması Azərbaycan ədəbiyyatında
hansı özəllikləri ilə əlamətdardır?
Aşağıdakı qaydada ümumiləşmələr
aparmaq olar:
– Otuzuncu illərdə təşəkkül
tapan yeni Azərbaycan romanı özündə təkcə
tarixi zaman anlayışını deyil, həm də
bütöv bir bədii-estetik mərhələni ifadə
edir;
– Janrın spesifikası
və vəzifələri müəyyənləşir, roman
təfəkkürü, epik roman ənənəsi yaranır;
– Gənc
romançılarda mövzü birliyi özünü göstərsə
də, onlar üslub müxtəlifliyi ilə seçilirlər;
– Yeni dövrün gercəklikləri
və insan xarakterləri romanda geniş bədii lövhələr
və məqamlarla öz inikasını tapır;
– Tarixi romanların araya gəlməsi
hər bir Azərbaycan oxucusunun şüurunda,
düşüncəsində tarixi keçmişimizin ibrətamiz
hadisələri haqqında təsirli, real təsəvvürlər
yaradır;
– Poeziyada, hekayələrdə, dram əsərlərində
özünün bədii keyfiyyətlərini təsdiq edən
Azərbaycan dili romanda yeni özəllikləri ilə üzə
çıxır;
– Azərbaycan romanı sərhədləri
aşmağa, diğər dillərə tərcümə
olunmağa başlayır və Azərbaycan ədəbiyyatını
ölkədən xaricdə təmsil edir;
– Azərbaycan romanı digər
janrlarla müqayisədə, özünə geniş oxucu
kütləsi qazandırır, bu da ümumiyyətlə ədəbiyyata
marağın artmasına, kitabla ünsiyyətin möhkəmlənməsinə
gətirib çıxarır.
Təbii ki, ilk Azərbaycan
romanları dövrün siyasi-ideoloji ab-havası ilə səsləşməliyidi
və ədəbi sxemlər daxilində yaranırdı.
M.S.Ordubadidən və Y.V.Çəmənzəminlidən fərqli
olaraq, mövcud siyasi sistemin içində yetkinləşib formalaşan gənc
ədiblər bu amillərə ciddi əməl edirdilər.
Onlar rus sovet romanının təsir dairəsindən xilas ola
bilmirdilər.
Otuz-əllinci illərin
romanı epik vusəti ilə səciyyələnsə
də, bu əsərlərdə, qeyd etdiyimiz kimi, psixologizmin zəifliyi
özünü göstərirdi. Əsas diqqət
obrazların hərəkət və fəaliyyətinə
yönəlirdi. Ilk romanlar yazılanda sosialist realizminin hələ
bir nəzəri metod, konsepsiya kimi strategiyası
hazırlanırdı. Lakin 20-ci illərdə olduğu kimi,
otuzuncu illərin əvvəllərində də bədii əsərlər
bir “sövq-təbii”ilə bu metodun yazılmamış
“qanunları” çərçivəsində ortaya
çıxırdı. Həmin əsərlər yalnız
mövzusuna, tematikasına görə deyil, problematika, konflikt,
poetika və estetika zəminində də vahid göstəricilərə
malikdir. Ədəbiyyatşunas alim M.C.Cəfərov
yazırdı ki, 1920-1930-cu illərdə Azərbaycanda nəzəriyyə
sahəsində hələ sosialist realizmi haqqında söhbət getmirdi. Lakin ədəbi
təcrübə, bilavasitə sovet varlığını əks
etdirən, təsdiq edən yazıçıların
yaradıçılığında bu metodun
formalaşması göz qarşısında idi. Qabaqcıl
yazıçılar heç bir xüsusi göstəriş almadan, yeni həyatın
təsiri ilə və təbii bir yol ilə sosialist realizminə
gəlirdi (1, 69).
Bu dövrdə vulqar
sosiologiya mədəni-mənəvi həyatın bütün
sahələrini, hətta ədəbiyyat nəzəriyyəsini
və poetikasını da öz təsir dairəsinə
salmışdı.
Azərbaycanın sovet
dövrü ədəbiyyatşunaslığı hesab edirdi
ki, ən inqilabçı və mübariz sinif olan proletariatın keçdiyi
“şərəfli və çətin yol” otuzuncu illərə
qədər hələ epik planda istənilən səviyyədə
təsvir edilməmişdi. Onun neçə təşəkkül
tapması, 1905-1907-ci illər inqilabının Şərq xalqlarının
azadlıq hərəkatına təsiri,
proletariatının tədricən yetkinləşib qüvvəyə
çevrilməsi, Oktyabr inqilabı və Aprel (1920)
“inqilabı”, vətəndaş müharibəsi, xarici
işğalçılara, burjua-mülkədar hakimliyinə
qarşı xalq hərəkatı ədəbiyyatda realist bədii
həllini gözləyirdi. Bu mövzular 30-cu illərdən,
xüsusilə romanlarda işlənməyə başladı.
Belə mövzular
dövrün siyasi-ideoloji tələbləri ilə səsləşirdi
və həmin romanların ideya-məzmun məziyyətlərinin
görünən tərəflərinin sərhədlərindən
kənara çıxmırdı. Məsələn, tənqidçi
Q.Xəlilov 1940-cı ilə qədər, eləcə də
ondan sonra Azərbaycan romanının əsasən iki istiqamətdə
inkişaf etdiyini göstərir: 1) fəhlə sinfinin
inkişaf tarixinin müxtəlif mərhələlərini əks
etdirən əsərlər (“Şamo”, “Dünya qopur”,
“Döyüşən şəhər”, “Gizli Bakı”, “Bir gəncin
manifesti”, “Araz”, “Nina”, “Səhər” və s. Qeyd: Y.V.Çəmənzəmənlinin
“Studentlər” və “1917-ci ildə” romanlarının da bu
siyahıya salınması anlaşılmazdır); 2) Xalqın
yeni həyat, sosializm qurmaq yolunda qarşıya çıxan
çətinliklərin, kollektivləşmənin real mənzərəsini
verən əsərlər
(“Yoxuşlar”, “Qəhrəman”, “Tərlan”, “Açıq
kitab”, “Saçlı”). Bu sıraya müharibədən sonra
kolxozdan, neftçilərin həyatından və digər
istehsalat sahələrindən bəhs edən əsərlər
də daxil edilir. (2, 104-105)
Bu bölgü, hesab
edirik ki, mexaniki xarakter daşıyır və ötən əsrin
30-50-ci illərində yazılan romanları belə bir qəlibə
salmaq geniş bədii yaradıcılıq və ədəbi
axtarışlar prosesini əhatə edən mərhələnin
bədii-estetik və elmi-nəzəri mündəricəsinin
araşdırılmasında məhdudiyyət yaradır.
Ümumiyyətlə, “Şamo”nu, “Dünya qopur”u, yaxud “Bir gəncin manifesti”ni, “Səhər”i yalnız fəhlə sinfinin
inkişaf tarixinin müxtəlif mərhələlərini,
inqilabi hərəkatı əks etdirən romanlar kimi təqdim
etmək bu romanları dar mənada qiymətləndirmək
deyilmi? Düzdür, bu və digər əsərləri
rejimin sifarişi də hesab etmək olar, onlar dövrün
siyasəti və ideologiyası ilə səsləşirdilər,
sosialist realizminin çərçivəsində özlərini,
necə deyərlər, “rahat” hiss edirdilər. Bu əsərlərin
müəllifləri marksist mövqedə dayanaraq, inqilabın
geniş təbəqələrə təsirini “düzgün
müəyyənləşdirməyə” səy göstərirdilər.
Müəlliflər hesab edirdilər ki, inqilabın mahiyyətini,
“cahansümül” əhəmiyyətini təhlil edə bilirlər
və bununla da xalqın bədii tarixinin, arzu və istəklərinin
inikasını verirlər.
İdeologiyanın
müəyyən etdiyi mövzulara müraciət edən Azərbaycan
romançıları üçün, o çümlədən
ümumsovet ədəbiyyatının tərkib hissəsi olan
digər milli respublikaların ədəbiyyatının
nümayəndələri
üçün həmin dövr rus sovet
romançılarının əsərləri nümunə
hesab olunurdu. Lakin onun da fərqində olmalıyıq ki,
romanlarımız həm də milli qaynaqlardan və ənənələrdən
istifadə etmələri, poetik məziyyətləri, Azərbaycan
oxucusunun duyğu və hisslərinin, psixologiyasının
özəlliklərini nəzərə almaları ilə də
seçilirdi. Həmin
dövrün romanlarında ideya-məzmun xüsusiyyətləri,
konfliktlər, qəhrəman obrazları bir-birindən az fərqlənsələr
də, müəlliflər bədii sənətkarlığına,
yaradıcılıq imkanlarına görə fərqlənirdilər.
ƏDƏBİYYAT
1.
M.C.Cəfərov.
Sənət yollarında. Bakı, “Gənclik” nəşr.
1975.
2.
Q.Xəlilov.
Azərbaycan romanının inkişaf tarixindən. Bakı,
“Elm” nəşr. 1973.
3.
H.Ənvəroğlu.
Azərbaycan romanının inkişaf problemləri. Bakı,
“Nurlan” nəşr. 2008.
РЕЗЮМЕ
Первый
образец нового азербайвжанского романа был создан в 1930 году. В статье
анализируются общественно-политические и литературно-художественные особенности
обуславливающие создания азербайджанского романа, обобщаются научные заключения
о месте и роли романа в азербайджанской литературе.
SUMMARY
The
first sample of new
Севинъ Тялят гызы Мяммядова
АВРОПА МААРИФЧИЛИК ЯДЯБИЙЙАТЫНДА ШЯРГ
КОНСЕПСИЙАСЫНЫН
ИДЕЙА-ЕСТЕТИК ГАЙНАГЛАРЫ
Мцасир глобаллашма вя мядяниййятлярин интеграсийасы епохасында Авропада
тяшяккцл тапыб бцтцн дцнйайа йайылмыш Маарифчилик идейа щярякатынын тяркиб
щиссяси олан естетик ъяряйанлар вя ядябиййатда Шярг мювзусунун тясвирини,
тяъяссцмцнц вя консептуал ифадясини юйрянмяк чох ваъиб бир елми вязифядир. «Шярг»
чох эениш анлайышдыр, лакин биз «Маарифчилик ядябиййатында Шярг консепсийасы» дейяндя илк нювбядя Ислам
динини гябул етмиш яряб, фарс вя тцрк халгларынын мяскунлашдыьы Йахын вя Орта
Шярги нязярдя тутуруг. Бу бахымдан мящз щямин ярази, хцсусян Азярбайъан иля
баьлы ядяби-естетик мясяляляря диггят йетирмяйи зярури щесаб едирик
Маарифчилик вя онун сосиал-мядяни мязмуну, щяля ХВЫЫ
ясрдя Инэилтярядя, ХВЫЫЫ ясрдя бцтцн Гярби Авропада, даща сонралар ися
Америкада вя Русийада йараныб эениш йайылмышдыр. Маарифчилик идеологлары феодал-мцтлягиййят
гайдаларыны вя онларын идеоложи ясасларыны, о ъцмлядян дини фанатизми, килсяни,
ещкамчылыьы тянгид едир, демократийанын тяблиьи уьрунда мцбаризя апарырдылар.
Маарифчилик
– идейа щярякаты вя иътимаи-сийаси ъяряйандыр. Онун нцмайяндяляри мювъуд
ъямиййятин нюгсанларыны арадан галдырмаьа, щямин ъямиййятин яхлаг, сийасят вя
мяишятини хейирхащлыг, ядалят идейаларынын, елми биликлярин йайылмасы йолу иля
дяйишдирмяйя чалышмышлар. Маарифчилийин ясасында ъямиййятин инкишафында шцурун
щялледиъи ролу щаггында идеалист тясяввцр, иътимаи гцсурлары адамларын
ъящаляти, юз хцсуси тябиятлярини баша дцшмямяси иля изащ етмяк истяйи дурур.
Маарифчиляр инкишафын игтисади шяртляринин щялледиъи ящямиййятини нязяря алмыр
вя буна эюря дя ъямиййятин обйектив инкишаф ганунларыны кяшф едя билмирдиляр.
Онлар юз тяблиьатларыны ъямиййятин бцтцн синиф вя тябягяляриня, башлыъасы ися,
варлы синифляря доьру йюнялтмишдиляр. Маарифчилик буржуа ингилабларынын
щазырланмасы дюврцндя йайылмыш, буржуа вя хырда буржуа идеоэийасыны ифадя
етмишдир. Маарифчиляря Lokk, Волтер, Holbax, Helvetsi, Руссо, Монтескйю, Щердер, Лессинг, Шиллер, Эете,
Деснитски вя башгалары аид иди. Тякъя
Инэилтярядя фяалиййят эюстярмиш 41 маарифчинин ады мялумдур (3, 443-444). Onların fяалиййятi чох ъящятдян кился-феодал идеолоэийасынын
тясиринин сарсылдылмасына кюмяк етмишдир. Маарифчиляр няинки килсяйя гаршы,
ейни заманда дини ещкамчылыьа, схоластик
тяфяккцр методларына гаршы гятиййятля мцбаризя апармышлар. Маарифчилик ХВЫЫЫ
ясрдя сосиоложи бахышларын формалашмасына тясир эюстярмишдир. (9.256)
Маарифчилик
эениш мянада халгы маарифляндирмяк, халг кцтляляри ичярисиндя мядяниййяти,
елми, сяняти йаймаг, халгын шцуруну дини вя башга мювщуми эюрцшлярдян азад
етмяк демякдир. Лакин «маарифчилик» истилащынын бундан башга да бир мянасы вар.
Маарифчилик, ейни заманда, тящкимчилийи, феодализм гурулушуну вя онун
иътимаи-игтисади нормаларыны, сийаси тясирлярини, мяфкуряви-мядяни аьалыьыны
ляьв етмяк уьрунда апарылан мцбариз бир щярякатдыр.
«Цмумдцнйа ядябиййаты тарихи»ндя охуйуруг: «И с момента выхода в свет основного
труда Локка, «Опыт о человеческом разуме» (1691), можно
условно датировать начало Просвещения в Западной Европе. Масштабы его влияния
на европейскую мысль - на писателей разных направлений были огромны, ибо он
затронул именно те вопросы, которые приобрели важность и значение в ХВЫЫЫ в. Его учение о том, что во
всех людях заложены задатки для разных форм деятельности, было направлено
против любых сословных привилегий. Если нет «врожденных идей», то нет и людей
«голубой крови», претендующих на особые права и преимущества. Его мысли о
воспитании человеческой личности и роли общественной среды в этом процессе
легли в основу многих философских социологоческих и педагогических концепций ХВЫЫЫ в. Как
справедливо отметил Г.В.Плеханов, проблема влияния среды на человека и
способности разумного человека воздействовать на окружающую среду стали не
только предметом суждений почти всех просветителей ХВЫЫЫ в. но и
источником острых споров и даже конфликтов среди них» (2, 78).
Yuxarıda
göstərildiyi kimi, ingilis mütəfəkkiri Ъон Локкун «Инсан зякасы щаггында тяърцбя» ясяри
тарихян маарифчилийə башланьыъ verdisə, кюкцндя «маариф» сюзц дуран маарифчилик
алман философу И.Кантын «Маарифчилик нядир?» (1784) мягалясиндян сонра бир
термин кими бяргярар олду.
Гярби
Авропа маарифчиляри аьыла бюйцк ящямиййят веряряк, демяк олар ки, щяр бир мясялядя
она истинад едирдиляр. Аьыл онларын нязяриндя ясас идрак васитясидир. Елм,
маариф, мядяниййят, хцлася, бцтцн шейляр анъаг онун сайясиндя йараныр. «Онлар
щеч бир хариъи гцввяни мютябяр щесаб етмирдиляр. Дин, тябиятя олан бахыш,
ъямиййят, дювлят цсули-идаряси – щяр шей ян амансыз бир сурятдя тянгид
едилирди; щяр шей аьлын диваны гаршысында дурмалы вя бурада йа йашамаг щаггы
газанмалы, йа да йашамагдан ял чякмяли иди. Дцшцнян аьыл мювъуд олан щяр шейин
йеэаня мейары олмушдур» (11, 32).
Гярби
Авропа маарифчиляри иддиа едирдиляр ки, анъаг шцурун тялябиня ъаваб верян
ъямиййят идеал ъямиййятдир. Онларын фикринъя, ъямиййятдяки бцтцн иътимаи
бялалар, зцлм, истибдад, ъящалят вя с. вящши ещтирасын нятиъясидир; яксиня,
ъямиййятдяки йахшылыглар, мядяни йцксялиш, ядалятин щюкмран омасы вя с.
мярифятин, аьылын мящсулудур. Буна эюря дя онлар ъямиййятин мцгяддяратыны
мцдрик, аьыллы адамлара тапшырмаьы мяслящят эюрцрдцляр; эянъ щюкмдарларын,
вялиящдлярин тярбийясини ядалятли идаря цсулунун эяляъяк рящни билирдиляр.
Никбин дцнйаэюрцшцня малик олан маарифчиляр эяляъяйя инанырдылар.
Бязи
Шярг юлкяляриндя (Чин, Корейа, Йапонийа) маарифчилик мцщцм яламятляри иля
ясасян Гярб Маарифчилийиня бянзяйирди. Йахын вя Орта Шярг юлкяляриндя
маарифчилик идейалары ХЫХ ясрин ЫЫ йарысы – ХХ ясрин яввялляриндя щям Гярби
Авропа, щям дя Рус маарифчилийинин тясири иля инкишаф етмишдир. Чох заман бу
идейалары йайанлар Русийа империйасы тяркибиня дахил олан Шярг халгларынын
нцмайяндяляри, о ъцмлядян азярбайъанлылар (мясялян, М.Ф.Ахундзадя) иди. Тцркийя
(Намик Камал, Ибращим Шинаси вя с.) вя Иран (Мирзя Мцлкцмхан, азярбайъанлылар
Зейналабдин Мараьайи, Мирзя Ябдцр-рящим Талыбов вя б.) маарифчилийи
конститусийа (мяшрутя) щярякаты иля баьлы олмушдур. Сурийа, Мисир, Иран,
Тцркийя маарифчилярини тящсил вя маарифя, инсан зякасына инам, Гярби Авропа елм
вя мядяниййятинин тяблиьи, милли бирлийя чаьырыш, феодал гурулушу вя мцстямлякячилийин
тянгиди бирляшдирирди (4, 180-181).
Тядгигатлар
эюстярир ки: «Опыт
европейского Просвещении ХВЫЫЫ в. не только
не утрачивал своего значения, но был творчески осмыслен во многих странах в разных регионах мира.
Просветительское движение в большинстве
стран Востока в последние десятилетия ХЫХ в. и в
начале ХХ в. разумеется, развивалось исходя из тех задач, которые стояли перед
каждой отдельной страной на новом этапе ее развития» (2, 657).
Азярбайъан
маарифчилийиндя дя феодализмя дцшмян мцнасибят, маарифи, халг кцтляляринин
мянафейини мцдафия етмяк ясас йер тутур. Рус вя Гярби Авропа маарифчилийи кими,
бу маарифчилийин дя мейдана чыхмасы феодализмин сцгуту иля ялагядардыр.
Азярбайъан
маарифчилийинин тяшцккцл вя инкишафында, ялбяття, рус вя Гярби Авропа маарифчилийинин
мцяййян ролу олмушдур. Лакин Азярбайъан маарифчилийи тяглид йолу иля дейил,
башга тарихи шяраитдя, доьма халгын азадлыг щярякаты иля баьлы олараг, юз милли
вя иътимаи зяминясиндя йетишмиш вя инкишаф етмишдир.
Азярбайъан
маарифчилийи ХЫХ яср бойунъа ики инкишаф дюврц кечирмишдир: биринъиси, илк тяшяшцккцл
дювру; икинъиси ися, йеткин дюврдцр.
Биринъи
дюврдя ядябиййат сащясиндя маарифчилийин ясас нцмайяндяляри А.Бакыханов,
И.Гутгашынлы, Г.Закир (1784-1857) вя Мирзя Шяфи Вазещ (1794-1852), икинъи
дюврдя ися, М.Ф.Ахундов, Щ.Зярдаби, С.Я.Ширвани (1835-1888) вя Н.Вязиров
(1854-1926) олмушлар (11,29).
Маарифчилик-эянъ
буржуазийанын идеолоэийасыны ифадя етмякля, феодал-силки яняняляря вя дини
хурафата гаршы инсанын вя инсан зякасынын тянтяняси олараг, щям дя йер цзцндя
фярящли щяйат сцрмяк щцгугу уьрунда
цмуммядяни щярякатын бир тяркиб щиссяси кими естетик фикир ъяряйаныдыр.
«Тякъя
Маарифчилик фялсяфяси, маарифчилярин тарихя, сийасятя, яхлага мцнасибятляри
дейил, онларын естетик эюрцшляри вя бядии йарадыъылыьы да ващид бир систем кими
феодал идеолоэийасыны инкар едяряк шяхсиййяти тяблиь етмяйя хидмят едирди» (8,
276).
Еля
бу вахтлар да Маарифчилик иътимаи-мядяни фикир ъяряйаны вя ядябиййаты олараг
тяшяккцл тапмышдыр. Маарифчилярин естетик, етик эюрцшляри, бядии йарадыъылыьы
феодал идеолоэийасына гаршы мцбаризядя формалашмыш, юз ифадясини ядябиййат вя
инъясянятдя, маарифчи классизимдя, реализмдя, сентиментализмдя, мешшан драмынын
мцсбят образларында тапмышдыр. Маарифчи йазычылар ядябиййаты щяйата
йахынлашдырмаьа, онун иътимаи-тярбийяви ролуну эцъляндирмяйя сяй эюстярирдиляр.
Волтер, Руссо, Дидро, П.О.Бомарше (Франса), Г.Е.Лессинг, И.В.Эете, Ф.Шиллер
(Алманийа), Ъ.Свифт, С.Ричардсон, Щ.Филдинг, Т.Ъ.Смоллет, П.Б. Шеридан
(Инэилтяря) вя башгалары маарифчилик ядябиййатынын эюркямли нцмайяндяляри
олмушлар. ХВЫЫЫ ясрдя инэилис «азад фикирлиляри» Ъ.Толанд, А.Коллинз, Ъ.Пристли
вя башгалары дин иля барышмайан зяканы, инсанлар арасында бярабярлик
идейаларыны тяблиь едирдиляр. Маарифчилик естетикасынын мцхтялиф мяктябляри,
ъяряйанлары вя груплары цчцн ейни олан ясас принсипляр бундан ибарятдир:
естетиканын категорийалары (эюзяллик, цлвилик, фаъиявилик, гящряманлыг вя с.)
эерчяклийин обйектив хассялярини ифадя едир, буна эюря сяняткар реал шейлярля,
просеслярля марагланмалыдыр; зяка садя инсаны, онун щяйат ещтирасларыны,
мянафейини вя щисслярини диггят мяркязиндя тутмалыдыр; сянят мцщцм иътимаи
вязифя йериня йетирмялидир, хейирхащ олмалы, ядалятя хидмят етмяли, гцсурлары
пислямялидир; тябият сянятдян йцксякдир; сянят йалныз тябияти якс етдирир, онун
иникасыдыр. Бу ъяряйана мянсуб олан
йазычыларын чоху естетик проблемляря йанашмаьа сяй эюстярмиш, сянятин иътимаи
кюклярини тапмаьа чалышмышдыр.
ХВЫЫЫ
ясрдя Маарифчилик дюврцндя Инэилтярядя Ъон Локк (1632-1704), Едмунд Бйюрк
(1729-1797), Франсада ися Волтер (1694-1778) кими философлар естетикайа даир
гиймятли фикирляр сюйлямишляр (7, 45).
Франсыз
маарифчилийиндя естетик фикрин ян эюркямли нцмайяндяси Дени Дидро
(1713-1784) олмушдур. Дидронун фикринъя,
эюзяллик мцяййян бир кейфиййят ола билмяз. Эюзяллик – предметлярдяки мцяййян
тип мцнасибятдядир. Мцнасибят –кейфиййятъя чох мцхтялиф олан предметляря тятбиг
олуна билян универсал анлайышдыр. Эюзяллик щаггындакы тясяввцрляр мцхтялиф
халгларда сон дяряъя мцхтялифдир. О, ейни заманда мцхтялиф йашларда, мцхтялиф
характердя вя темпераментдя олан адамлар цчцн дя мцхтялифдир. Она эюря дя
эюзяллик щаггындакы мцхтялиф тясяввцрлярин ясасында дайанан цмуми ъящят
мцнасибят анлайышында тяъцссцм тапыр (6, 346).
ХВЫЫЫ-ХЫХ
ясрляр Гярб маарифчилик ядябиййатында Шярг мювзусу вя бу мювзу ясасында Шярг
консепсийасы тяшяккцл тапмышдыр. Шярг консепсийанын сосиал-мядяни мязмунуну
мцяййянляшдириб гиймятляндирмяк цчцн илк нювбядя онун идейа-естетик
гайнагларыны арашдырыб цзя чыхармаг зяруридир. Авропа маарифчилик ядябиййатында
Шярг консепсийасынын мейдана чыхмасы ХВЫ-ХВЫЫ ясрлярдя Гярб дювлятляринин Шяргя доьру експансийасы, щабеля Авропада
шяргшцнаслыьын тяшяккцлц вя инкишафы иля сых баьлыдыр. Бу дюврдя щяр шейдян
яввял, иътимаи-сийаси зярурятя вя игтисади тялябляря эюря шярг дилляри,
ядябиййатлары, тарихи, мядяниййятинин тядрисиня вя юйрянилмясиня башланды. Щяля
вахтиля бюйцк инэилис философу вя ядиби Френсис Бекон (1561-1626) Шяргя даир, о
ъцмлядян Азярбайъанын эюркямли дювлят хадими вя шаири Шащ Исмайыл Хятаи барядя
мцлащизяляр сюйлямишдир (10,130). Сонралар франсыз шяргшцнасы д'Ербелонун Шяргя
даир ялйазма вя мянбялярин системли шякилдя юйрянилмяси вя арашдырылмасынын
башланьыъыны гойан «Шярг китабханасы» адлы енсиклопедийасы (1697) маарифчилик
ядябиййатындакы Шярг консепсийасынын тяшяккцлцндя мцщцм рол ойнамышдыр.
Гурани-Кярим, «Мин бир эеъя» наьыллары, «Кялиля вя Димня» тямсилляри Гярб
дилляриня тяръцмя олунду. Даща сонра франсыз ядиби вя мцтяфяккири
Ш.Монтескйюнцн «Иран мяктублары» (1721) ясяриндя Юзбяк вя Рика адлы фарс
образлары иля цзляширик. Волтер ислам пейьямбяри щаггында «Мящяммяд» пйесини
йазды. Алим вя сяййащ Анкетил-Дцперрон 1771-ъи илдя «Авеста» кими гядим Шярг
абидясини франсыз дилиня тяръцмя етди. Инэилис алимляри У.Ъонс, К.Колбрук
санскрити Авропа дилляри иля мцгайисядя юйрянмяйя башладылар. У.Ъонс дащи
Азярбайъан шаири Низами Эянъяви йарадыъылыьына мцраъият етди. Алман
тядгигатчысы Й.Щаммер-Пургштал да Низамидян тяръцмяляр етди. Онун тяръцмяляри
иля таныш олун бюйцк алман сяняткары И.Эете юзцнцн – «Гярб-Шярг диваны»ны йаратды.
Бу «Диван»ын «Оху китабы» адланан илк шеири Низамийя щяср едилмишдир. Дащи
алман философу Э.Щеэел «Естетикайа даир мцщазиряляр»индя Шярг ядябиййаты вя
инъясянятиндя символизмин цстцн мювге тутмасы барядя фикирляр сюйляди. Алман
ядиби вя шяргшцнасы Ф.Боденштедт Гафгаза, о ъцмлядян, Азярбайъана етдийи
сяйащятин нятиъясиндя Шярг поезийасы вя мяшщур Азярбайъан шаири М.Ш.Вазещ иля
сых баьлы олан «Шяргдя мин бир эцн» ясярини йазды.
Чар
Русийасы да бюйцк бир дювлят олараг Шяргин зянэинлийиндян бящрялянмяйя ъан
атырды. Бу ися зярури олараг рус шяргшцнаслыьынын тяшяккцлцня, рус
ядябиййатында Шярг мювзусунун йаранмасына
тякан верди. Рус маарифчилик ядябиййатында Шярг мотив, сцжет вя образлары эениш
мигйасда ишлянмяйя башланды. Мцсялманларын мцгяддяс китабы Гурани-Кярим, «Мин
бир эеъя» наьыллары, бир сыра Иран ядябиййаты нцмуняляри рус дилиня тяръцмя
едилди. Бюйцк рус шаири А.С.Пушкин «Гурана нязиря» силсиля шеирлярини,
«Ярзурума сяйащят» ясярини йазды. В.Белински, Н.Чернышевски, Н.Добролйубов
Шяргя даим диггят йетирирдиляр. Белински рус ядябиййатына даир юзцнцн мяшщур
иъмалларына рус шяргшцнасларынын ясярлярини дя дахил етмишдир. Чернышевски Шярг
диллярини юйрянирди. Мцсялман Шярги щям тарихи-ъоьрафи мянада, щям дя
ядяби-естетик бахымындан рус мядяни-иътимаи фикриня нцфуз едирди.
Авропа
маарифчилик ядябиййатында Азярбайъан мядяниййяти вя инъясяняти мясяляляри дя юз
яксини тапыр вя юйрянилирди. Мящз ХЫХ ясрин яввялляриндя Авропада Иран вя
Азярбайъан ядябиййаты иля танышлыг, ядяби-поетик нцмунялярин тяръцмяси, тядгиги
вя няшри ишиня башланылыр. Алман шяргшцнасы Ф.Дитс илк дяфя «Китаби-Дядя
Горгуд» щаггында мялумат вермиш, ону
юйрянмиш вя «Тяпяэюз» бойуну алман дилиня тяръцмя етмишдир (1815). Даща
сонра башга бир алман шяршцнасы Т.Нюлдеке 1859-ъу илдя «Китаби-Дядя Горгуд»
дастанларынын Дрезден нцсхясинин цзцнц кючцрцб, няшря щазырламышдыр. Полйак
мяншяли рус тядгигатчысы вя дипломаты А.Ходзко «Короьлу» епосуна даир бойлары
Иранда топлайыб 1842-ъи илдя Лондонда инэилис дилиндя няшр етдирмишдир. Авропа
шяргшцнаслары вя ядибляри Низами, Нясими, Фцзули, М.Ф.Ахундов вя диэяр
Азярбайъан классикляринин йарадыъылыьына мцраъиятляр едирдиляр.
Ясасян
ХВЫЫЫ ясри вя ХЫХ ясрин биринъи йарысыны ящатя едян Гярб вя рус маарифчилик ядябиййатында
щям елми, щям дя бядии сявиййядя Шярг мювзусу, йяни Йахын вя Орта Шяргя даир
мотив, сцжет вя образларын эениш шякилдя мцнтязям вя системли олараг якс
етдирилмяси мящз йухарыда арашдырдыьымыз идейа-естетик гайнаглара сюйкянир.
Гядим Шяргин мцдриклийиндян бящрялянмя, еъазкарлыьындан илщамланма вя
бцтювлцкдя, мцсялман-Шярг халгларынын ядябиййат вя инъясянятиня, мядяниййятиня
бяслянян бюйцк мящяббят, щейранлыг вя ещтирам цмумян маарифчилик ядябиййатынын
щямин идейа-естетик гайнаглардан няшят алан Шярг консепсийасыны сяъиййяляндирян
ясас хцсусиййятлярдир.
Беля
бир елми гянаят доьрудур ки: «Настойчивое обращение к Востоку в конце ХВЫЫ в. как к
иному, незнакомому для европейцев социально- политическому и культурному
миру-фактор, способствовавший вызреванию таких показательных для
просветительского мировоззрения идей, как мысль об относительности общественно-культурных
установлений, как принцип терпимости, как теория «естественного человека». Этот интерес служил также определенным стимулом для
обогащения творческой фантазии западноевропейских писателей, для широкого
вторжения в литературу экзотической темы. Характерно, однако, что интерес к
культуре востока ограничивался на Западе сферой классических памятников
Древности и Средневековья; аналогичные явления наблюдались в отношении Востока
к Западу. Интерес к современной литературе Востока возникает на Западе лишь в ХВЫЫЫ в» (1, 577).
Беляликля,
дейя билярик ки, Авропа маарифчилик ядябиййатындакы ШЯрг консепсийасынын
идейа-естетик гайнаглары ясасян ашаьыдакылардыр: Шяргин дилляри; Шяргин тарихи;
Фолклор вя етнографийасы; Зярдцштилик («Авеста»); Ислам вя Гурани –Кярим;
Эюркямли тарихи шяхсиййятляр; «Китаби –Дядя Горгуд» дастанлары; «Короьлу»
епосу; Гядим вя Орта ясрлярин мядяни абидяляри; Классик Шярг фялсяфяси; Классик
Шярг ядябиййаты вя с.
Эяляъяк
тядгигатларда Авропа маарифчилик ядябиййатындакы Шярг консепсийасынын
идейа-естетик гайнагларынын айры-айрылыгда эениш мигйасда вя щяртяряфли
юйрянилмяси зяруридир.
ЯДЯБИЙЙАТ
1) История
Всемирной литературы. В девяти томах. Том четвертый. М., «Наука», 1987, 688 с.
2) История
Всемирной литературы. В девяти томах. Том пятый. М., «Наука», 1988, 784 с.
3)
Просветительское движение в Англии. Под редакцией проф. Н.М. Мещеряковой, М.,
Изд-во Московского Университета, 1991,
4)
Просветительство в литературах Востока. Сборник статей. М., «Наука», 1973, 319
с.
5) Видова
Ольга Ивановна. Проблема эстетического идеала (на материале русской литературы
первой трети ХЫХ века). Автореферат на
соискание ученой степени доктора филологических наук. Алматы, 1995, 46 с
6)
К.Э.Гилберт, Г.Кун. История Эстетики. Под общей редакцией В.П.Сальникова.
Перевод с английского Кузнецова В.В. и Тихомировой И.С. Санкт-Петербург,
Издательство «Алатея», 2000, 653 с.
7) Щцсейн Ялизадя. Естетика. Бакы, «Елм», 2007, 380 с.
8) Ниъат Мяммядов. Маарифчилик фялсяфяси Гярб вя Шярг
мядяниййяти контекстиндя, Бакы, «Сяда», 2008, 296 с.
9) Фялсяфя Енсиклопедик лцьяти. Бакы, «Азярбайъан
Енсиклопедийасы» Няшриййаты – Полиграфийа бирлийи, 1997, 520 с.
10) Ахмедов Энвер.
Мирзакулиевич. Философия азербайджанского просвещения. Баку, «Азернешр»,
1982, 291 с
11) Азярбайъан ядябиййаты тарихи. Цч ъилддя, ЫЫ ъ. Бакы,
Азярб.ССР ЕА Няшриййаты. 1960
SUMMARY
The paper dedicated
to the research of ideal-aesthetic sources of oriental concept in European
literature of Enlightenment. The author reveals such sources as Avesta by Zardusht
(Zorastra), Gouran, the holy book of Islam, Eastern folk-lore and literature, including
Azerbaijani one, outstanding muslim figures, etc.
РЕЗЮМЕ
Статья
посвящена исследованию идейно-эстетическим источникам восточной концепции в
европейской литературе просвещения. Автор выявляет такие источники, как
«Авеста» Зардушта (Зорастр), Коран, священная книга Ислама, восточная
литература, включительно азербайджанская, выдающийся мусульманские личности и
др.
Аббасова Лала Осман гызы
МИРЗА КАЗЕМ-БЕК
Выдающийся азербайджанский ученый-востоковед, «патриарх русского востоковедения»
Мухаммед Али Гаджи Касим оглы Мирза Казем-Бек прожил долгую, интересную и
сложную жизнь.
Мирза Казем-Бек родился 22 июня 1802 года. Начальное образование он получил
от отца, шейх-ул-ислама Дербента, а затем продолжал свою учебу в медресе. Уже в
17 лет он написал свою первую научную работу – «Опыт грамматики арабского
языка» на арабском языке, В
Подводя итоги дербентскому периоду
учения Мирзы Казем-Бека, его ученик,
профессор И.Н.Березин писал: «Блестящие способности, которыми был
одарен от природы Мирза Мухаммед Али, дали ему возможность окончить довольно
рано полный курс мусульманского учения: в семействе он изучил как природные
языки турецкий и персидский. Без всякого сомнения, эта мусульманская
подготовка, несмотря на схоластический метод преподавания, послужила основанию последующего развития
даровитого юноши и даже доставила ему и блестящую карьеру, и большую
известность в европейском ученом мире» (3, 30).
В
В
И верю я, и верите все Вы,
Что честно он свой подвиг трудный
Свершит на берегах Невы,
Что там еще он много лет
С премудростью ориентальной
Знакомить будет русский свет.
Так скажем пред дорогой дальней:
Счастливый путь! Счастливый путь!
Здесь с большей силой раскрылся его талант востоковеда и прекрасного
организатора высшего востоковедческого образования в России. В Петербургском
университете он был инициатором и
деятельным организатором факультета
восточных языков (1853), первым деканом которого он стал. Работой
факультета он руководил до конца своих дней.
Мирзой Казем-Беком было написано более 110 научных трудов. Своими научными
трудами, созданными в течение 50-летней неутомимой деятельности, завоевал
неугасимую славу как выдающийся историк, филолог, лингвист, философ, правовед.
Сосредоточив в себе многие лучшие черты русского просветительства Х1Х в., он
был живым воплощением оригинального синтеза богатства русской культуры с
древней самобытной восточной культурой, философией, литературой и поэзией.
Казем-Бек является создателем первой научной грамматики азербайджанского
языка, первым переводчиком «Гюлистана»
Саади на русский язык, создателем и первым деканом восточного факультета
Петербургского университета, первым заведующим кафедрой арабского языка того же
университета, основателем изучения мусульманского права в России, инициатором и
автором проекта создания в России Азиатского института. Его произведения,
изданные на английском, французском, немецком, арабском, персидском, турецком,
русском, азербайджанском языках, широко распространились далеко за пределами
его родины – в Европе, Азии и Африке.
За выдающиеся заслуги в науке он был избран членом-корреспондентом
Петербургской Академии Наук, действительным членом Британского Азиатского
общества в Лондоне, членом Копенгагенского Королевского общества в Париже,
членом-корреспондентом Американского общества ориенталистов в Бостоне, членом
Американского философского общества и
членом Германского общества
ориенталистов в Берлине. Казем-Бек также был трижды удостоен Демидовской премии
Академии Наук. Ему было присвоено звание заслуженного профессора Петербургского
и почетного профессора Казанского университета, а также звание почетного доктора
восточной словесности.
Весь жизненный путь Казем-Бека с 80-х годов ХIХ в. связан с Россией. Он гордился тем, что Россия
приняла его в ряды своих сыновей. Он высоко ценил роль России в истории народов
мира, русский народ за его самобытность, за дух самостоятельности, свободы,
независимости и талант, изучал историю,
культуру, литературу России.
Такие труды ученого, как «История
семи планет», «О взятии Астрахани в
Казем-Бек был одним из признанных борцов за чистоту русского языка,
отслеживал идею его национальной самобытности, о величие которого он писал:
«Живя в России более 25 лет, я хорошо познакомился с русским языком. Он также
разнообразен, многосторонен, можно сказать,
радушен и гостеприимен, богат источниками, обилен витийством, вообще
великолепен и, наконец, самостоятелен, как народ русский, как вся Россия» (2,
41).
Следует отметить особую заслугу Казем-Бека
в деле организации преподавания азербайджанского языка в Казанском и
Петербургском университетах. Будучи руководителем кафедры турецко-татарского
языка, он 22 сентября
Будущность Востока, его народов проходили красной нитью через все
творчество Казем-Бека. «Восток и Азия составляют огромную часть разумного мира,
– писал мыслитель, – и там таится дух цивилизации» (4, 51).
Значительное место в его наследии
занимает исследование по вопросам литературы и эстетики. В 1848 году в журнале
«Северное обозрение», в разделе « Наука и художества», появилась статья Казем-Бека «Мифология персов по Фердоуси». В
статье придается большое значение истокам мифологии, указывается на роль
мифологии в процессе мышления первобытного человека, а также на значение ее для
истории, литературы и искусства народов.
Одно из значительных исторических произведений Казем-Бека – «Дербент-наме», явившееся результатом
12-летнего упорного труда ученого. Этим он внес ценный вклад в историческую
науку Азербайджана. Отечественный вариант «Дербент-наме» получил мировую
известность. В 1851г., вскоре после выхода книги из печати, ученый был
награжден золотой медалью королевства Британии.
Казем-Бек уехал из Азербайджана в
В его богатой редкими книгами и рукописями личной библиотеке имелись книги
Низами – «Хамсе» парижского издания
Казем-Бек интересовался вопросом происхождения топонима «Азербайджан». По
его мнению, это слово образовано от слова «азара» – «огонь». Из него персы сделали «озар», новоперсы
«аташ». Азербайджан значит – «отечество огня». Наряду с этим, он обращает внимание
исследователей на слово «Априен-ван-джо», или «Ариен-веджу». Эти имена –
название страны, созданное Ормуздом. Называя эту страну «красивее всех стран»,
он пишет: «Мы не можем оставить без внимания сходства Ариен-веджу с
Адербаджаном, хотя филологи разбирают последнее слово иначе: «Азер – огонь и байган
– место изобилия» (4, 133).
Казем-Бек является издателем «Грамматики
турецко-татарского языка», изданной им в 1839г., а в 1846г. второе издание этой
книги под названием «Общая грамматика турецко-татарского языка» было переведено
на немецкий язык немецким ориенталистом Ценкером и издано в Лейпциге в
Работая над «Словарем русских слов, сходных со словами восточных языков»,
ученый тщательно разбирал все восточные слова, вошедшие в русский язык, отмечая
в то же время, что «дух русского языка никогда не подчинял себя управлению».
Казем-Бек исследовал исторические связи русского народа с восточными народами,
населяющими Россию и находил очень много общего в судьбах этих народов.
Студентами Казанского университета под руководством Казем-Бека был составлен «Персидско-Арабско-Турецко-Российский
словарь».
Казем-Бек категорически выступал против смешивания турецкого и
азербайджанского литературного языков. В учебнике по литературе – «Плане
ученого путешествия», уделяя особое внимание изучению магистрами
азербайджанского языка, он писал, что «посетив сперва Азербайджан, молодые путешественники могут упражняться в
адербиджанском турецком наречии, и тем обогатить свои сведения, уже
приобретенные в Казанском университете в наречиях тюркских, более приспособят
себя к скорейшему изучению чистого и высокого турецкого идиома».
Скончался Мирза Казем-Бек 27 ноября
Литература.
2. А.К.Рзаев. Азербайджанские востоковеды ХIХ века. Баку, 1986.
3. А.К.Рзаев. Мухаммед Али М.Казем-Бек. М., 1989.
ХЦЛАСЯ
Мягаля рус шяргшцнаслыьынын баниляриндян бири,
Азярбайъан дилиндя илк елми грамматиканын мцяфллифи олан Мирзя Казым Бяйин
хяйат вя елми йарадыъылыьына щяср едилмишдир.
Бурада бцтювлцкля алимин
Санкт-Петербург вя Казан университетляриндя фяалиййяти, мцхтялиф марагларла
зянэин елми йарадыъылыьы юз яксини тапмышдыр.
SUMMARY
The
article is devoted to life and science creative of Mirza Kazym Bey, a one of
the founder of Russian Oriental science, the author of the first scientific
Azerbaijani Language Grammar.
There are in whole his activities in the Sanct-Petersburg and Kazan
Univercities, and also his various scientific interests are reflection.
Нцбар Кяримова
ШЕРВУД АНДЕРСОН ВЯ МИР ЪЯЛАЛ НЯСРИНДЯ ХАРАКТЕР
Бядии йарадыъылыг мящсулларында мцяллифин инсан
сурятлярини характерляр сявиййясиндя ишлямяси вя тягдими билаваситя ясярин
йцксяк идейа-мязмунуна хидмят едир.
Характер (йунанъа ъщарактер – ъизэи, хцсусиййят)– инсанын
сабит, мцщцм психи хцсусиййятляринин мяъмусунун бядии ъящятдян тяъяссцм
етдирилмясидир. Sənətkarın ясас вязифяси ъанлы инсан характерлярини гящряманларын
образларында тяъяссцм етдирмяк йолу иля, бюйцк рус мцтяфяккири
Н.Г.Чернишевскинин дедийи кими, «шяраитин инсана неъя тясир етдийини» вя
«инсанын ону ящатя едян алямя неъя тясир етдийини» ашкара чыхармагдыр (12, 439).
Гящряманын характери онун иътимаи групу сырасындан
олан бир чох мцхтялиф адамдан эютцрцлмцш ъизэилярдян йараныр. Иътимаи инкишафын
ясас ганунауйьунлугларыны ян камил ifadə
едян, инсан характер вя талейини цмумиляшдирян
сурятляр ися типдир (13, 22).
Нязяри-елми
фикирдян мялумдур ки, бядии ясярдя фярди сифятляри мцяййян, щяртяряфли вя парлаг
бир шякилдя тясвир едилян инсан сурятляриня характер дейилир. Ядябиййат вя
инъясянятдя рущи, мяняви хцсусиййятляринин мяъмусу габарыг шякилдя
фяргляндирилян инсан сурятляри характер сявиййясиня галха биляр. Характер
сурятин ятрафындакы персонажлара, сосиал мцщитя, шяхси щяйата, тарихи шяраитя
мцнасибятинин эюстярилмяси йолу иля йарадылыр. Сяняткарын иътимаи-сийаси
фикирляри, ясасян, характерляр васитясиля ифадя едилир вя ясярин форма-мязмун
юзцнямяхсуслуьуну шяртляндирир. Сянятин айры-айры тарихи инкишаф
мярщяляляриндя характер бир бядии-естетик анлайыш кими мцхтялиф йозум вя
шярщлярдя верилмишдир. Реалист ядябиййатda характер конкрет тарихи дюврцн мцяййян иътимаи
гцввяляринин типик хцсусиййятлярини, ъанлы инсани сифятлярини дольун вя тябии
сцрятдя якс етдирир. Беля характерляря бязян типик характерляр дя дейилир (10,185).
Бу
бахымдан танынмыш Америка йазычысы Шервуд Андерсон (1876-1941) эюркямли Азярбайъан
ядиби Мир Ъялалın (1908-1978) реалист нясриндя бир
сыра уйьун паралелляр тапмаг мцмкцндцр. Мягалядя щяр ики йазыçı
üçün mцштяряк олан инсан-ъямиййят
мцнасибятляринин тясвирi baxımından онларын щекайя вя новеллаларынdа характерin йарадылмасы вя тягдими мясяляляриндян бящс едиляъякдир.
ХХ
ясрин биринъи йарысында АБШ-да йазыб-йарадан бир чох йазычылар инсан-ъямиййят мцнасибятлярини
бир мювзу олараг эениш якс етдирирдиляр. Шервуд Андерсон бу дюврдя ядябиййата
эяляряк еля илк йарадыъылыг мящсулларындан, о ъцмлядян щекайя вя
новеллаларындан башлайараг инсан-ъямиййят мцнасибятлярини йаратдыьы характерляр
васитясиля тягдим етмишдир.
Йарадыъылыьы
Америка ядябиййатынын орижинал сящифялярини тяшкил едян Андерсонун
1916-ъы илдя илк дяфя «Уинди Макферсонун оьлу» («Windi McPherson's son») романы няшр едилмишдир. Йазычыйа ядяби шющряти онун
«Уайнсбург, Ощайо» («Winesburg, Ohio», 1919) , «Йумуртанын тянтяняси» («The trimph of the egg», 1921),
«Атлар вя адамлар» («Horses and mеn»,1923) адлы щекайяляр вя новеллалар китаблары эятирмишдир (1,7).
Андерсонун
«Щеч кяс билмир», «Сярэцзяшт», «Мцяллимя», «Юлцм», «Йумурта», «Гардашлар»,
«Ана», «Ялляр», «Гямли мусигичиляр» вя с. щекайяляриндя ъансыхыъы яйалят
щяйатынын мяняви йохсуллуьу, «кичик адамларын бядбяхтлийи» реалистъясиня тясвир
едилмишдир. Yazıçının бцтцн йарадыъылыьындан, о ъцмлядян щекайя вя
новеллаларындан бир тянщалыг мювзусу кечиr. (6, 9). Новелларында сцжетдян, сонлугдан,
щярякятдян имтина едян Amerikan ədibi сурятлярин тясвириндя, онларын щисс вя
щяйяъанларына, ящвал-рущиййяляриня даща чох диггят йетирирди (6,11). Андерсонун
новеллаларынын ясасында щямишя характер дурур (7,18). Мясялян, щяля програм характерли щесаб
едилян илк щекайяси «Ялляр»дя щяйатын йараладыьы мцяллимин сурятини характер
сявиййясиня галдырмаьа чалышырды.
«Философ» - “ The Philosopher” новелласы
belə başlanır:
“Doctor Parcival was a large man with a drooping mouth
covered by a yellow mustache. He always
wore a dirty white waistcoat out of the pockets of which protruded a number of the kind of black cigars known as stogies. His teeth were black
and irregular and there was something strange about his eyes. The lid of the
left eye twitched; it well down and snapped up; it was exactly as though the
lid of the eye were a window shade and someone stood inside the doctor’s head
playing with the cord.” (3, 49).
Tərcüməsi:
“Doktor Persival aşağı sallanan
ağzını sarı bığları örtmüş
iri bir kişi idi. O həmişə ciblərindən bir
neçə nazik qara
siqarların göründüyü çirkli ağ jilet
geyinirdi. Onun dişləri qara və əyri-üyrü idi və
əcaib gözləri var idi.
Sol gözünün qapağı səyriyirdi;
aşağı düşüb, yenə yuxarı
atılırdı, sanki göz qapağı bir pəncərə pərdəsi idi və doktorun
başının içində kimsə onun ipi ilə
oynayırdı.”.
Müəllifin
obrazlı təqdimatına oxucu Persivalın xarici portreti ilə
yanaşı, onun səciyyəvi xarakter əlamətləri
ilə də tanış olur. Çirkli ağ jileti, qara və əyri-üyrü
dişləri, ciblərindən sallanan siqarlar doktorun pinti, natəmiz, səliqəsiz
görkəmi ilə bərabər onun həm də daxili xüsusiyyətlərini-
intizamsız, vecsiz, avara bir şəxs olmasından xəbər
verir. Sonrakı təhkiyədən belə məlum olur ki,
Persival təxminən beş il əvvəl Çikaqodan
Uaynsburq şəhərciyinə sərxoş vəziyyətdə
gələrək yükdaşıyanla dava etmiş və həbs
olunmuşdur. Həbsdən
çıxandan sonra bir otaq kirayə etmiş və
qapının üstündən həkim olduğunu bildirən
lövhə asmışdır. Persival yalnız “Uaynsburq qartalı” qəzetinin
müxbiri Corc Uillarda rəğbət bəsləyir və
onunla öz şəxsi həyatına dair səmimi ürək söhbətlər
edir. Doktorun dediyinə görə, o da vaxtilə müxbir
işləmişdir və s. Yazıçı daha çox
obrazın mənəvi-ruhi aləminə nüfuz etməklə
insan-cəmiyyət münasibətlərini
daxildən göstərməyə müvəffəq olur.
Новеллаnın гящряманы
доктор Персивал беля щесаб едир ки, бу дцнйада щяр бир инсан бир Иса Мясищдир
вя щамыны чармыха чякирляр. О санки чармыха чякилмядян горхараг инсанлардан,
щяйатдан эизлянир.
«Йумурта» новелласы
фаъиявидир. Бурада ади садя инсанын юз щяйатыны
гурмаг цмидляри щеч-пучдур.
Йазычы сурятлярини характер
сявиййясиня галдыраркян даща чох müəllif təhkiyəsinə,
monoloji nitqə, müəyyən qədər диалоглара вя онларын дахили-мяняви
портретини йаратмаьа мейил едирди. Yazışı щекайя вя новеллаларында Америка шящярляринин
чцрцк, мянфур, дарыхдырыъы, мядяниййятсиз мцщитини якс етдиряркян («Гардашлар
вя юлцм», «Мящкямя», «Гызлар», «Сары палтар» вя с.) сурятлярин характеръя
типикляшмясиня хцсуси диггят йетирирди.
Кечян
ясрин 20-ъи илляриндян башлайараг ядябиййата эялян Мир Ъялал, Мehdi Щцсейн, Мirzə Ибращимов,
Яli Вялийев, Ябцлщясян, Сabir Рящман кими эянъ насирляр юз ясярляриндя
йенилийи, иътимаи сащядя газанылмыш наилиййятляри тяряннцм етмякля йанашы,
ъямиййятин ирялилямясиня мане олан кющнялик галыгларыны, щяля дя юз мянфи
тясирини эюстярмякдя давам едян авамлыг вя ъящаляти, гадына патриархал-феодал
мцнасибятинин тязащцрлярини кяскин тянгид атяшиня тутур, йенилийин гялябяси
йолунда шящяр вя кянддя эедян эярэин тоггушмалары ъанландырыр, йени щяйатын
тясбити наминя йорулмадан мцбаризя апарырдылар. Диэяр тяряфдян, ъанлы щяйатла
баьлы олан реалист ядябиййат йени яхлаг нормаларыны, гадын азадлыьыны дцзэцн
баша дцшмяйян «йенилик тяряфдарларыны» да сатира атяшиня тутур, онлара амансыз
гязябля эцлцрдц. Эянъ насирлярн ясярляриндя шящяр щяйаты, эянълярин йашайышы
даща эениш йер тутурду (9,247).
Мир Ъялал бядии йарадыъылыьа şer və məqalələr yazmaqla башламышдыр. Yazıçının
щекайя вя очерклярдян ибарят olan «Саьлам
йолларда» (1932), «Бой» (1935) китаблары, «Дирилян адам» (1935)
романы, «Бостан оьрусу» (1937) вя «Эюзцн айдын» (1939) китаблары чапдан чыхыр.
Даща сонра онун «Бир эянъин манифести» романы (1939) вя «Ачыг китаб» (1940)
романлары няшр edilir.
Илк
дюврлярдя Мир Ъялалын йарадыъылыьында бир мцддят очерк вя кичик щекайя жанры
ясас йер тутмушдур. Щямин щекайя вя очерклярдя щяля эениш епик лювщяляр, зянэин
характерляр йох иди. Сонракы йазыларында Мир Ъялал характерляр йаратмаьа хцсуси
фикир верир. Артыг «Сара» (1931) вя «Пярзад» (1933) щекайяляриндя Мир Ъялал
йени шяраитин инсанларда йаратдыьы дяйишикликляри, йени кейфиййятляри даща
образлы шякилдя якс етдирирди. Бу щекайяляр яввялкилярдян характерлярин
нисбятян айдын олмасы иля фярглянирди (8,501).
Икинъи Дцнйа мцщарибяси
башлайандан сонра ССРИ-нин ъялб олундуьу 1941-1945-ъи иллярин мцщарибя дюврцндя
Азярбайъан ядябиййатында ляйагятли йер тутан бир сыра мараглы ясярляр йаранды.
Йазычылар мцщарибянин ваъиб тялябляриня ъаваб вермяк цчцн щекайя жанрына
цстцнлцк верирдиляр. Щямин ясярляр арасында Мир Ъялалын «Боз адам» (1941),
«Йоллар» (1941), «Аналарын цсйаны» (1941), «Снайпер» (1942), «Вятян йаралары»
(1942), «Яр вя арвад» (1943), «Щязи Асланов» (1944), «Силащ гардашлары» (1945)
вя с. щекайяляри, очеркляри бу гябилдян олуб мцщарибя дюврцнцн гящряманлыг
пафосуну, инсанларын мянявиййат вя психолоэийасында юзцнц эюстярян йени
ъящятляри якс етдирмяк, тарихи мювзулары мцасир тялябляря уйьун олараг
ъанландырмаг нюгтейи-нязяриндян ъидди ящямиййятя маликдир.
Бюйцк
Вятян мцщарибяси илляриндя Мир Ъялал «Мирзя Хяйал» комедийасыны, бир чох щекайя
вя очеркляр йазмышдыр. Бу ясярляр «Вятян щекайяляри», «Шярбят», «Вятян
йаралары», «Муштулуг» кими айры-айры китабчалар шяклиндя чапдан чыхмышдыр.
Бунлардан ялавя мцщарибя дюврцндя Мир Ъялал «Вятян уьрунда» журналында чохлу
щекайя чап етдирмишдир. Онун «Щяйат щекайяляри» (1944) китабы да бу вахтлар
няшр олунмушдур.
Мир
Ъялалын мцщарибя мювзусунда йаздыьы очерк вя щекайялярин щамысында Вятян
мящяббяти, дцшмяня нифрят, кцтляляри сяфярбяр едян мцбаризя ешги чох
гцввятлидир. Бу ясярлярдя арха щяйатынын ямяк ъябщясиндяки вятянпярвярлик,
мярдлик вя гящряманлыьын тясвири ясас йер тутур. Бу очерк вя щекайяляр
ичярисиндя йцксяк идейа-мязмунлу, тясирли ясярляр чохдур. «Няъатяли»
щекайясиндяки балаъа гыз Ниэар, «Шярбят»дяки Остапенко, «Одлу мащнылар»дакы
Мустафин, «Аналарын цсйаны»ндакы Ариф дяриндян ишлянилмиш характерлярдир.
«Вятян йаралары»ндакы йаралы
ясэярин сямими дуйьуларыны Мир Ъялал тябии эюстярир. Аьыр йараларын вердийи
язаб ясэяри щяйатдан няинки бездирмир, яксиня, о тябиятдян ики юмцр истяйир.
Лакин йаралы ясэяр щяйата «азьын бир мараг цчцн» гайытмаг истямир. Долу
сцфряляр башында отуруб йемяк, тяриф дейиб, тяриф ешитмяк, мяхмяр стол далында,
табелийиндя оланларын цстцня гышгырмаг, мянасыз эцлцшляр щеч дя онун мягсяди
дейилдир. Вятян оьлуну щяйата баьлайан, ики инсан юмрцнц йашамаьа сювг едян
мящз Вятянин дярдляриня чаря етмяк, чятин эцнляриндя она дайаг олуб аьыр
йараларыны саьалтмаг арзусудур. Гящряманынын йараларыны Вятянин кюксцня
вурулмуш аьыр йаралар кими тясвир едян Мир Ъялалын щекайясиндяки бядии
цмумиляшдирмя йолу иля йарадылан типик характер мцвяффяглиййятли вя тясирлидир.
Мир Ъялалын «Силащ гардашлары»
щекайясиндя юзц дцшмян эцлляси иля дялик-дешик едилдийиня бахмайараг,
азярбайъанлы командир Няъяфи мейданда тяк гоймайыб ону хилас едян адйутант
Звонарйовда бейнялмилялчилик чох гцввятлидир. Мцяллиф суряти характер сявиййясиня
галдырыб типикляшдиря билир.
Мир Ъялалын «Яр вя арвад»
щекайясиндя ишьалчылыг мягсядиля Шяргя эялян
алман алверчиляринин, дяллалларынın, гарятдян, сойğунчулугдан варланмаг истяйян фашист
гадынларынын характерик суряти йарадылмышдыр.
Müəllif təhkiyəsində “Leyla” hekayəsində
qəhrəmanın xarakterinin təsvirinə nəzər
salaq: “Bir müddət onun
ayağı tramvaydan kəsilmədi. Şəhərə
yaxın düşərgələrin birində əsgəri
hissədə vuruşmaq öyrənən sevgili əri Mir
Əlinin görüşünə gedər, əlinə
düşəndə hədiyyə aparardı.
Axırıncı dəfə vidalaşandan, Mir Əli cəbhəyə
yola düşəndən sonra
da gəlini yollarda görmək olardı. Sevgilisindən xəbər
almayanda səbri tükənər, darıxardı, heç bir şeydən təsəlli
tapmayanda baş alıb çölə, Mir Əlini yola
saldığı yerlərə gedər, sanki hər
addımda bir xatirə axtarırdı. Orada əsgərlərin
keçmiş düşərgəsində indi küləklər
əsirdi. Məşq üçün qazılan səngərdən,
basdırılan nişan ağaclarından, dar
cığırlardan, sökülımüş
çadır yerlərindən, sökük ağaclardan,
konserv qutularından başqa heç nə
qalmamışdır”. (14, 409)
Mir
Cəlalın yenə “Leyla” hekayəsinə müraciət edək
və burada dialoqların birində xarakterin
açılmasını izləyək:
“Leyla xəstəxana xidmətçisinə
deyəndə ki:
-
Mürsəl
Babayev!
Xidmətçi soruşdu:
-
Qılçası
kəsilənimi deyirsən?
Leyla duruxdu:
-
Babayev
Mürsəli zəhmət çək çağır!.....
-
Bağışlayın
Babayevi axtran sizsiniz?
-
Bağışlayın,
Mürsəl Sizsiniz?
-
Mənəm!!!
Siz, yəqin ki, Ziba
xanımsınız!
-
Bəli!
-
Xoş
gəlmişsiniz!.... Buyurun əyləşin,-dedi.
Leyla oturan kimi əlindəki sovqat
bağlamasının yaralının qabağına qoydu:
-Bağışlayın-dedi, -xəstə
yanına gəlməyə adam xəcalət çəkir.
Bir-iki dənə fətir gətirmişəm. Layiq olmasa
da.....”(14, 413).
Мир Ъялалын щекайяляриндяки
характер сявиййясиня галхмыш бядии сурятлярин бир гиймятли ъящяти дя бундадыр
ки, онлар йалныз вурушан, интигам алан мцщарибя адамлары кими тясвир
олунмурлар. Онларын демяк олар ки, щяр биринин динъ гуруъулуг илляриндя ня иля
мяшьул олдуьуну, щансы няъиб щисслярля йашадыьыны, неъя эюзял арзулар
бяслядийини охуъу билир. Бу ъящят сурятляри даща да бцтювляшдирир, онларын
щяйатилийини гцввятляндирир.
Тядгигатчы
Й.Исмайылов йазырды: «Мир Ъялал эюзял йарадыъылыг тяърцбясиня вя янянясиня
маликдир. Йени тарихи шяраитдя дя ядиб бу яняняни давам вя инкишаф етдириб милли колоритя, милли-яхлаги
сифятляря малик образлар, характерляр йаратмаьа тяшяббцс эюстярир. Щям дя бу
тяшяббцс чох вахт демяк олар, мцвяффягиййятля нятиъялянир» (11, 41).
Эюрдцйцмцз кими, Мир Ъялал
характерин йарадылмасында ясасян müəllif təhkiyəsinə, qismən сурятлярин диалогуна вя онларын психоложи
сяъиййясиня хцсуси диггят верирди.
Беляликля,
щям Андерсон, щям дя Мир Ъялал инсан-ъямиййят мцнасибятляринин тясвириндя
щекайя вя новеллаlaрынdakı сурятлярини
характер, бязян ися типик характер сявиййясиня галдырырлар. Характери
ишляйяркян щяр ики йазычы сурятляри даща чох müəllif təqdimatında, müəyyən dərəcədə
monoloji nitq və диалогларда тягдим етмяklə
онларын психоложи вязиййятини, daxili aləmini габартмаьı lazım bilirlər.
Ядябиййат
1.
2.
White R.L.Sherwood Anderson:
a reference guide.
3.
Anderson S.Selected short
stories. M: Progress, 1981.
4.
4.Anderson, Sherwoood. Winesburg.
5.
The
American Tradition in Literature 1337-8.
Shorter Edition In One Volume. Edited by Jeorge Perkins, Barbara Perkins. Ninth Edition.
6.
6.Шервуд
Андерсон. Перевод с английского.
Составление и вступительная
статья. Б.Л. Канделя. Рассказы. М.; Гослитизтад, 1959
7.
7.Шервуд
Андерсон. Избранное. Перевод с английского Составление и предисловие.
М.Лондра. М.; Художественная литература, 1983
8.
8.Азярбайъан ядябиййаты тарихи. Цч ъилддя, ЫЫЫ ъ. Совет
дюврц, Бакы, Азярбайъан ССР ЕА Няшриййаты. 1957, с. 498-514
9.
9.Азярбайъан совет ядябиййаты тарихи. Ики ъилддя, Ы ъ.
Бакы, Азярбайъан ССР ЕА Няшриййаты. 1967
10.
10.Язиз Мирящмядов. Ядябиййатшцнаслыг терминляри лцьяти,
Бакы, Маариф, 1978
11.
11.Йагуб Исмайылов. Мир Ъялалын йарадыъылыьы, Бакы, «Елм»,
1975
12.
12.Гыса естетика лцьяти. Бакы, Азярняшр, 1970.
13.
13. Мир Ъялал, П.Хялилов. Ядябиййатшцнаслыьын
ясаслары. Бакы, «Маариф», 1972,
14.
14.Mir
Cəlal. Seçilmiş əsərləri . Üç kitabda. I kitab. Bakı, 2008
Character in prose by Sherwood Anderson and Mir
Jalal
Summary
The
paper didecated to the comparative analysis of character in short stories by
American writer S.Anderson and Azerbaijani writer Mir Jalal.
It is emphasized that both writers paid much more attention to describing monologues,
dialogues and spiritual-moral character
of images.
Характер в
прозе Шервуда Андерсона и Мир Джалала
Резюме
В статье дан сравнительный анализ создания характер в рассказах американского
писателя Шервуда Андерсона и
азербайджанского прозаика Мир Джалала. Подчёркивается,
что оба писателя уделяли большое внимание в создании характеров монологам,
диалогам и духовно-нравственным характеристикам образов.
Мащмудова Şялаля Əмирхан гызы
Я.КЦРЧАЙЛЫНЫН
ПОЕЗИЙАСЫНДА ВЯТЯН, АНА, ДИЛ МОТИВЛЯРИ
Ялиаьа Кцрчайлы ХХ яср Азярбайжан
поезийасынын тарихиня дахил олмуш эюркямли сяняткарлардан биридир. Шаирин
поезийасы мювзу жящятдян чох зянэин вя рянэарянэдир. Вятяня цлви баьлылыг,
анайа ещтирам, тябиятин ясрарянэиз эюзяллийиня мяфтунлуг вя бу кими бяшяри
дцшцнжяляр Я.Кцрчайлы йарадыжылыьынын ана хяттини тяшкил едир. Шаир «Вятян»,
«Кяндимиз», «Азярбайжан», «Бяндям», «Дедиляр, Кцр гуруйур», «Вятян ятри», «Йеня
эялдим Гарабаьа», «Нахчыван няьмяси», «Гялбин сыхылса яэяр», «Бакы», «Йоллар
енишйохушлу», «Эюзцмдя галмайыб…», «Торпаьым», «Бизим ел» кими шеирляриндя
доьма вятяни сонсуз мящяббятля тяряннцм етмиш, ана тябиятин язяли вя ябяди
эюзялликлярини щяссас шаир гялями иля вясф етмишдир, Бу шеирлярдя Азярбайжан
бцтцн эюзяллийи иля жанландырылыр, тябият алями зянэин бойаларла тясвир олунур.
«Няьмямин цряйи вятян дейился, Мяня оьул демяз доьма ана да!» дейян шаир,
шеирляриндя эюрдцклярини, дянизи, мешяляри, даьлары, чайлары, эюлляри, бир
сюзля, ана йурдун фцсункар тябиятинин бцтцн эюзялликлярини бюйцк шювгля гялямя
алмышдыр. «Бяндям» адлы шеириня нязяр
салаг:
Эетсям дя ня гядяр кяндя, шящяря,
Бахсам да жяннятя бянзяр йерляря
Дянизляр дейяндя бящриХязяря,
Чайларда Кцр адлы бир чайа бяндям
[3. 231].
Йахуд:
Даь ашырам йа Кяпяздир
Йа Гошгар, йа Савалан.
Кор олсам да таныйарам:
Мянимкидир бу мякан! [3.234]
Я.Кцрчайлы бир сыра харижи юлкялярдя
олмуш вя сяйащят заманы силсиля шеирляр йазмышдыр. Сяфярдя олдуьу заман да
гялбиндя вятян мящяббяти эяздирмишдир. Онун «Щясрят», «Яжняби», «Дузчюряк»,
«Нар ятри», «Мцщажир» кими шеирляриндя бунун бир даща шащиди олуруг.
Инсан эяздим, бир заманлар
Цряйими гырмыш олсун.
Сюзц зящяр, юзц идбар,
Мяни сюймцш, вурмуш олсун.
Бизим елли олсун фягят,
Йа Шякидян, йа Ширвандан.
Бизим дилли олсун фягят…
Гцрбят мяни сыхды, аман! [3.37]
Я.Кцрчайлынын йарадыжылыьында икийя бюлцнмцш
вятян щясряти Жянуби Азярбайжан аьрысы да юз яксини тапмышдыр. “Эюрцш эцнц”,
“Даьларда”, “Жянубун дярди”, “Саваланын зирвясиндя гар эюрцрям”, “Сянин
сачларын”, “Оху”, “Араз, Астарачай ахыр лал кими” адлы шеирляри буна мисал ола
биляр.
О сач да аьардар, о бел дя яйяр.
Бир эцнлцк, бир анлыг вятян фиргяти
Инсан синясиня чарпаз даь чякяр!
[3.348]
Шаир ващид вятян
арзусуну диля эятиряряк, щяр жцр дящшят, сяфалят, рязалят, зиллят юнцндя
дюзмяйя щазыр олдуьуну, лакин «Биржя бу битмяйян щясрят юнцндя» дюзмядийини вя
дизляринин титрядийини сюйляйир. Бу гябилдян олан шеирляриндян бириня нязяр
салаг:
Арабир эцлсям
дя, демя арсызам,
Мягам
эюзляйирям, демя карсызам!
Ня гядяр
Тябризсиз, Шящрийарсызам
Эцлмцр,
эцлмяйяжяк эюзлярим мяним! [3.351]
Бу парчада
шаирин цряк йаньысыны дуймамаг мцмкцн дейил.
Я.Кцрчайлынын
йарадыжылыьында ана мювзусу хцсуси йер тутур. Шаир «Ана» «Анамын ялляри», «Хатиря»,
«Ана наьыллары», «Сющраб вя Тащиря» кими ясярляриндя бу мцгяддяс варлыьа олан
сонсуз мящяббяти тяряннцм едир. Щямин
шеирляриндян бириндя шаир анасыны беля йад едир:
Анамын ялляри
дцшцр йадыма,
Торпаг
белляйярди, яймя яйярди.
Бир аьаж якмишди
мяним адыма,
Лакин бящярини
бир кянд йейярди…
Бир гара газанлы
ожаг чатарды,
Газана ня салды
бир эюрмядим мян.
Хюряк бир
кцлфятя фягят чатарды,
Сян демя «тох
имиш юзц» сящярдян [3.125].
Вятян дейяндя
ана, ана дейяндя вятян йада дцшцр. Бу ики бирбириндян айрылмаз мяфщум
Я.Кцрчайлы йарадыжылыьынын мцщцм голларыны тяшкил едир. Онун шеирляри эянжляря
юйцд, нясищятля долудур вя о, шеирин дили иля демяк истяйир ки, доьма анасыны
севян щяр кяс ейни мящяббятля юз вятянини дя севмялидир.
Я.Кцрчайлыны дцшцндцрян мясялялярдян
бири дя ана дилидир. Онун шеирлярини охуйаркян ня гядяр доьма ана дилиня баьлы
олдуьунун, диля вердийи йцксяк гиймятин шащиди олуруг.
Я.Кцрчайлы “Эюзцмдя галмайыб арзу
да, кам да” адлы шеириндя башга бир мяканда дейил, мящз щцснц зинят олан одлар
йурду Азярбайжанда йашадыьына эюря, беля бир диля йийяляндийиня эюря щяйата
миннятдар олдуьуну сюйляйир.
Щяйат, чох саь ол ки, дилляр ичиндя
Мяня Азярбайжан дили вермисян.
Сяррафтяк сечмисян елляр ичиндян
Мяня бу торпаьы, ели вермисян[3.
241].
“Британийа дяфтяри” силсилясиндян
олан “Истанбуллу Камал” адлы шеириндя шаир Лондонда растлашдыьы бир тцркля
сющбятини гялямя алмышдыр. Истанбуллу Камал дюрд илдир ки, Лондонун Пикаделло
мейданындакы дцканда «пара газанмаг» мягсядиля говрулмуш шабалыд сатыр вя бу
йолла аилясини сахлайыр. Шаир;
“Тцркийядя говурмаьа Шабалыдмы тапылмайыр?” “Сяня йасаг етмишдиляр Орда алыб говурмаьы?”
- дейя ону тянбещ едир. Бу сюзлярдян о,
“Бир жинайят елямиштяк эюзлярини йеря дикир” вя
шаиря бешон шабалыд верир. Шаир
инэилисжя “Тщанк йоу!” сюйляйяркян “рянэ вериб, рянэ алан” Камал дейир:
Йох, даныш юз лисанында.
Мян бу диля тамарзыйам.
Бянзяри вар тцрк дилиня[3.57].
Я.Кцрчайлы бу силсилядян олан башга
бир шеириндя йеня дя дил мясялясиня тохунур. “Киплингля икинжи сющбят” адлы
шеириндя шаир зорла Шотландийаны юз мцстямлякясиня чевирмяк истяйян Инэилтярянин
гясбкарлыг сийасятини пислямишдир. Бунун нятижясиндя шотландлар доьма келт
дилини унудараг инэилисжя данышмаьа башлайырлар. Щямин шеиря диггят йетиряк:
Юзэя дил щакимся дилдя, додагда
Юз дилин юляр дя, унудулар да…
Силащлы эедирди инэилис дили,
Узаг гитяляря гядяр эедирди.
Тахтындан салараг нечя “пис” дили
Юзцнц щюкмдар елан едирди.
Халгын, гябилянин дили о заман
Юлдц Австралийа торпагларында.
Инэилис дилиндя динди Щиндистан.
Донду юз няьмяси додагларында[3.61].
Эюрцнлцйц кими, шаирин 70жи иллярдя
гялямя алдыьы бу шеир бу эцнцмцзц юзцндя якс етдирир вя актуалдыр. Я.Кцрчайлы
дилимизин буэцнкц вязиййятини эюрсяйди, чох эцман ки, бу сюзляри юз халгымыза
да цнванлайарды.
Я.Кцрчайлынын 196869жу иллярдя
гялямя алдыьы “Гязяб” адлы ясяриндя дя дил щаггында дейилмиш гиймятли фикирляря
раст эялирик. Мцяллиф актйор достунун дили иля охужуларын диггятини важиб бир
мясяляйя йюнялдир.
Яввялжя бу ясярин гысажа мязмунуна
диггят йетиряк;
Узун мцддят театр гастролларында
олан актйор вятяня гайыдыр. Анголаны,
Гананы, Суданы эязян актйор бялалар мямлякяти Конгода баш верян бир
ящвалаты шаир достуна нягл едир.
Гаралар дийарында белчикалы
гясбкарларын щюкм етдийи Руанда шящяриндяки илк тамаша заманы салонда жями 7
няфярин олдуьуну вя галан йерляри бош эюрян актйор щейрятиндян донуб галыр.
Актйор сящняни тярк етмяк истяркян, салона амираня бир сясля банту дилиндя няся
сюйляйян бир конголу эянж дахил олур. Айдын олур ки, аь дярили фермер
гарадярилилярля бир салонда отурмамаг цчцн бцтцн билетляри алмышдыр. Фермерин
бу щярякятиня гязяблянян конголу эянж дейир ки, бизимля бир салонда отурмагдан
ийрянирсинизся, юлкямиздя нийя йашайырсыныз? Ня цчцн юз юлкянизя, Белчикайа
эетмирсиниз? Иллярля бу юлкянин алт гатыны сюкдцнцз, алмаз апардыныз.
Сярвятимизи юз малыныз елядиниз. “Сизин елдя мядяниййят йаратмышыг,”- дейирсиниз.
Амма юзцнцзц ким мядяни етмишдир? Сизин дцняниниз, кечмишиниз ня иди? Илляр
бойу испанларын гаршысында титрямисиниз. Сизин етдикляриниз бизя лазым дейил.
Тикдикляринизи дя сюкцн апарын, анжаг бизим азадлыьымызы юзцмцзя гайтарын.
Мцяллиф тарих бойу аьдярилилярин
гараларын ямяйиндян гул кими истифадя етмякля, онларын щесабына сярвят топламаг
вя щюкмран олмаг истяклярини конголу эянжин дили иля охужуларын диггятиня
чатдырмыш, бюйцк ящямиййят дашыйан глобал бир мясяляни поетик шякилдя гялямя алмаьа
чалышмышдыр.
Шаир лирик гящряманын васитясиля охужунун диггятини дил проблеминя дя
йюнялдир:
Йурдунузда ат чапдыгжа
Эащ франсыз, эащ да алман,
Дилинизин сюзляри дя
Эялди ордан, эялди бурдан.
Юз дилиниз йохду беля
Данышырсыз юзэя дилдя… [3. 83]
Эюрцндцйц кими, дилин сафлыьы проблеми диэяр
эюркямли шяхсиййятляримиз кими Кцрчайлыны да дцшцндцрян, наращат едян ясас
мясялялярдян бири олмушдур.
Беляликля, Я.Кцрчайлынын
йарадыжылыьына нязяр салдыгжа бир даща
яминликля дейя билярик ки, шаир щягигятян дя, вятяня, еля, ожаьа баьлы,
дилини севян, анайа йцксяк гиймят верян, мящяббят долу бир шяхсиййят олдуьу
цчцн бу мотивляря щяср олунмуш лириканын ян эюзял нцмунялярини йаратмышдыр. Айдын олур ки, онун ясярляринин мювзу ящатяси
олдугжа эенишдир. Бу эениш ящатяли мювзулары бир йеря сяфярбяр едян бир ана
хятт ися вятянпярвярликдир. Онун щяйаты кими йарадыжылыьы да, бцтцн эянж нясил
цчцн ибрятамиз сяжиййя дашыйыр.
Истифадя олунмуш ядябиййат:
1.
Я.Кцрчайлы. Цлкяр
(шеирляр вя поемалар). Б., 1980.
2.
Я.Кцрчайлы. Гялбин
сыхылса яэяр (шеирляр вя поемалар). Б., 1987.
3.
Я.Кцрчайлы. Сечилмиш
ясярляри. Б., 2004.
Резюме
В статье рассматривается поэзия
известного aзербайджанского поэта А.Кюрчайлы. Отмечается
что, поэт в своих произвадениях высoко оценил родину, мать, рoдной язык и призывает читателей любить и береч национальные ценности.
Summary
In the article poetry of the famous
Paşayeva Aynurə
Nийаз гызы
I.ƏFƏNDIYEVIN QARABAĞ
MÖVZUSUNDAKI DRAMLARININ SƏNƏTKARLIQ
XÜSUSIYYƏTLƏRI
Dramaturgiya əsrlər boyu
insanların mənəvi təkamülündə,
ictimai-estetik tərbiyəsində mühüm rol
oynamış, güclü emosional təsirə malik bədii
yaradıcılıq sahələrindən biridir. Bu
janrın başqa ədəbi növlərdən əsas fərqi
odur ki, burada təsvir olunan hadisələr tərənnüm
və ya təhkiyə yolu ilə deyil, hərəkətdə
və əyani şəkildə təqdim olunur.
Qarabağ mövzusunda
yazılan İ.Əfəndiyevin “Mahnı dağlarda qaldı”
dramı son dərəcə bədii sənətkarlıq
baxımından güclüdür. Dram əsərlərinin
daxili strukturu, bədii sxemi dialoq, monoloq və remarkalardan ibarətdir.
Remarkalar dramın əvvəlində verilir. “Mahnı
dağlarda qaldı” dramında remarka birinci pərdədə
verilir. “Şuşa qalasının Cıdır düzü...
Xəzinə, qayası. Daha o yanda isə Şərqə
karvan çəkən buludlar altında Topxana meşəsi
görünür. Bu mənzərənin fonunda sanki uzaq əsrlərdən
gələn bir mahnı eşidilir:
Deyirlər Qarabağ bir cənnət
imiş,
Bəslərmiş qoynunda mələklərini.
Məndə qüdrət hanı qələm
çalmağa,
Tərif eləməyə ancaq
birini...”.
Digər pyesi “Xurşidbanu
Natəvan” da proloq hissəsi belə başlayır: “Qafqaz canişinin
malikanəsi. Pərdə açılan geniş otaqda
Xurşidbanu ilə Mirzə Ruhulla sükut içində
dayanıb zala baxırlar. Knyaz Xasay iti addımlarla gəlib.
Xurşidbanun qarşısında dayanır”.
“Hökmdar və qızı”
faciəsində proloq belə başlayır: “Şuşa
qalası. İbrahim xanın iqamətgahı. Ağaməhəmməd
şahın Şuşanın istilası zamanı Baləkənə
qaçmış İbrahim xanın Ağaməhəmməd
şah öldürüləndən sonra təkrar
sağ-salamat Şuşaya qayıtması münasibəti ilə
sarayda şadyanalıq. Musiqi. Cavanlar rəqs edirlər.
Xanın qızları Ağabəyim ağa və Səltənət
bəyim də, Cavad xanın oğlu Hüseynqulu xan da,
Qarabağ atlılarının gənc sərkərdəsi
Saday Şirxan oğlu da onların arasındadır. Axund
Mirmöhsün ağa zərif parçadan tikilmiş ağ
libasda, ağ əmmamədə səhnənin yuxarısında
görünür”.
Dram əsərlərində
remarkalar, ilk növbədə, əsəri tamaşaya qoyan
rejissor və aktyor kollektivinə məsləhət, tövsiyə
xarakteri daşıyır. Dialoqlara gəldikdə Şahnazla
Nicatın dialoqunda kəndli və bəy sinfinin
arasındakı ziddiyyət görünür. Şahnaz nə
qədər Nicatı sevsə də onu pulu-qızılı
ilə öz iradəsinə tabe edib başqa yerə
qaçmağı təklif edir. Ancaq Nicat razı olmur,
çünki o zəhmət çəkib pul qazanmağı
üstün tutur. Monoloqların əksəriyyəti psixoloji
xarakter daşıyır. Hər bir surətin nitqi onun xarakterinin
açılmasına kömək edir.
“Hökmdar və qızı” faciəsində erməni
Vanyanın əsl məqsədi onun dilində açıq
şəkildə verilir: “Rus padşahı ilə dinimiz, məzhəbimiz
birdir. Türklər isə bizim düşmənimizdir”.
Beləliklə, buradan belə
nəticəyə gəlmək olar ki, monoloq, həm də
dialoqlar surətlərin məqsədini, xarakterinin
açılmasında mühüm vasitədir. Buradan əsərin
ideyasını da aydın şəkildə görmək
mümkündür.
Dil – bədii ədəbiyyatın
əsas vasitədir. Kamil obrazlı bədii dilin rəngarəng
parıltısı, işığı, ahəngi, musiqisi
olmasa bədii yaradıcılıqdan söhbət
açıla bilməz. Dildən səmərəli istifadə
və onun obrazlı ifadəyə çevirmək
bacarığı təkcə yaradıcının
istedadı, istəyi, arzusu ilə deyil, həm də onun
dünyagörüşü, ictimai-estetik məramı, xalq
dilinə olan dərin məhəbbəti, milli qeyrəti,
zövqü və bütünlükdə sənətkarlıq
qüdrəti ilə bağlı bir məsələdir.
Yazıçılar bədii əsər yazarkən zəruri
olaraq ümumxalq dilinə və onun əsas lüğət
fondu sayılan arxaizm (köhnə sözlə), neologizm (yeni
sözlər), varvarizm (əcnəbi sözlər), dialektizm (ləhcəçilik),
jarqonizm (xüsusi təsərrüfat sahəsilə
bağlı sözlər), provisializm (məhəlləçilik),
vulqarizm (biədəb sözlər) və s. kimi dil vahidlərinə
müraciət edirlər.
Dildə leksik vahidlərin
arxaikləşməsi, köhnəlməsi tarixən, illərin,
əsrlər boyu xalqların həyatında baş verən
ictimai, mədəni hadisələrlə bağlı
qanunauyğun prosesdir.
“Bir pud başını tərpədincə,
üç misqal dilini tərpədə bilmirsən?”, “Mən
suçlu adamlar kimi heç kimin üzünə baxa bilmirəm”
(“Mahnı dağlarda qaldı”), “Şahın ərbabları
Azərbaycan qızlarının namusunu ayaqlar altına
salıb tapdalayırlar” (“Xurşidbanu Natəvan”),
“Yaxşı, Vanya yüzbaşı, sən bu sözlərin
mənə çox ərz eləmisən” (“Hökmdar və
qızı”). Burada “pud”, “misqal”, ”suçlu”, ”ərbab”,
“yüzbaşı” sözləri arxaizmdir. Pud, misqal
ölçü vahidləridir, suçlu günahkar, ərbab
ağa, yüzbaşı rütbə mənasında işlənmişdir.
Varvarizm – dili zənginləşdirən,
dil tərkibini genişləndirən, başqa xalqların dillərindən
alınan sözlərdir. Hər bir xalq tarixi inkişaf boyu
daima başqa xalqlarla təmas edir, siyasi, iqtisadi, mədəni əlaqələrə
girir. Xalqlar arasında mədəniyyət, elm, texnika
müdalisi olur, adətlər, vərdişlər, məfhumlar
təsir edir. Məsələn:
“Bəy, söhbət dananı
qurda verər, qızımızı verin, mürəxxəs
olaq”, “Dünən müsavat nazirləri hökuməti
bolşeviklərə təhvil veriblər”, “Bəli, yoldaş
komissar, Şahnaz xanımın padruqası” (“Mahnı
dağlarda qaldı”), “Mən varisiyektayam!”, “Yaxşı madmazel,
mən sizin xahişinizi olduğu kimi əlahəzrət
imperatora çatdıraram” , “Arzu edirəm, knyaginyanın təşkil
etdiyi bu gecəki balda siz də vaxtınızı xoş
keçirəsiniz”, “Lakin bizimlə dədə-baba ədavətləri
olan kübarlar çara danos verdilər ki, guya, mən millətçilik
eləyirəm, Şeyx Şamil yolu ilə gedirəm” (“Xurşidbanu Natəvan”), “Sən bu gün təğyiri-libas olub, xəlvətcə
Əbülfət xanım qərargahına gedib, ona deyərsən
ki, mən təcili onu görmək istəyirəm”, “Astvas du
bahi, astvas du bahi” (“Hökmdar və qızı”).
Bununla yanaşı,
yazıçılar obrazları fərdiləşdirmək,
onlarla bağlı emosionallığı, koloriti artırmaq
üçün şivələrdən yerli-yerində istifadə
edirlər. Bu da sənət əsərlərinə xüsusi
təbilik, şirinlik, bədiilik gətirdiyi üçün
ədəbi ictimaiyyət və oxucular tərəfindən
yaxşı qarşılanır, yüksək qiymətləndirilir.
“Sənə qurban olum, ay Allah,
tez ol dayna”, “Eyzən fikir-xəyal içində” (“Mahnı
dağlarda qaldı”), “Kor kamançaçı
çalırız eyzən Muradalıya baxa-baxa oxuyub oynayırdı”,
“Naşına nə gələcək... yenə də göbəyini
əsdirə-əsdirə oynayıb, pul yığacaqsan dayna...”,
“Sən ölmüyəsən, yəqin heylədi...”
(“Xurşidbanu Natəvan”).
Burada işlədilən dialektlər
Qarabağ dialektinə məxsusdur.
Yazıçı
yeri gələndə mənfi tipləri fərdiləşdirmək,
onların simasında köhnə cəmiyyəti,
nadanlığı, cəhaləti, mənəvi geriliyi
ifşa etmək üçün kifayət qədər vulqar
söz və ifadələrdən istifadə etmişdir.
“Qələt eyləyirlər.
Şahnaz təhsil görmüş açıqtəbiətli
bir qızdır” ,“Axmağın biri. Qoca nənən gecənin
bu vaxtı niyə yadına düşüb?”, “Yalan deyirsən,
küçük”, “bu məlun kəndlinin sözlərində
həqiqət vardır” (“Mahnı dağlarda qaldı”).
Məcazlar
– sözün sadəcə lüğəti mənasında
deyil, həm də çoxmənalı, sətiraltı, bədii,
poetik, xüsusilə obrazlı formada işlədilməsinə
deyilir. Bədii yaradıcılıqda məcazlardan istifadə
yazıçıdan, sənətkardan yüksək
profesionallıq, obrazlı təfəkkür, sənətkarlıq,
sözlərin üzərində səbirlə, təmkinlə
işləmək, onlara yeni məzmun, məna
çalarları vermək, poetik təsvir və ifadə vasitələrindən
yüksək səviyyədə faydalanmaq bacarığı
tələb edir. Aydın məsələdir ki,
yazıçının bədii zövqü, həyat təcrübəsi,
idrak və müşahidə qabiliyyəti nə qədər
güclüdürsə, onun dili də o qədər
güclü, təsirli, əlvan və poetik olur.
Bədii
təsvir vasitələrinin sadə növlərindən biri
epitetdir. Bədii əsərdə mənanı qüvvətləndirmək,
müəyyən bir cəhəti diqqətə daha qabarıq
çatdırmaq üçün həmin fikri ifadə edən
sözə qüvvətləndirici təyinedici söz
artırılır.
“Min bir gecə qəhrəmanlarının
xəyalları dolaşan yerlərə...”, “Görünür
ikibaşlı qartalın caynaqları
korlaşmışdır”, “Qiymətli adamlardır” (“Mahnı
dağlarda qaldı”), “Xurşidbanu həqiqətən
şahanə xanımdır”, “İztirablar çəkmiş
qəlbimin sənin sevginə, səmimiyyətinə o qədər
ehtiyacı var ki...” (“Xurşidbanu Natəvan”), “Ağabəyim
ağa, siz dünyanın ən nəcib
xanımısınız”, “Sənin qəhrəman təbiətin
məni düşmənlə vuruşa tələsidirir”
(“Hökmdar və qızı”).
Bədii yaradıcılıqda
sadə və ən çox işlənən məcazlardan
biri təşbeh-bənzətmədir. Bədii ədəbiyyatda
bir əşyanın və ya hadisənin müəyyən əlamətə
görə özündən daha qüvvətli əşya
və hadisəyə oxşadılmasına təşbeh, yaxud
bənzətmə deyilir.
“Böyük bəy ildırım
vurmuş kimi sarsılır”, “ O qədər gözəldir
ki, deyirsən, bəs, oğlan paltarı geymiş
qızdır” (“Mahnı dağlarda qaldı”), “Quduz it kimi
öldürəcəm onu”, “Sənin boyun sərv kimi
ucadır, Sənin gözün şəvə kimi qaradır”,
“Ürəyim Savalandır, canım da Savalandır”
(“Xurşidbanu Natəvan”), “Gedək , qumral ürgənin
üstündə qızıl quş kimi uçacam” (“Hökmdar və qızı”).
Bir əşya yaxud hadisənin
müəyyən əlamətinin başqa əşya və
yaxud hadisənin üzərinə köçürülməsinə
metofora deyilir.
“Kişi səhərdən-axşamacan
oturub arvadı tumarlamayacaq ki...”, “Ovçu oğlanı
görəndə qızın gözləri od tutub
yanırdı”, “Mənim də bəxtim bir gün
açılacaq”, “Kübarlar, ağalar sinfinə olan nifrəti
sənin qəlbində mənim məhəbbətimi də məhv
etmişdir” (“Mahnı dağlarda qaldı”), “Tale özü qəsdən
məni indiyə qədər dayandırmış, knyaz həzrətləri”,
“Sənin məhəbbətin mənim köməyim,
dayağım olacaq!”, “Yox, sənin, nə isə, bir sirrin
var... Bəs, nə vaxt ürəyini açacaqsan?”, “Məqsədim
odur ki, min illərdən bəri əkilməyən torpaqlar
camaata xeyir versin”, “Musiqi birdən-birə susdu...”
(“Xurşidbanu Natəvan”), “Yerlər, göylər bu dəhşətə
necə dözdü, necə?” (“Hökmdar və qızı”).
Metonimiya – bədii dildə
tez-tez rast gəlinən və danışığı, mənanı
qüvvətləndirən, şirinləşdirən məcaz
növlərindən biridir.
“Ətraf dərin sükut
içindədir” (“Mahnı
dağlarda qaldı”), “Muradalı əmioğlu, Banu bəyim
buyurdu ki, qala rəisinin yavəri
zabit Mixaylov onun sevimli atı “Meymunu” minib bir neçə
saat gəzmək istəyir” (“Xurşidbanu Natəvan”),
“Doğrudanmı, mən Azərbaycana xəyanət edərəm!”
(“ Hökmdar və qızı”).
Bədii
ifadə vasitələrindən təzad ziddinə, əksinə
olmaq deməkdir. Bədii əsərdə məzmunca bir-birinə
zidd iki anlayış və ya vəziyyətin
qarşılıqlı şəkildə verilməsinə təzad
deyilir.
“Zəif ağıllılara
güclü ağıllara tabe olmalıdır”, “Biz öz vətənimizdə
vətənsiz idik”, “Mən dörd il bundan əvvəl ailəmi,
qohum-əqrəbamı, bütün var-dövlətimi
atıb adi bir nökər olan səninlə qaçanda
heç nə fikirləşmədiyim kimi, indi də fikirləşmirəm” (“Mahnı dağlarda qaldı”),
“Dünyaya Nizami Gəncəvi kimi, Füzuli kimi dahilər
vermiş Azərbaycanın bu gün dünya mədəniyyətindən
bu qədər geri qalması izzəti-nəfsimi yaralayır”,
“Bir könüldən min könülə aşiqəm sənə”,
“Cənab knyaz da, o biri ağalar kimi, çörəklərini
halal zəhmətlə qazanan adamlara yuxarıdan
aşağı baxır, amma sizin kasıb adamlarla rəftarınız
məni fərəhləndirir, banu bəyim, həqiqəti
söyləyən şairlərin taleyi həmişə faciəli
olmuşdur”, “Dünyada qəribə təzadlar olur, əlahəzrət,
şer-sənət nəcib hisslərin, nəcib fikirlərin
tərcümanı olduğu halda, bəzən qəddar
hökmdarlar da onu sevir”, “Ancaq mən Cavad xan kimi xalq qəhrəmanını,
yenilməz Azəri igidlərini, arvadları, körpə
uşaqları top atəşinə tutub gülləbaran etdirən
cəllad bir generalın görüşünə getməyi,
onun şadlıq məclisində iştirak etməyi Azərbaycan
xalqına qarşı dəhşətli bir xəyanət
hesab edirəm”, “Siz Azərbaycanı, gözəl
Qarabağı müstəmləkə etməyə gələn
rus generallarını duz-çörəklə
qarşıladınız”
(“Hökmdar və qızı”).
Mübaliğə – bədii təsvirdə
və ya adi danışıq dilində hadisələrin,
faktların, insanın əməl, fikir və
duyğularının həddində artıq
böyüdülməsinə, şişirdilməsinə
deyilir.
“Siz ki, kübar
salonlarının pələngisiniz”, “Mənə elə gəldi
ki, vətənim üçün dağı dağ
üstünə qoya bilərəm!”, “And içirəm ki, sənin
sirrini xəncərlə də mənim ürəyimdən
çıxara bilməzlər” (“Xurşidbanu Natəvan”), “Mənə
elə gəlirdi ki, sən bizi xilas etmək üçün
Allah tərəfindən göndərilmiş fövqəlbəşər
bir məxluqsan”, “Xan ata, o oğlan adi tərəkəmə
içindən çıxmış bir igiddir. Sənin kimi
qüdrətli hökmdarın istəkli qızı olan mənim
onu istəməyim mənim öz gözümdə göylərə
qaldırmışdır”
(“Hökmdar və qızı”).
Bədii əsərdə
mübaliğənin əksi olan ifadə vasitəsindən də
istifadə olunur ki, ədəbiyyatşünaslıqda buna
litota deyilir. Litota yunan sözü olub, kiçiltmək, əhəmiyyətsizləşdirmək
mənasını bildirir. Söz sənətkarı müəyyən
hadisəni, əşyanı əsərin ideyasına
uyğun, əslində olduğundan zəif, kiçik şəkildə
nəzərə çatdırır.
“Lakin onun qılıncı nə
qədər iti olsa da, iki divin pusqusunda dayandığı bu
tilsimi qan tökməklə sındıra bilər” (“Hökmdar və qızı”).
Kinayə – insana, onun işinə,
əməlinə, hadisə və faktlara istehzalı, rişxəndli,
ifşaçı münasibətdən doğan, mətləbi
birbaşa deyil, əksinə, dolayı yolla bildirən sözə,
mühakiməyə və ya fikrə kinayə deyilir.
“Yəni Bəhmənmirzənin
nəvəsi, Böyükbəyin bacısı, o günə
qalıb ki, gədənin birinə aşiq olsun?” (“Mahnı
dağlarda qaldı”), “O!..Nə böyük nəzakət...
Niyə gəlmirsiniz?”, “İnanmaq lazımdır! Yoxsa, azərbaycanlıları
sən Zahir bəydən, Fərəc bəydən yaxşı
tanıyırsan? Kim səni vəkil eləyib ki, bu
qaçaq-quldur tuzemləri müdafiə eyləyəsən?” (“Xurşidbanu Natəvan”).
İnversiya – sözlərin
müəyyən sırasının pozulmasıdır.
Qrammatikanın tələbi baxımından nöqsan
sayılmasına baxmayaraq, sənətkar bədii əsərdə
sözlərin sırasını bəzən bilə-bilə
pozaraq inversiya yaradır, ondan bədii ifadə vasitəsi kimi
istifadə edir.
“Yığışdır şələ-şüləni,
İnsan!” (“Xurşidbanu Natəvan”), “Vurdur mənim boynumu,
xan ata! Hər halda, bu, bütün xalqı yadelli bir qəsbkarın
çəngəlinə keçirmək qədər
ağır cinayət deyil” (“Hökmdar və qızı”).
Pyeslərdə Qarabağın
müxtəlif bölgələrinin adları da çəkilir.
Dilçilikdə buna terminlər deyilir. Kürdmahmudlu, Dumu,
Tuğ, Hadrut, Xankəndi, Daşaltı və s. yerlər
Qarabağın müxtəlif kəndlərinin
adlarıdır.
İ.Əfəndiyevin pyeslərində
xalq dilinin ruhu aydın şəkildə duyulur. Xalq ədəbiyyatının
müxtəlif janrlarında istifadə edərək gözəl
şeirlər yaratmışdır. “Mahnı dağlarda
qaldı” pyesində xalq mahnısı oxunur:
Aman
ovçu, vurma məni,
Mən
bu dağın maralıyam...
Yaralıyam,
yaralıyam...
Mən
bu dağın maralıyam.
Digər pyesində “Xurşidbanu Natəvan”
da bayatı janrının nümunəsinə rast gəlirik:
Araz axar lil ilə,
Dəstə-dəstə
gül ilə.
Mən yarımı sevirəm,
Şirin-şirin dil ilə.
“Məclisi-üns” poetik məclisi
şeir, sənət dünyası ilə bağlı
olmasına baxmayaraq, Mamayın söylədiyi şeir bu məclisi
öz məcrasından döndərir. İ.Əfəndiyev
dramaturq kimi Natəvanın qəzəllərindən misallar gətirir:
Səni kimdir sevən
bica, qərənfil?
Sənə mən
aşiqi-şeyda, qərənfil?
İ.Əfəndiyev
yaradıcılığı öz mənəvi əsasları
ilə qədim tarixə malik Azərbaycan ədəbiyyatına
bağlı olmuş, onun əsərlərində mifik təfəkkürün,
folklor ədəbiyyatının, klassik şairlərin, sənətkarların
həmişəyaşar ruhu duyulur.
Ədəbiyyat:
1.
Əfəndiyev.
İ. Seçilmiş əsərləri, 4 cilddə, Bakı,
Yazıçı, 1984.
2.
Əlimirzəyev
X. Ədəbiyyatşünaslığın elmi-nəzəri
əsasları, Bakı, Nurlan nəşriyyatı, 2008.
Xülasə
İ.Əfəndiyev tarixi mövzuda
yazdığı dramların sənətkarlıq xüsusiyyətlərini məqamında işlətməyi
bacaran yazıçı idi.
Summary
Ilyas Afandiyev was a writer who could use
craftsmanship features of his drams of
historical
subject in time.
Мирщцсейн Аббас
МЯММЯД АРАЗ ПОЕЗИЙАСЫНЫН ЮЗЦНЯМЯХСУСЛУЬУ
Ютян ясрин яллинжи илляриндя поезийайа эялян, юзцнямяхсуслуьу иля диггяти чякян шаирлярдян Мяммяд Аразын йарадыжылыьы спесифик жящятляриня эюря сечилир. Шаирин бядии дцнйасындакы лирик «мян»ин поетик тутуму иримигйаслыдыр. Бу,
шцбщясиз ки, илщамын гайнарлыьы вя поетик вцсяти щцдудсузлуьу иля шяртлянян бир сяняткарлыг кейфиййятидир. Эюрцнцр, щям дя еля буна эюрядир ки, шеирляриндя поетик тягдимат еля шаираня бир шякля бцрцнцр ки, дуйьу вя дцшцнжя гайнаьынын щарадан башланыб, щарада гуртардыьыны мцяййянляшдирмяк олмур.
Мцхтялиф иллярдя няшр олунан «Севэи няьмяси», «Цч оьул анасы», «Араз ахыр», «Мян сяни тапарам», «Анамдан йадыэар няьмяляр», «Юмцр карваны», «Иллярдян бяри», «Ганадлы гайалар», «Атамын китабы», «Щяйатын вя сюзцн рянэляри», «Охужуйа мяктуб», «Айларым, иллярим», «Дцнйа сянин, дцнйа мяним», «Сечилмиш ясярляри», «Даш щарайы» вя с.
китаблары шаирин ич дцнйасыны цзя чыхаран, ону йаддашлара щякк еляйян сянят нцмуняляри кими жялбедижидир.
М.Араз бир шаир кими, хош овгатыны тезликля охужусунун ящвали-рущиййясиня гатмаьы бажаран сяняткардыр. О, нядян йазырса йазсын, гаршысында ясл обйект инсандыр. Бу инсанын ясрляр ютдцкжя илдян-иля йахшылашан щяйаты шаирин исти овгатына ширинлик эятирир.
М.Араз халгын мяняви алями, мяишят шяраити иля йахындан баьлы олан бир сяняткардыр. Тясадцфи дейилдир ки, шаирин илщам мянбяйи, шеирляринин ясас мювзусу инсан, щяйат, эюзяллик вя мящяббят олмушдур. Инсан онун йарадыжылыьынын фювгцндя дурур. Шаирин али тяйинатына эюря, инсан фязилят сащиби олмалы, хош дуйьуларла йашамалыдыр.
Юзцн юз эязянин, юз итийин,
Бир даш йаддашында изин галыбса,
Гоншу пишийинин, гоншу итинин,
Цзцня бахмаьа цзцн галыбса,
Сящярляр ейвана чыхмаьа горхма,
Цфцгя, Эцняшя бахмаьа горхма.
Инсаны бцтцн мяняви зянэинлийи иля
йцксяк поетик сявиййядя якс етдирмяк, онун дахили алямини ачмаг бир шаир кими
М.Аразы щямишя дцшцндцрмцшдцр.
Защири яламятляриня эюря чарпаз
дюрдлцкля мясняви бейтинин бирляшмясиндян ямяля эялиб, гурулушжа мцряккяб олан
бу бянд нювц юз ащянэдарлыьы вя мяна чаларлары иля уьурлу бянд нювляриндян бири
сайылыр.
Инсаны бир хилгят кими даим
доьрулугда эюрмяк истяйян шаир онун щяйата олан биэанялийиня, инамыны
итирмясиня тяяссцфлянир, дцз ящд-илгарындан дюнмяси иля барышмыр.
Чох йахшылар йаманлашды эюзцмдя,
Чох вядяляр думанлашды эюзцмдя,
Дцз ящд-илгар йарьанлашды эюзцмдя,
Бир инсана инамымы итирдим.
Адамларда йцксяк бяшяри дяйярляря
баьлылыг вя инамы мющкямляндирмяк, шяря, ейбяжярлийя, ядалятсизлийя фяал
мцгавимят рущу тярбийя етмяк М.Араз йарадыжылыьынын башлыжа мейарларындандыр.
Беля сяпэили шеирлярин йазылыш тярзиндя шаиря мяхсус бир трибунлуг, юз
гящряманларына пафослу мцражият айдын щисс олунмагдадыр.
Демя щяр аддымда шющрятим щаны,
Тярифсиз юмрцн дя юз тярифи вар.
Сцбута чалышар юз варлыьыны
Йалныз варлыьына инанмайанлар!
Шаирин нязяриндя йалан вя йаланчылыг
инсан шяхсиййятиня сойуглуг эятирир. Йалан бяр-бязякли дя дейиля биляр,
инандырыжы шякилдя дя сюйляниля биляр. Лакин о, гейри-яхлаги сифят кими кюлэядя
галар. Вахт ютдцкжя, заман кечдикжя йалан цзя чыхыр, щягигят онун башы цзяриндя
байраьыны ачыр. Йаланчы дяниз дибиндя дя эизляня билмядийи кими, йаланын юмрц
дя гыса олур. Доьру эяляндя йалан юлцр.
Шаир юмрц бойу доьрулуьу щяр бир
фярдя йахын билдийиндян, йаланы цзцндя дяйишкянлийи щисс едилмяйян
щийляэярлярин «силащы» кими пислямишдир.
Йалан ешитмядик бюжякдян, гушдан,
Инсанды инсана йалан данышан…
… Йаланды, бющтанды сюзцн дя гышы,
Бабалар: «Йалан да иланды», - дейиб.
Дили гулаьыма йалан данышыр,
Эюзляри: «Бу йалан йаланды», -
дейир!
Шаирин нязяриндя инсан али бир
варлыгдыр. Юмрцнцн бу вя йа диэяр жящятляри шяхси ягидясиндян асылы олдуьундан,
о, кешмякешли щяйатынын щяр аныны диггятиндя сахлайан бир фярд кими мясулиййят
дашыйыр. Инсан сянят вя пешясиндян асылы олмайараг, гаршысында йарана билян
бцтцн йахшы вя пис жящятляр цчцн щесабат вермяли, виждан вя ягидяси, дин вя
мясляки бир-бирини мцшайитя едян саат ягрябляри кими ардыжыллыгла щярякят
етмялидир.
О, шеирляринин бириндя эюстярир ки,
инсан эцнащы гаршысында мясулиййят дашымалы, щеч олмаса, ялини эюйляря тутуб,
биржя эцн иманыны йудуртмалы, вижданыны галайчыйа вермялидир:
Йцз эцндя биржя эцн аллащдан горхун,
Олмаса да горхун, олса да горхун.
… Пислик сярэиляри тяртиб едянляр,
Нащаг ган тюкяни тялтиф едянляр,
Биржя эцн йюнялсин юзцня гаршы,
Бир ял жиловласын бир сярсям башы,
Бир ял балта чалсын бир йаманлыьа,
Бир бахты сяслясин фираванлыьа.
Эцнащлы йцз эцндян алын бу эцнц,
Олсун: Горху эцнц, йа: Инсаф эцнц!
Бу бир эцн йудурдун иманынызы,
Верин галайчыйа вижданынызы.
Бу шеирдя М.Аразын поетик тяжрцбяси
щежа вязнинин юлчц принсиплярини, онун мцяййян формалара малик олмаг
имканларыны чох айдын шякилдя эюстярдийиндян, образлы дейим тярзиндян доьан
мяна чаларлары вящдят щалында охужунун диггятиня чатдырылыр.
Поезийанын ядяби мярщяляляриндя ана
торпаьа, вятяня вя тябиятя баьлылыьыны йарадыжылыьы бойу горумаьа чалышан
М.Араз тябиятя паклыг, цлвилик вя эюзяллик мянбяйи кими бахмыш, юзц иля онун
арасында бир йахынлыг щисс етмишдир.
Ана
йурду иля баьлы щяр щансы бир мювзу шаир цчцн доьма вя язиздир. Бу
доьмалыгда йаранан шеирляриндя кядяр, тяяссцф, наращатлыг щиссляри иля йанашы,
онун никбин ящвали-рущиййясинин дя шащиди олуруг. Шаир бу заман тябиятя инсан
мянявиййатына хас олан сифятляри ашыламагла, она мцхтялиф формаларда мящяббят
ифадя етмяйя чалышмышдыр.
Торпаьымдан думан кими йыьылсам,
Сон няьмямин учурумуна сыхылсам,
Гяфил гяза йыхмаз мяни, йыхылсам,
Ана йурдум, аьусуна тялясдим.
Инсаны бцтцн мяняви зянэинлийи иля
йцксяк поетик сявиййядя якс етдирмяк, онун дахили алямини ачмаг, эяляжяк
арзуларыны ишыгландырмаг бир шаир кими М.Аразы щямишя дцшцндцрмцшдцр. Она эюря
дя халгын щяйатыны, вятяня баьлылыьыны, психолоэийасында баш верян йениликляри,
дюврцн адамларынын портрет юзцнямяхсуслуьуну щягигятя мцвафиг тярздя якс
етдирян «Ясэярин монологу» шеири мараглы жизэилярля диггяти жялб едир.
Шеирдя андына садиг олуб, вятянин
щяр гарышыны эюз бябяйи кими горумаг ягидясиндя олан ясэярин сядагяти, дяйаняти
вя язмкарлыьы эянжляримизи илк нювбядя вятянпярвярлийя сясляйир. Бурада ясэярин
кечирдийи щисс вя дцйьулар чох сямими шякилдя тясвир едилмишдир. Охужуйа еля
эялир ки, о, юзц дя бу щиссляри йашамыш, бундан яввял башына эялян щадисялярдян
ибрят эютцрмцшдцр.
Ясэяр анды «атяш» демяк,
Ясэяр анды «йцрцш» демяк,
Вятян мяня оьул деди,
«Вуруш» демяк, «дюйцш» демяк.
М.Араз шеирляринин ахарында йолу
йарпызлы думдуру булагларын шырылтысыны, эюйлярин янэинликляриндя гаггылдашараг
сцзян дурналарын низамлы учушуну, мави ляпялярин пычылтысыны, Эюй эюлцн мусиги
сядалары кими бир-бирини явяз едян рянэ чаларларыны дуйур, эюрцр вя щисс
едирик. О, щяйатын зяриф нотларыны рцбаби тябият мювзуларына хцсуси бир
щяссаслыг вя инжяликля жилаландырмаьы бажан бир сяняткар олмушдур.
Шаирин «Ялим чатмаз, цнцм йетмяз»
шеири бу жящятдян сяжиййявидир:
О зирвядя гар булудду, булуд гар,
О зирвяйя бичилмяйя булуд дар,
Ял елясян ялжяк олан булудлар,
Ялим чатмаз,
Цнцм йетмяз…
Суда сыныб су сяняйи дейясян,
Кимся гырыб бир цряйи дейясян,
Щаваланды даь кцляйи дейясян,
Ялим чатмаз,
Цнцм йетмяз…
Бу шеирдя тябият лирикасына хас олан
тябиилик, сямими вя щярарятли бир колорит, дилинин мелопоетик мялащятиндя
«зирвя», «булуд», «гар», «ял», «ялжяк», «су сяняйи» вя с. мяфщумларын фикри-емосионал
дольунлуьунда, сюзлярин тябии ахарында бир мцяййянлик диггяти чякир.
М.Араз айры-айры мяфщумлары йалныз
образлы шякилдя тясвир етмир, щям дя охужуну щейрятляндирир. Шеирляриндя сямими
бир етираф шаирин поетик мярамыны тяйин едир. Щяр шейи инсан наминя дярк едян
шаирин никбин арзусу «Щяля эет-эял гуртармайыб бу дцнйайла Мяммяд Араз
арасында» кяламы иля мцяййянляшир.
Мялумдур ки, Азярбайжан шаирляринин
яксяриййяти кянддя доьулмуш, онун аб-щавасыны удмуш, суйуну ичмиш, щазырда
шящярдя йашайыб-йарадырлар. Кянди йарадыжылыглары цчцн илк сынаг мейданы билян
М.Аразын шящяря бахышы, гойнунда йашамасы ону щеч дя гярибяликляр гаршысында гоймур.
Чцнки ушаглыьыны вя эянжлийини кянддя кечирян шаирин ян йахын щямдями инсандыр.
О, кянд вя шящярдя эюрцб дярк етдийи щяр щансы бир инсаны тябиятин шащ ясяри
билиб, ону мяналандырмыш, образа чевирмишдир.
М.Араз сюзцн мяна вя мязмунундан
ялавя, онун ащянэдарлыьына, тяляффцз эюзяллийиня, гялбя йатымлыьына да хцсуси
ящямиййят вермиш, сюзляр арасында щармонийа йаратмышдыр. О, кимдян, нядян
йазыр-йазсын, мцнасибятиндя сямими вя исти щисслярля йашамышдыр.
Шаирин мцгайися фонунда тясвир
етдийи «Бюйцкляр-ушаглар» шеири бу гябилдян мараг доьурур. Мяна чаларлары вя
сяслянмяси етибариля ясл поетик нцмуня олан ашаьыдакы шеирдя щям бянзятмя
гошмалары, щям дя лаконик ифадяляр сыра дцзцмц иля охужуну дцшцндцрцр. Бу
эюрцнтц щямин алями йашайан бюйцкляр цчцн тябии бир щал кими жанланыр.
Ушаглар бизим эяляжяйимиз, гцввят
мянбяйимиздир. Щяр биримиз она эцвяняряк юмцр сцрцр, чох шейи онлара етибар
едирик. Юз мясулиййятини йахшы дярк едян щяр бир ушаг Вятянин ясл горуйужусу
кими фяхрля гцрур щисси кечирир.
Шеирдян бир парчайа диггят едяк:
Бюйцкляр, бюйцкляр щюрцр чяпяри,
Ушаглар, ушаглар йарыр чяпяри.
Бюйцкляр, бюйцкляр чяпяр бойунжа,
Гаратикан якир, гижитикан якир.
Ушаглар, ушаглар чяпяр дибиндя
Бянювшя ахтарыр, сцсян ахтарыр.
… Бюйцкляр, бюйцкляр – чяпярдя пайа,
Ушаглар, ушаглар – чяпярдя гайчы…
Беляжя ушагды гоншу бюйцкляр,
Беляжя бюйцкдц гоншу ушаглар.
Ня йахшы, йаманлыг юлязимякдя,
Ня йахшы, йахшылыг йанмаьындадыр.
Инандым: щяр ушаг бир од парчасы,
Инандым: сянэимир бу од, бу ожаг!
М.Араз зянэин поетик сюз имканларына
малик олан вя бу хязинядян зярэяр дягиглийи иля мящарятля йарарланан
сяняткардыр. Реал факт вя вязиййятляря истинад едиб, инсаны бядии цмумиляшдирмя
сявиййясиня галдырмаг онун поезийасынын яламятдар хцсусиййятляриндяндир. Илляр,
ясрляр ются дя, шаирин поезийасы щяр вахт тязя-тяр олараг галажагдыр.
Summary.
To depict a person with all his morae richness, to
analyse his inner world and to throw light on his future plans has always made
Mammad Araz think about.
He trics not only to picture separate beings poetically,
but also to astonish his reders.
As a poet of great insight M.Araz believes the
development of life and is rich in poetic word resources.
.
Щясянов Rцстям Mящяд оьлу
Б.ВАЩАБЗАДЯ ПОЕЗИЙАСЫНЫН
СЯНЯТКАРЛЫГ МЯСЯЛЯЛЯРИ
Бяхтийар Ващабзадя поезийасы
цзяриндя апарылан мцшащидяляр эюстярир ки, шаирин ясярляринин ясярляринин
форма-поетик зиддиййятляри мцхтялиф
сявиййялярдя мейдана чыхса да бири диэяриндян тяърид олунмуш шякилдя дейил,
цзвц вящдят щалында мювъуддур. Бу ъящяти унутмаг лазым дейил ки, мювзусундан, цслубундан, жанр вя йазылыш
тярзиндян асылы олмайараг йаранан щярбир ясяр истяр тарихи, истяр яфсаняви,
истяр маъярави вя с. олсун – нятиъя етибариля йазылдыьы эцнляр цчцн нязярдя
тутулур вя мцасир охуъулара няся демяк цчцн йазылыр. Бу мянада тарих
дя, фолклор да, яфсаня дя мцасир дювря,
мцасир инсана хидмят едир. Она эюря дя
шаир вя йахуд йазычы нядян истифадя едирся етсин, нядян йазырса йазсын, илк
нювбядя мцасир варлыьы дяриндян юйрянмяйя, щямвятянляриня гцдрятли сяняткар
сюзц демяйя борълудур. «Чцнки иътимаи варлыг вя заман бядии йарадыъылыьын йалныз
мцндяриъясини, йалныз мязмунун дейил, формасыны да мцяййян едир, цсулларына,
дилиня, тяшбещляриня вя сурятляриня тясир эюстярир (1-24)». Б.Ващабзадя
сянятинин поетик имканлары бу бахымдан чох эенишдир. Бу эцнцн фялсяфясини
йаратмаг ъящди мцяллифин йарадыъылыьында юзцнц тез-тез эюстярир:
Юзцнц
алдадыб йашайыр инсан,
Бялкя
бу алверсиз йашамаг олмаз.
Анъаг
бу мягамда бир мятляб дя вар,
Бир
дяфя алданан йцз йол алданар,
Биринъи
эцнаща щагг верян заман (2, 297).
Инсан, щяйат фялсяфясинин тарихи гойулушу иля
мцасир гойулушу арасында щямишя ябяди гойулушу
дайаныр. Б.Ващабзадянин сяняткарлыьы бир дя ондадыр ки, «тарихи» бирбаша
«мцасирлийя» эятирмир, контраст йаратмаьа мейл етмир, тарихя дя, бу эцня дя
ядябиййатын призмасындан бахыр, мятляби цмумиляшдирир вя фялсяфиляшдирир:
Инсан
бир ялиля йандырыр
анъаг,
О бири
ялиля вурур дизиня.
О да
дизляриня вуруб аьлады:
-
Галмады бир шейя, -деди, - эцманым,
Сачымы
дярд йолду, гям дараглады,
О гядяр
ащ чякдим,
Ащым,
аманым.
Вираня
кюнлцмдя «тцстц» баьлады (2, 298-299).
Шаир «ябяди олан»дан бу эцня кечмякля вердийи
психоложи-естетик шярщин ясасландыьыны тямин едир, она эюря дя Б.Ващабзадя
поезийасында поетик системлилик
мювъуддур. Мящз щямин системлилийин
щесабынадыр ки, онун лирик шеирляринин яксяриййятиндя вя поемаларында «фолклор фялсяфяси буэцнцн фялсяфясиня
чевриля билир; халг мцдриклийи зяманямизин идраки-гнесеоложи мязмунуну якс
етдирмяйя усталыгла, поетик цслуби
мяняткарлыгла йюнялдилир:
1.
Наьылларда бир эюйярчин
Бир гяриби шащ еляди
Бу дцнйанын кяля-кютцр ишлярини ряндяляди… (3-211)
2.
Бялкя дцзэцн бюляммядик,
Биз о заман
Эюйдян дцшян цч алманы?
Биляк, нийя шцшядяндир
Дивин ъаны?....
Нийя, нийя эюзляйиб ел,
«О сащиби – яззаманы?»
(3-211)
3.
Ъанавармы алдатдыьы Шянэцлцм, Шцнэцлцмцн
Ганы бялкя дцшцб тарын кюк симиня?
Муьамдакы щычгыртылар
Цсйан едир, бялкя, дивин тилсиминя?! (3-212)
4.
Новруз ютцб, йаз башыдыр,
Бу ня сясдир?
Эюйдя топа булудларын
Бир-бириля эцляшмяси
Даьлардакы гар цстцня
хал дцшмяси
Дярялярдя суйа дюнцб
эцлцшмяси
Мархалларда гар учгуну
Йазла гышын савашыдыр.
Новруз ютцб…Йаз башлады…(3-218)
5.
Бир ора бах.
Бу дящшятя кол титряди
Эцл цшцдц
Бахышдакы о йалварыш
няьмя олду,
Диля дцшдц:
«Аман, овчу, вурма мяни,
Мян бу даьын маралыйам
Йаралыйам, йаралыйам…»(3-240)
Нцмунялярин сайыны артырмаг да мцмкцндцр, лакин
фикримизъя, еля бунлар кифайятдир ки, йухарыдакы мятляб бир даща айдынлашсын.
Бядии дил вя ифадя васитяляриндян эениня-болуна истифадя
Б.Ващабзадя поезийасына халг, ядябиййаты поетикасыны, цслуби имканларыны
эятирир. Епитетлярин системли шякилдя ишлядилмяси дя бу бахымдан чох
мараглыдыр:
Гайалардан сызан суйун,
Дярялярдя азан суйун
Сяслярини
Бир-бириндян айыра бил…
щяр эцшяси
Гуш гонмайан гайалардан даш тярпядяр
Кирпиклярдя йаш тярпядяр (3-210-214).
Цмумиййятля мцасир ядяби просеси излядикдя айдын
олур ки, мцяллифляр юз йарадыъылыгларында фолклор мцбалиьяляриня эениш йер
верирляр. Бу йалныз щямин мцбалиьялярин
мараг хатириня дейил, даща чох зянэин идраки-естетик материал вермяси
кими баша дцшцлмялидир. Б.Ващабзадя кими кифайят гядяр реалист, эерчяклийя
аналитик-фялсяфи мцнасибятлярля фярглянян сяняткар «Муьам» поемасыны, демяк
олар ки, бцтцнлцкля мцбалиьяляр цзяриндя
гурур:
Чобан байатысы…
Даьлар башындан
Гарлара гарышыб гар-гар ахыбды.
Чюлляря бойланан эцн, бахышындан
Кечдийи йоллара из бурахыбды…
Щязин байатылар… Чичякляр кими,
Даьлара кюк атды, арана чатды.
Ширин байатылар дилякляр кими,
Бир гялбля бой атыб мин гялбя чатды. (3-233)
Щямин мисраларын архасынъа мцбалиья иля зянэин
поетик тяфяккцр билаваситя фолклор образларыны йада салыр:
Нянямин дилиндя мин ил диллянян
Сеэащым юзцн ал, юзцн ъанымы,
Дилгямин дилиндя дил-дил диллянян,
Ай телли сазларын телли ханымы.
Ей Сары Ашыьын севэи, дастаны
Ей Молла Ъуманын «Исми - пцнщаны» (3-233-239).
Бядии тяфяккцрцн бу ъцр тягдиматы ясасян ондан
иряли эялир ки, Б.Ващабзадя кими лцьяви образыны йаратмаьа чалышыр, халг
ядябиййатынын, инъясянятинин, рущунун гаршысында щейрятлярини ифадя едирляр.
Эцнащым
ня олду мяним дямадям,
Дцзяндя
кясдиляр, даьда битмишям.
Исти
няфясимля гар яритмишям.
Шахтайа
дцшмцшям, сазаьа нейлим?
Мян
данышан заман бир кимся билмяз,
Сясим
су йандырар, сюзцм билинмяз.
Бюйцк
арзуларла дцнйа бир гяфяс,
Дилимя
вурулан гадаьа нейлим?...(3-235)
Азярбайъан халгынын зянэин йаддашында горунуб сахланан
мцбалиьяляри поезийайа эятирмяк, йахуд щямин мцбалиьяляр сявиййясиндя ишлятмяк
Б.Ващабзадяй йарадыъылыьынын ясас гайясиня чеврилмишдир.
Б.Ващабзадя поезийасында образлылыьын гцввятли
тязащцр формасы олан идиомлар диэяр бядии
ифадя васитяляри кими дилдя лакониклик вя мцдриклик йарадан сюз ващидляридир.
Еля буна эюря дя Б.Ващабзадя кими шаирляримиз инсан ящвалы рущиййясинин,
психолоэийасынын шярщиндя идиомлара даща чох архаланмышдыр.
Б.Ващабзадя поезийасындакы бянзятмялярин ян цмуми
яламяти ондан ибарятдир ки, бурада инсан, онун емосийасы, онун йаратдыглары
тябият щадисяляриня бянзядилир. Инсан юз фяалиййяти, щярякятляри, щиссляри иля
тябиятя говушур. Цмумиййятля, бянзятмяляр чаьдаш поезийа йарадыъылыьында щямишя
мющкям йер тутмуш, яняняси олан поетик-цслуби щадисядир:
Динля
тары, динля нейи
О,
кечмишдян
Аста-аста
сющбят ачан
Сяс
музейи…
Эащ
сясиндян эюй эурлайыр,
Эащ
инляйир щязин-щязин.
Щям
бабамын йашыдыдыр,
Щям
нянямин (3-213)
Бу
мцбалиьяйя тарын, нейин-мусиги алятляринин – зянэин яся полифонийасы «сяс
музейи» кими тягдим олунаркян, йахуд щямин мусиги алятляринин вердийи сясин эюй
эурултусу иля мцгайися едиляркян халгын юз йаратдыглары барядя юзцнцн
етнографик-естетик тясяввцрцня
Б.Ващабзадя сянятинин ябяди, щямишя йашар вя унудулмазлыьынын ясас
сябябляриндян бири дя еля мящз бу халга баьлылыгдыр.
Ядябиййат
1.
Ибращимов М. Хялгилик вя реализм
ъябщясиндян. Бакы, Азярняшр, 1961.
2.
Б.Ващабзадя. Пайыз
дцшцнъяляри. Бакы, «Йазычы», 1981.
3.
Б.Ващабзадя. Сечилмиш
ясярляри. Ики ъилддя, ЫЫ ъилд, Бакы, Азярняшр, 1975.
Севинъ (Муьанна)
«АТАЙЕВЛЯР АИЛЯСИ» ПЙЕСИНДЯ ХАРАКТЕР ВЯ ОБРАЗ
Милли Азярбайъан
драматурэийасынын эюркямли нцмайяндяляриндян бири олан И.Яфяндийевин
йарадыъылыьында драматурэийа сащяси
юзцнямяхсус рянэарянэлийи, образлар алями иля хцсусиля диггяти ъялб едир.
Драматургун мцасир мювзуда йаздыьы пйесляриндян
бири олан «Атайевляр аиляси» (1954) шящяр щяйатындан бящс едир. Бу пйес демяк
олар ки, ядибин йарадыъылыьына бир йенилик, юзцнямяхсус рянэ, чалар верди,
театр сящнясиндя дя тамашачылар тяряфиндян бюйцк ряьбятля гаршыланды. Илк бахышда пйесдяки конфликт
аиля дахилиндя баш верян ади бир мяишят
галмагалы кими эюрцнся дя, сонралар бу зиддиййятин иътимаи мяншяйи
олдуьу ашкара чыхыр. Щюрмятли алим-тянгидчи Ъяфяр Ъяфяров йазырды: «Бу тамашада ифшачылыг даща эцълц
иди, лакин о, щяйат щягигятинин тящрифиня, уйдурма сцжет хятляриня вя сцни
мцсбят сурятлярин йаранмасына эятириб чыхаран биртяряфликдян узаг бир тамаша
иди» (1, с.255).
«Атайевляр аиляси»нин гящряманлары ади инсанлардыр:
Хосров, Илдырым Атайевляр, Рейщан (Хосровун гызы), ряфигяси Мещриъан, Ъащанэир,
Дилшад ханым, Лятафят, Садыгов, Зийад Шащсуваров, Аьасялим, Худуш, Забитя. Ади
эюрцнян бу инсанлар арасында мянявиййатъа,
шцуръа, дцшцнъя тярзиня, щяйата бахышларына эюря бир-бириндян кяскин шякилдя айрылма, тязад вар: бир тяряфдя
виъданлы, зящмяткеш, саф, вятяни, дювляти уьрунда ялиндян эяляни ясирэямяйян
камил инсанлар, диэяр тяряфдя
мянявиййатсыз, дцшцнъясиз, бейинсиз пул дцшкцнляри. Бу тябягяляшмя, бу тязад да
ясярдяки конфликтин даща да ъидди
характер алмасына эятириб чыхарыр.
Пйесдяки щадисяляр дар чярчивядя «Атайевляр
аиляси»ндя баш верир. Аилянин башчысы
Хосров Атайев шящяр советинин сядридир, о дювр цчцн чох мютябяр щесаб олунан
кцрсцлярдян биринин сащибидир. Хосров Атайев ядалятли, виъданлы, тямиз ямялли
Азярбайъан вятяндашыдыр. Онун щяйатдакы мягсяди, амалы тикмяк, гурмаг,
йаратмаг, вятяня хидмятидир, ону абадлашдырмагдыр. Лакин тяяссцфляр олсун ки,
евиндя долашан мяляк сималы Иблис онун
ямяксевяр, саф, виъданлы шяхсиййятиня
дящшятли, аьрылы йара вурур. Бу Иблис онун чох севдийи, инандыьы, аьлына
эятирмядийи бир шяхс-зювъяси Дилшад ханым олур. Яслиня галанда ясярдяки
дящшятли конфликтин дя башланьыъы еля Дилшад ханым тяряфиндян йараныр.
Дилшад ханым Хосров Атайевин икинъи щяйат
йолдашыдыр. Хосров зювъясинин вяфатындан сонра тяк галмамагчцн юзцня юмцр-эцн
йолдашы, дост явязи эюркямъя чох йарашыглы, бахымлы, эюзял ханым олан Дилшады
сечир. Защирян бу ханым ня гядяр ъялбедиъи, хошаэялим олса да, дахили алямъя
кяскин сурятдя фярглянир. Дилшад ханымын ич дцнйасыны рянэляркян санки гарадан
башга бир бойа тапылмайыб. Бу инсан
защири дябдябя севян, мешшан тябиятли, йалныз юзц цчцн йашайан, юз «мян»иня
щейран дящшятли гадындыр. Онун цчцн йахшы щяйат анъаг вар-дювлят, вязифя сащиби
олмаг, гызыл-брилйант ичиндя йашамаг демякдир. Баъысы гызы Лятафятля сющбятиндя
охуйуруг:
Лятафят (щювсялясиз). Ей, ай хала…
Дилшид ханым (гязябли). Ня «ей»…? Биръя де
эюрцм, ъаван оьлан сянин гядрини онун кими
биляъякдими? Цряйин индики кими сакит
олаъагдымы? Лилийа, бирдяфялик баша дцш
ки, мящяббят-зад бош шейдир. Яэяр хошбяхт олмаг истяйирсянся, юзцнц чох
сев! Билдинми? Анъаг юзцнц!»
Эюрцндцйц кими образын ийрянъ характери ясярин илк пярдяляриндян
ашкара чыхыр. Мещриъанла, Рейщанла сющбятиндя о, «тяяссцф ки, Илдырым Атайев
бизим ев-ешикдя чох аз дяйишиклик эюряъяк дейир» вя юз мянзилини яринин
вязифясиля мцгайися едир.
Бу образдан данышаркян адама еля эялир ки,
Атайевляр аилясиня анъаг икицзлцлцк, чиркаб долу фикирляр, щиссляр щакимдир.
Бу аилядя Хосровун, онун сямими, эюзял, саф мянявиййатлы гызы Рейщанын «мяляк
сималы» Иблисин гара ниййятляри арасында эюрцнмяз олдуьу щисс олунур. Лакин бу
инсанлар вар вя бурада Рейщанын Мещриъана
сюйлядийи сюзляр йада дцшцр: «Сев Мещриъан! Севэисиз кюнцл эцняшсиз баь
кимидир». Бу сюзлярин сащиби тямиз мяслякли мцстянтиг Ъащанэири севир, щеч бир
шей эцдмядян, фикирляшмядян садяъя севир.
Эюркямли тянгидчи Йящйа Сейидов йазыр: «Ясил
мящяббят гаршылыглы хош сюзлярдян ибарят олмадыьы кими, мяишят гайьысы иля дя
мящдудлашмыр. Бу дюйцшкян, йцксялдян, мяняви гящряманлыьа, дюзцмя вя
фядакарлыьа чаьыран бир щиссдир» (2, с.63).
Мящяббятя мцнасибят саф, кюлэясиз олмалыдыр. Икили
мцнасибят бу цлви щисси уъузлашдырыр вя о, дяйярини итирир. Мясялян, Лятафят
халасынын сюзляриня, «нясищятляриня» уйуб, Садыговун юзцня йох,
брилйантларына, ашыб-дашан дювлятиня яря эедир. Кянардакыларын эюзцнцн ишыьыны
апаран бу даш-гашлар сонралар ону йандырыб-йахан, мялщями тапылмайан йаралара
чевирир. Бу йаралардан гуртулмаьа чалышан Лятафят чыхыш йолуну Зийад
Шащсуваровда эюрцр, онун йалан вядляриня, «ширин севэи» сющбятляриня уйур. «Мян
сянсиз няинки бир эцн, щеч бир дягигя дя йашайа билмярям» дейян Шащсуваров
Лятафяти ойунъаьына чеврилир. Ялбяття, о, сяадяти онун гызыл сачларында
ахтаран ахмаглардан дейил. «Онун ниййяти
юзцня арха газанмагдыр. Мясялян, Хосров Атайевин кцрякяни олмаг бунун
цчцн ян эюзял васитядир. О, бу мягсядля Лятафятдян дя истифадя едир, ону гандырыр:
Садыгову тутулмагдан хилас етмяк цчцн Ъащанэиря мцраъият етмяйи мяслящят эюрцр.
Йалныз Садыгов гуртулдугдан сонра, она говушаъаьыны вяд едир, юзц дя тамамиля
башга мювге тутур. Садыгову Ъащанэирин евинин габаьына эятирир, ону инандырыр
ки, онун Лиличкасы хяйаняткардыр, щяр эцн Ъащанэирин евиня эялир.
«Садыгов. -
Инди мян ня едим?
Шащсуваров. -
Бу дягигя эет эир ичяри, бир туфан гопар ки, эюй цзц тутулсун!»
Ялбяття, Шащсуваровун бюйцк сяйля гурдуьу тор
даьылыр, чцнки Рейщан онларын щесаб етдийи гядяр аьылсыз дейил. Садыговла
сющбятиндя о дейир: «Яэяр Ъащанэир щамынын хошуна эялян бир оьлан олсайды,
даща мян ону нийя севирдим ки!».
Баш верян бядбяхтликлярин башында дуран Иблис
хислятли Дилшад асан чыхыш йолу тапмаг истяйир: «бу харабадан баш эютцрцб
эетмяк».
Ясярин сонунда щадисялярин ян эярэин мягамында щяр шейин цстц ачылыр. Мялум
олур ки, Дилшад нечя мин манатлыг
брилйант цзцк рцшвят алыб. Буну ися Ъащанэир
щябся алдыьы адамларын биринин зювъяси тяряфиндян верилдийини юйрянир. Рейщанын «эюзлядийи фыртына» баш верир. Онун
Ъащанэирля сющбятиндя охуйуруг: «Мян атамын башы цчтцндя щярлянян гара
булудлары эюрцрдцм. Севдийин бир адамын
цчцрцма доьру эетдийини эюрцб, она бир кюмяк едя билмямякдян дя аьыр
дярд вармы?»
Бир гядяр сонра ися Лятафят «гящряманлыг» едяряк
Шащсуваровун ич цзцнц ачыр. Садыгову
тярк едиб, халасына пянащ эятирян заваллы эянъ гадын Дилшад тяряфиндян
рядд едиляъяйини билир вя Шащсуварова йалварыр. О да цз чевирдикдя, интищара ял
атыр, лакин хилас олунур. Айылдыгда, щяр шейи – бцтцн мящяббят маъярасыны
етираф едир: «Мян юз намусуму, мянлийими бир гурбан кими сянин айагларын
алтына атдым. Сян ися юз мянфур
ниййятляриня йетмяк цчцн ону бир кюрпц етмяк истядин, мян юлмяйя лайиг бир
гадын идим. Лакин инди юлмядийимя
севинирям. Мян сизин щяр икинизя – сяня дя, юлцмя дя нифрят едирям. Анъаг йох.
Мяним киними ифадя етмяк цчцн нифрят сюзц кифайят дейил».
Нятиъядя Дилшад ифша олунур, Шащсуваров щябс
олунур. Щямишя олдуьу кими хейир шяр цзяриндя гялябя чалыр. Хосров Атайев
гардашы Илдырымын хащиши иля ишдян азад олунур. Лакин щямишя «мярд олан», щеч
бир чятинлик гаршысында яйилмяйян «Атайевляр аилясинин чыраьы сюнмямишдир!»
Ядябиййат
1.
Ъяфяр Ъяфяров. «Азярбайъан
театры», Азярняшр, 1974.
2.
Й.Сейидов. И.Яфяндийев.
Азярбайъан Дювлят Няшриййаты, Бакы, 1975.
3.
Мяммядов Ариф. Сечилмиш
ясярляри. 2 ъилддя Ы ъ., Азярбайъан ССР Елмляр Академийасы Няшриййаты, Бакы,
1967.
Резюме
В данной статье
говорится о пьесе «Семья Атаевых», принадлежащей перу одного из видных писателей
Азербайджана – И.Eфендиева.
В статье дана информация о каждом
образе пьесы, а также, приводятся мнения критиков автора
Суммарй
Ъщараътер анд тйпе ин тще плай оф И.Ефендийев (Атайев
Фамилй)
Тще артиъле деалс wитщ тще плай «Атайев Фамилй», тще wорк оф И.Ефендийев – а оне оф тще
фамоус репресенттативес оф азербаижан литературе. Ин тще артиъле ис эаве тще
фулл информатион абоут еверй тупе анд алсо эвен ас неъессарй море валуе маинс
оф тще ъритиъс.
Шямсизадя Ирадя
МИН РЯНЭЯ ЧАЛЫРДЫ ОРДА ИЛК БАЩАР
Низами
Эянъяви бядии сюзцн шащлар шащыдыр; онун баш таъы санки эюзялликдир. Эюзяллик
дейяндя тякъя бир амили, айрыъа яламяти нязярдя тутмуруг, бцтюв сялтяняти эюз
юнцндя ъанландырырыг.
Низами
тябият вурьуну иди онун гящраманлары да уъа даьларын вя зяриф чямянлярин, мави
эюллярин вя ъошьун чайларын, кяклик вя ъейранларын ашигийди. О, дейяндя ки:
Эцлляр ичиндяйди мави гайалар,
Мин рянэя чалырды орда илк бащар.
Даьларын башында зцмрцддян халы,
Щейран еляйирди фикри, хяйалы.
Бу
алямдяки низамлылыг, ащянэ, мусиги. Рянэарянэлик, ишыг, щярарят гядим инсанлары
щям ъялб етмиш, щям дя щейрятляндирмишдир; онларда мцсбят щяйяъан вя емосийалар
йаратмышдыр. Она эюря дя, сяма ъисимляри щяля ерамыздан яввял эюзяллик обйекти
кими гиймятляндирилмишдир.
Низами
Эянъяви дя, хцсусиля «Исэяндярнамя» поемасында космик алямин, сяма ъисимляринин
тясвириня, эюзялликляринин тяряннцмцня хейли бядии лювщя щяср етмишдир. «Шяряфнамя»дя охуйуруг:
Эеъя-эцндцз кими бязяк вурмушду,
Сящяр дуасына еркян дурмушду.
Йер цзц мещтабдан ачмышды чятир,
Санки йер нафындан сяпирди ятир.
Бу
дюрдлцк парчасындакы тябият обйектляри вя щадисяляринин естетик мащиййяти бир
сыра амиллярдя тязащцр олунмушдур: - яввяла, фикрин поетик ифадя эюзяллийиндя,
икинъи црякачан мянзярянин тясвириндя, цчцнъцсц ися «эцндцз», «сящяр», «ай»,
«ятир» сюзляринин доьурдуьу хош ящвал-рущиййядя яйаниляшмишдир.
Эцняш, сяма, улдуз, планет, дан йери, эцндцз,
сящяр… Низаминин тябиятдян даща эениш олан
каинатда эюрдцйц, дуйдуьу вя охуъуда щейранлыг йаратдыьы Эюй вя Йерин
бядии-естетик образларыдыр. Дащи шаир тябиятя йалныз ъоьрафи мцщит кими
бахмамыш, ону тякъя Йерин эюзяллик юртцйц мянасында гиймятляндирмямишдир, она
заман вя мяканъа даим щярякятдя олан материйа масштабында нязяр салмышдыр,
микро вя макро алями юзцндя ещтива едян космик алями шериййятя «эятирмишдир».
Ашаьыдакы бейтляря диггят йетиряк, онлары щям айрылыгда, щям дя бир-бириля
вящдятдя тящлил едяк:
Улдузлар о гядяр гызыл сяпирди,
Йер юкцзц гызыл алтына эирди.
(бурада: гызыл – ишыг мянасында ишлядилиб. Юкцз –
Йери сахлайан гцввя кими сяъиййяляниб).
Вя:
Тябии йагуту йонтунъа заман
Йагутлу таъ иля ъуфт олду ъащан.
(Йяни
заманын тябии йагутлу ъилалайыб щазырладыьы таъ ъащаны бязяди). Шаир парлаг
Даш-гаш (естетик дяйяр ким) гиймятя, сярвятя, щюкмя галдыран гцввянин,
«сяняткарын» заман олдуьуну, онун ъащандан да йцксякдя дурдуьуну щям мцстягим
мянада, щям дя, мяъазлы тярздя ифадя етмишдир: бейтдя тябии йагут дейилдикдя
ейни заманда Эцняш нязярдя тутулмуш. Сяма да хырдаланыб онун гойнуна сяпялянян йагутлардан
бязянмиш таъ кими тясвир олунмушдур.
Ай ишыьы гядяр олса йцз чыраг
Йеня эцняш она вураъагдыр даь.
Низамидя
Эцняш образы ишыг, щярарят, севинъ, нящайят, щяйат зямини кими тясвир вя
тяряннцм олунур, эюзялликляр ъисимлярин юз тябиятиндя ахтарылыр вя эюстярилир.
Эянъяли
Низаминин ясярляриндя эюй ъисимляринин конкрет адлары чякилир, гящряманларын
бязиляри бу адларла сяъиййялянир. Мясялян, Бящрамдан (фарсъа Мяррух улдузу
демякдир) вя Зющрядян (Венера планетидир – сяма сазяндяси кими гиймятляндирилир),
Ъювзадан (каинатдакы он ики бцръдян бири) бящс едилир. Бюйцк Азярбайъан шаири
Антик Йунан фялсяфясиня, мифолоэийасына йахындан бяляд олдуьундандыр ки, поемаларында бу
дюврцн тарихиндян, гящряманларындан, мцдрик адамларынын фикирляриндян йери
эялдикъя юзцнямяхсус шякилдя истифадя етмиш, бядии – естетик мягсяд цчцн
файдаланмышдыр. Низами тякъя Мскедонийа щюкмдары Исэяндярин щяйаты, мяишяти вя
сяфярляри барядя ясяр йазмагла
кифайятлянмямиш, Антик дюврцн мцдрик адамлары олан Аристотел
(Яристаталис), Евклид (Иглидис), Сократ вя бир сыра башга шяхсиййятляр
барясиндя сющбят ачмышдыр.
Тябиятин
естетикасынын нязяри ясасларынын йарадылмасы Гядим Йунан мцтяффякирляринин ады
иля баьлыдыр, - дейирик. Бу сащядя Антик мцтяфяккирлярдян Щераклитин дя
хидмятляри аз олмамышдыр.
Низами
поезийасында тябият эюзяллийиня вя онун тязащцр хцсусиййятляриня санки Антик
мцтяфяккирлярин бахышларынын якс-сядасы юзцнц эюстярир. Щабеля, Низами
йарадыъылыьында гядим азярбайъанлыларын мцгяддяс китабы олан «Авеста»да, Иран
мифолоэийасында, Шярг дастанларында, дини рявайятлярдя, Яряб, Щинд вя Чин
мянбяляриндя олан тябиятя мцнасибят мясяляляри дя эениш йер тутур. Мясялян:
«Игбалнамя» беля башлайыр:
Йунанлы философ, зякада надир,
Чыхартды мядяндян беля ъяващир.
Йахуд да, беля бир сящня тясвир олунур: Исэяндяр
гядим дюврцн йедди мцдрик философуну йанына чаьырыб щяйатын йаранмасында дюрд
цнсцрдян – су, торпаг, од вя щавадан сющбят ачыр, юзц дя елми сющбятя гошулур.
Низами дя бу барядя юз фикирлярини «сюйляйир», дейир ки:
Ягилли адамдыр дцнйада о кяс
Эюзц эюрмяйяни гябул ейлямяз.
Яксиклярин
вящдяти васитясиля йаранан уйарлыьы тясвир едяркян Низами щям сяма, щям дя йер
ъисимлярини тутушдурур, щям фялсяфи, щям дя поетик мяна чыхарыр:
Эцняшля кюлэядя чох аздыр ара,
Бири ишыглыдыр, бири гапгара.
Тикан хурма иля бир йердя битяр,
Бири зящярлидир, бири гянд-щякяр.
Низами
«Исэяндярнамя»дя Яфлатунун, Сократын нясищятнамяляриндян бящс етдийи кими,
Гядим Йунан рийазиййатчысы вя философу Пифагорун да космос щаггындакы, дцнйа
мусиги щармонийасы барясиндяки фикирляриня онун бяляд олдуьу ясярляриндян
эюрцнцр. Беля ки, бу анлайышда Пифагор каинаты космос адландыраркян бу
анлайышда «гурулуш», «щармонийа», «эюзяллик» кими мяналары да нязярдя тутурду.
Бяс,
Низами бу барядя ня дейир? «Хямся»дя охуйуруг:
Фирузя эюйляря ишыг сачылды,
Сцбщцн эялининин бяхти ачылды.
О эялин юзцня вериб йарашыг,
Чыхды пярдясиндян, йайылды ишыг.
(«Хосров вя Ширин»дян).
Бурада
да, Низами «сцбщцн эялини» дейяркян йеня эцняши нязярдя тутур. Чцнки Эцняш
щяйат мянбяйидир: Йер цзцня ишыг вя щярарят бяхш едир, бцтцн ъанлыларын варлыг
мянбяйи сайылыр.
Низами
поезийасынын естетик кейфиййяти бир дя онда юзцнц эюстярир ки, шаир тябиятля
инсан эюзяллийини ассосиатив ялагядя тясвир вя тяряннцм едир. Инсан биоложи вя
физиоложи ъящятдян тябиятин ювладыдыр. Тябият вя инсан эюзяллийинин вящдяти
Низами йарадыъылыьында мцщцм йер тутур; даща доьрусу тябиятин эюзяллийини шаир
инсана шамил едяряк юз поетик принсиплярини иряли сцрмцш олур. Вя гящряманына
мцраъиятля дейир:
Гиймятли дцррсян, дцрр тяк эяряк,
Лялсян, йахшыдыр лял ола тяк
Эцняш кими тяк ол, ахтарма бир яги,
Ъямшидин дилиндя тяк олур эцняш.
(«Хосров вя Ширин»дян).
Йа
да ки, башга бир мисал:
Ширин
сутутарда чимяркян, эюрцн шаир онун эюзяллийини ятраф тябии мцщитля неъя
вящдятдя эюстярир:
…Мави рянэли фитя баьлады Ширин,
Эирди суйа, йанды баьры эюйлярин
Эцлц чешмя йуйа ня гяшянэ олар,
Йох суда эцл бится, сящв етдим ашкар.
(Йеня орадан).
Шаир
тябиятин зяриф, ещтизазлы, хяфиф эюрцнцшляринин, тязащцр вя обйектляринин инсан
щиссляриня тясириндян доьан естетик щяйяъанлары даща чох гадын эюзяллийи,
лятифлийи иля мцгайисядя гиймятляндирир вя бу йолла инсанын физики ъазибясини
габарыг эюстярмяйя наил олур. Бу заман шаир тябиятин вя инсанын физики
амилляринин тязадларынын «уйарлыьыны» йарадыр, йени поетик вя естетик еффект
мейдана чыхарыр вя Шириня шамилян дейир ки:
Дирилик суйудур эюзц гап-гара,
Эеъяни гярг едир айтяк нурлара.
…………………………………
Буд узлу ляблярин эцлцшц ширин
Дузу, щям ширниси вар бу ляблярин
(«Хосров вя Ширин»дян).
Низами
«су-гара», «эеъя-нур», «дузлу-ширин» тязадлы ифадяляри васитясиля гящряманын
защири яламятляриндяки (эюзц вя ляби) ъялбедиъи охуъуйа сяняткарлыгла чатдырыр.
Шаир эюзял гадынын (Нцшабянин) бойнундакы инъиляри (бязяк шейлярини) «эцлян»
эюстярир, додаглары йагут, дишляри дцрр кими вясф едир; гящряманын инъялийини,
тяравятини беля гялямя алыр:
Нцшабя ъавабчын лаля сайаьы
Эцл ачыб, тярпятди йагут додаьы
(«Исэяндярнамя»дян).
«Хямся»Нин
щяр бир поемасында Низами тябият эюзялликлярини садяъя олараг тясвир вя
тяряннцм етмямиш, онлары инсанын защири эюрцнцшц вя дахили ящвал-рущиййяси иля
щямащянэ вя паралел гялямя алмышдыр. Щяр щансы бейтдя беля шаир гящряманы
щаггында мцяййян тясяввцр йаратмаг баъарыьыны эюстяря билмишдир. Еля бу бейтя диггят
йетиряк: «Аьыллы Нцшабя» йеня дцрр сачды. О эцл додаьындан гыфылы ачды.
Бурадакы фикир айдындыр – аьыллы адамын
дилиндян дцрр тюкцлмяли. Додаьы эцл кими ачылмалы, гара-динмяз
олмамалыдыр. Эюзял гадын цчцн бу кейфиййятляр щям защири, щям дя дахили тякмиллийи,
кейфиййяти ифадя едир. Низами йухарыдакы фикрини даща да дяринляшдиряряк
гящряманы щаггында сюзлярини беля йекунлашдырыр: «Эюзялдир, бал гатмыш эцл
лябляриня».
Низами
эцлдя олан зярифлийи, ятирлийи, эюзяллийи тяряннцм вя тяриф етмякля йанашы, бязян
щям дя, ондакы мцсбят гиймятляндирмялярин якс мянасыны да тапыр, она йени
мязмун ашылайыр вя беля фикир сюйляйир: «Ня вахтадяк эцл кими дикбашлыг едиб,
сян. Папьын. Кямяринля беля юйцняъяксян?...» Бяли, эюзяллик символу олан эцлцн
дя «нюгсаны» вар имиш. Вя эюзял инсан ондакы «дикбашлыгдан» узаг олмалы, ибрят
эютцрмялидир. Йахуд, суйу дирилик мянбяйи сайан Низами щям дя дейир ки, «су артыб щяддини ашарса яксяр ичяни
дойдурмаз мцтляг гярг едяр».
Шаир-мцтяффякир
Низами тякъя гадын гящряманлыгларыны дейил киши образларыны да тясвир вя тяриф
едяркян онлары тябиятин ян цлви вя щяйати амилляри вя обйектляри иля мцгайисядя
охуъуйа севдирир. Мясялян, гадыны ай цзлцйя бянзятдийи щалда, киши гящряманыны
эцняшля тутушдурур; гадын паклыьыны сящяр тямизлийи иля мцгайися етдийи кими,
киши тябяссцмцнц дя сящяр сафлыьы иля мяналандырыр. Низами Хосрову беля
сяъиййяляндирир:
…Сящярдян эюзялди онун эцлцнц,
Эцняшдян гяшянэди щяр эюрцнцшц.
Щярчянд
ки, бурада киши «эцлцшцнц эюзял», «эюрцнцшцнц гяшянэ» адландыфрмаг мцяййян мянада
ъинси амилляря уйьун дейил. Лакин эюзял эюзял олараг галыр. Амма сюз арасы гейд
едяк ки, «гяшянэ», «эюзял», «йарашыглы», «йахшы» анлайышларынын мяна
чаларларыны фяргляндирмяк эярякдир. «Гяшянэ», «эюйчяк» ифадяляри даща чох гыза,
гадына шамил едилир; «йахшы» сюзц адятян инсанын мцсбят дахили кейфиййятляри
иля баьлыдыр. «Эюзял», «эюзяллик» дедикдя биз щям тябиятдя, щям дя, инсанда олан ъазибядарлыьы, тякмиллийи,
эюзяохшарлыьы нязярдя тутуруг. «Йарашыглы» кялмяси ися щям гадында, щям дя кишидяки
хариъи эюрцнцшцн амилляри иля ялагядардыр.
Низаминин
ясярляриндя гиймятли вя зяриф тябият эюрцнцшляри, обйектляри бязян инсанын
чятин мяняви анларынын ящвал-рущиййяси иля ялагядар юз мцсбят гиймятини
«дяйишир», «эюзялин» вязиййятиня уйьунлашдырылыр. Мясялян, Ширинин дилиндян
охунан няьмядя дейилир:
Торпагтяк охлара мян щядяф олдум,
Тязя лаля кими эянъ икян солдум.
Бурадан
да беля бир нятиъя щасил олур ки, тябият
эюзялликляри йалныз инсанла, онун психоложи, мяняви вязиййяти иля мцяййянляшир,
гиймятляндирилир. Торпаг мцгяддясдир, лаля зяриф вя эюзялдир, ди эял ки,
биринъини намярдляр охладыгда, икинъини ися, гасырьа кцляйи солдурдугджа онлар
ня вязиййятя дцшцрся, Ширин дя юзцнц беляъя щисс едир, ащу-наля галдырыр.
Annotasiya
Kitabçada Nizaminin
yaradıcılığında, o cümlədən “Xəmsə”də
gözəllik anlayışının mahiyyəti tədqiq edilir, şairin ayrı-ayrı
poemalarında təbiətin, insanın, onun əməyinin
gözəlliyinin necə təsvir olunması məsələləri
nəzərdən keçirilir.
Аннотация
В книге рассматривается
суть понятия красоты в творчестве Низами, в том числе в его известной «Хамсе»,
изучается проблемы поэтического воплощения природы, человека и красоты
человеческого труда.
Annotation
Essence of the beauty
conception is investigated (explored) in the booklet in the creative work (activities)
of the Nizami district including "Xamsa", problems of (the)
describing in (the) some poems of the poet how of the beauty of the labour of
nature, man, his (her, its) are looked through.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.